Біографія Андрія Головка
Творча доля А. Головка склалася так, що його ще за життя назвали майстром художнього слова, класиком української літератури, народним письменником. Не одне покоління читачів починало знайомство з сучасною українською прозою із його оповідань «Пилипко» та «Червона хустина», а молоді літератори вважали за необхідне засвоювати мистецькі уроки письменника.
Зростав А. Головко на багатій талантами полтавській землі. Тут у заможній селянській родині в с. Юрки Кобеляцького повіту (тепер у складі с. Хорішки Козельщинського району) 3 грудня 1897 р. народився майбутній прозаїк. У сільській трикласній школі опановував ази наук. Перші літературні вправи, а це були вірші, написав у Кременчуцькому реальному училищі (1908-1914). Коли почалася імперіалістична війна, закінчив короткотерміновий курс навчання в Чугуївському артилерійському училищі прапорщиків і навесні 1915 р. вирушив на фронт.
У 1917-1918 рр. вчителює на Полтавщині (с. Троянівка), працює волосним інструктором з позашкільної освіти в Кобеляцькому повіті. Одночасно пише невеличкі дитячі оповідання, замінюючи ними читанки, яких не було в школах. У 1919 р. у Кременчуці вийшла поетична збірка А. Головка «Самоцвіти», її склали вірші 1912-1918 рр.
З 1922 р. А. Головко цілком перейшов на літературну працю. Наполегливо експериментував, шукаючи органічного для себе способу образно-художнього відтворення дійсності. Перший його друкований прозовий твір «Момент», з волі видавців названий «Рафінована проституція», з'явився в журналі «Шляхи мистецтва» (1921, № 2). Формально-мистецькі пошуки прозаїка у 20-х роках — це спроби поєднати в реалістичному контексті різні літературні течії й напрями: від модного натуралістичного психологізму до символізму, імпресіонізму й експресіонізму (етюд «Діти Землі і Сонця» — 1922; повісті «Можу» — 1922; «Червоний роман» — 1923).
Досягненням прозаїка стала повість «Можу», в мові та образній системі якої вже присутні основні риси художнього стилю майбутнього майстра слова. У центрі експресивно-фрагментарного сюжету — демобілізований червоногвардієць Гордій, який повернувся додому хворим на туберкульоз і, за діагнозом лікарів, приречений; він вдається до самогубства, щоб заперечити «диктатуру чуття» та ствердити, що «людина все може, якщо захоче» (так А. Головко полемізував із тезою В. Підмогильного, ніби «розум — раб почуття»).
Очевидно, повісті «Можу» письменник надавав особливого значення, оскільки поставив її назву до окремої збірки оповідань та повістей (1926). Офіційна критика загалом негативно відгукнулася на твір, вбачаючи у вчинку Гордія хибну психологічно-філософську та світоглядну настанову самого автора, а не лише волю надломленої хворобою людини...
З 1923 р. Головко — член «Плугу». Тоді ж прозаїк пише «Червоний роман» (1923), який був уже «заявкою і схемою майбутнього великого твору». Іноді висловлюють припущення, ніби в «Червоному романі» письменник змалював двох безіменних героїв-селян («я» і «ти»), які перебувають на протилежних «класових» позиціях. Насправді герой тут один, точніше, «єдиний у двох лицях». Дошукуючись власних засобів художнього відтворення «крученої» двоїстості психології селянина, прозаїк вдався до символіко-експресивного прийому, поділивши особу героя на «я» і «ти». Авторське пояснення цього мистецького образу дає реалістично окреслений герой в оповіданні «Крученим шляхом» (1924), де майже повністю збережено сюжет «Червоного роману»: молодий селянин, потрапивши в круговерть громадянської війни, спочатку вірить у самостійну Україну і воює проти радянської влади, потім, унаслідок болісних роздумів і вагань, переходить на її бік, убиває в бою свого отамана і приходить з повинного в сільську раду. Приблизно той же шлях — у героя «Червоного роману», полемічно протиставленого символістському «Блакитному романові» Г. Михайличенка. Для двотомного видання (1957) автор здійснив нову редакцію повісті, але вона, втративши окремі ідейно-кульмінаційні моменти, поступається першій.
