Одна і та сама Україна
Книга есеїв Тараса Прохаська “Одної і тої самої” є суб’єктивною і не претендує на об’єктивність. Крізь призму автора бачимо світ, як чудо. Та водночас він є реальний та жорстокий. Ним є Україна. Одна і та сама.
Т. Прохасько розповідає про неї через історію власної родини, сім’ї, улюбленого краю Карпат з “портом Франківськ”. Українську славу ми бачимо у подвигах Ярослава Окуневського, адмірала Австро-Угорщини, військового лікаря, письменника, який об’їздив пів світу. Він створив Гуцульський полк морської піхоти армії УНР, який був найбоєздатнішим. Великими українцями були також галицький митець Осип Сорохтей, Сократ із Лугу Василь Турчиняк, журналістка Софія Яблонська та щирий чудотворець Митрополит Андрей Шептицький.
З іншого боку письменник нещадно критикує українців. Немає сенсу вірити у якусь місійність України.
“Судячи з усього, минула Україна свою велику роль уже відіграла. Передовсім вона вже була великою імперією, яка створила певну єдність, чи радше, - об’єднану мішанину радісних наївних племен, що жили у найсприятливішій, а тому і найнебезпечнішій території. Увібравши в себе підставові риси цих племен, вона зацементувала їх у неповторну модель. І власне тоді досягла найбільшої величі. Вона полягала в тому, що це місце не має бути порожнім. Все решта – несуттєве. І те, що модель української імперії трималась на самознищенні, - також. Але вона заповнила отвір між лісом і степом. Породила дивну культуру, яка не відповідає ні лісові, ні степові. Натомість і ліс, і степ, відповідають їй. Тобто, все вже відбулося. Місія виконана”.
У нашій країні досі живе двовір’я. Воно вкорінилося в нашім народі з давніх часів. Християнство і поганство перебувають в цілковитому переплетенні та мирному співіснуванні. Від двовір’я походить наша тотальна роздвоєність. Тому, щоби нормально існувати, треба знати правила, а не закони. І дуже важливо вміти порушувати закон по мірі своїх можливостей. Але ні в якому разі не можна порушувати правила домовленості. Тоді ти будеш покараний, як цього вимагають закони.
Також вона є пострадянською. Радянська влада брехала, але не доходила до такого абсурду, що й сучасна українська влада. Панівна українська верства коли обманює, апелює до української ідеї. Офіційною мовою неправди є українська і це найбільша зневага до неї, яка б не була за всі часи.
Але проблема не в одній владі, а в нас самих. “Наша держава бандитська, і наше суспільство бандитське, яке суспільство, така й влада… Бандитський уклад настільки є нормою для української свідомості, що вже тисячу років визначає долю багатьох поколінь. Неспроможність вийти за межі банди залишається головною ознакою суспільного українського життя і тепер”.
Ми є щасливою нацією, бо живемо у свобідній українській державі. Але ми не усвідомлюємо власне щастя, а тому є нещасливими. Цьому негативу сприяє сучасна українська держава. Їй вигідно, щоб кожен з нас вірив у власну не щасливість. В Радянському Союзі люди були нещасливими, але на відміну він нас їх переконувала радянська пропаганда, що вони нещасливі. Тому щастя це наш вибір, який не визначається зовні. Вибір за вами.
Дмитро Тирусь