Загальне визнання й популярність письменник здобув завдяки дитячим оповіданням та повістям про сільську молодь. Оповідання «Дівчинка з шляху» (1922), «Товариші» (1923), «Пилипко» (1923) склали першу прозову збірку А. Головка «Дівчинка з шляху», що вийшла в Харкові 1925 р. Визначальні їх особливості — вірогідно змальовані характери дітей, глибоке знання дитячої психології, ліризм і емоційність письма, сувора правдивість у показі життєвих обставин, в які потрапляють герої, зокрема в період голоду 1921-1922 рр. Найбільший успіх серед тогочасних творів А. Головка випав на долю оповідань «Пилипко» і «Червона хустина» (1924 р.), які Олесь Гончар назвав «справжніми перлинами української радянської новелістики».
Повісті А. Головка «Зелені серцем» (1924) та «Пасинки степу» (1925) — це твори про оптимістичні перспективи нового суспільства, що виявилося примарною ілюзією. Герої повісті «Зелені серцем» — студенти, слухачі педагогічних курсів імені Григорія Сковороди. Більшість із них — вихідці з бідняцьких родин, напівголодні, бідно зодягнені. Та в наполегливому оволодінні знаннями вони — сильні й горді, певні того «світлого завтра», в яке їх закликають вірити. У «Пасинках степу» письменник подає «передколективне село» з його наболілими проблемами: показуючи статечність селянина-трудівника, він виявляє психологічну проникливість і уважність до багатовікових коренів характеру українця.
Оповідання й повісті А Головка 20-х років виявили в ньому митця, для якого життєва вірогідність, «наочна справжність зображеного є одним з найперших художніх принципів». У поетиці сюжетів, характерів і колізій він свідомо надає перевагу звичайному над незвичайним, але будує свою оповідь водночас і лірично, імпресіоністично.
Восени 1926 р. А. Головко готувався до написання роману «Бур'ян», тему і зміст якого підказало саме життя — непримиренна соціальна боротьба, що стала наслідком непу і тих утисків державної, зокрема й щодо села, політики, які вже починали даватися взнаки. В основі сюжету — сукупність характерних для «глухих» сіл початку 20-х років обставин. Колишній червоноармієць, демобілізувавшись, повертається до рідної Обухівки, де «іфіпкі селяни» (Гмиря, Губаренко, Огир), котрі діють під орудою комуніста, голови сільради Матюхи, «звили собі гніздо» та ще й заручилися підтримкою районного керівництва. Дуже показовим є те, що А. Головко вже тоді побачив тенденцію до зрощення сільської «радянської» верхівки з партійними керівниками.
Твір, надто його перша редакція (1927), відзначається нещадною правдивістю в змалюванні цинічного нехтування правами людей уже в часи «нової» влади, що лише номінально була народною. Давид Мотузка виступає як захисник засад людяності, гуманності, соціальної справедливості, свої власні інтереси він свідомо пов'язав з інтересами середовища, в якому зростав, тому й відчуває відповідальність перед людьми. Понад п'ятдесят років Давид розглядався радянською критикою як сільський комуніст, провідник політики партії на селі. Але якщо виходити з об'єктивно відтворених письменником обставин, у які потрапило село в 20-ті роки, то на «звання» повпреда компартії в Обухівці цілком має претендувати Матюха, а не Давид, бо у Матюхи у руках влада. Тому Давид передусім — народний заступник перед злочинною політикою партії і держави, тою згубною метаморфозою, яка вже тоді (і про це своїм романом попереджав письменник) ставала типовим явищем.
«Бур'ян», попри політично-класові наголоси, від яких не була вільна вся тогочасна художня творчість, може бути названий дзеркалом соціальної дійсності 20-х років.
1927 р. починає втілюватися в життя давній задум роману, що дістав назву «Три сини» (після 1931 р. — трилогія «Три брати»). В основу його сюжету прозаїк, йдучи за усно-народною епічною традицією, планував покласти різні життєві долі трьох братів — Артема, Остапа і Юрка, що мали символізувати три основні суспільні сили — робітників, селянство й інтелігенцію у період громадянської війни на Україні. Вагоме алегоричне навантаження повинен був нести і образ матері (України). Але під час обговорення перших розділів роману у харківському Будинку літератури імені В. Блакитного А. Головко прийшов до висновку, що художньо-історична правда життя вимагає показу спочатку подій революції 1905-1907 рр. Так у 1932 р. був написаний твір «Мати» як пролог до трилогії «Три брати». Перша редакція роману була піддана суворій критиці — в основному, як тоді писалося, за «підміну соціально-психологічних мотивувань характерів героїв елементами біологізму й символіки».
Письменник під тиском «пролетарської» критики змушений був переробити роман і в 1935 р. опублікував його нову редакцію, композиційно оформивши її як першу книгу трилогії про український народ у двох революціях XX ст. У цій редакції розповідь уже зорієнтовано на «класову» розстановку сил.
Починаючи з зими 1934 р. А. Головко працював над другою книгою задуманої трилогії — романом «Артем Гармаш», надрукував у періодиці кілька фрагментів із перших розділів, але робота посувалася повільно. «Дальшій моїй праці над трилогією, — розповідав згодом прозаїк, — перешкодили ті викривлення історичного процесу соціалістичної революції і громадянської війни на Україні, які мали місце і стали зрозумілі потім, через багато літ... Переключитися ж відразу на іншу роботу... я не міг. Аж надто моя свідомість була поглинута нереалізованою темою».
Тим часом спробував було свої сили в кіно. Написав кіноповість «Скиба Іван» (1934) та два кіносценарії — «Митько Лелюк» (1936-1937) і «Літа молодії» (1940), але ця праця не принесла йому творчого задоволення.
Під час Другої світової війни письменник був військовим кореспондентом. 1942 р. в Уфі вийшла збірка нарисів «Бойові епізоди», до якої ввійшли «Бойовий екіпаж», «Капітан Чайка», «Снайпер Максим Бриксін» та інші твори.
З кінця 40-х років основною турботою А. Головка став «Артем Гармаш». Роман у сучасному варіанті складається з трьох книг. Перша вийшла друком у 1951 р. (із змінами та доповненнями — в 1954); друга — в 1960 р. (кількома розділами доповнена 1962); у трьох книгах роман опублікований 1971 р. (з доповненнями — в 1972). Письменник розпочав також четверту книгу, обмірковував сюжетні ходи п'ятої. Та їм уже не судилося побачити світ. 5 грудня 1972 року Андрій Головко помер.
Роман «Артем Гармаш» охоплює події революції та громадянської війни в Україні, починаючи з грудня 1917 р. і закінчуючи червнем 1918 р. Сюжетно-композиційний каркас трьох книг опертий на три такі події: захоплення зброї з гайдамацьких казарм у Славгороді, експропріація поміщицького маєтку у Вітровій Балці та вбивство німецького офіцера. Ідейно-художня концепція твору «Артем Гармаш», який разом з романом «Мати» склав дилогію про Україну у двох революціях початку XX ст., наскрізь кон'юнктурна і полягає в намірі показати народ головною рушійною силою революції, громадянської війни і боротьби за владу рад. Правді життя пробитися на сторінки твору крізь пропагандистські кліше було практично неможливо.
Чи відчував сам письменник (читаючи схвальні офіціозні рецензії на роман) слабкості твору? Певно, що так. Доказом цього є насамперед та творча кволість (що в роботі над іншими творами не була йому характерна), та повільність, з якою він працював над трилогією у загальній складності понад 50 років, так і не завершивши її.
Та хоч би як суворо ми судили про це, мистецький внесок А. Головка в українську літературу лишається вагомим. Це — майстерно написані оповідання й повісті 20-х років. Це — і роман «Бур'ян», що вражає художньо-психологічним проникненням у людські характери, суворою правдивістю. Унікальним пам'ятником світлій письменницькій мрії (нездійсненій не з його вини) — написати епопею про Україну-матір з її горьованими синами — лишилась безперечно високохудожня перша редакція роману «Мати». Нехай і болісним, але «уроком Головка» для історії літератури є і його роман «Артем Гармаш» як застереження, що нікому не під силу поневолити справжній талант, бо підвладний він лише об'єктивній життєвій правді.
Твори
Критика
