Еволюція стилю
Ковтуненко А.О.
Панч належить до славної плеяди радянських письменників старшого покоління. Без його книг «Солом’яний дим», «Мишачі нори», «Голубі ешелони», «Облога ночі», «Мир» («Рано-вранці»), «Олександр Пархоменко», «Гомоніла Україна», фейлетонів і гуморесок років Вітчизняної війни, оповідань про нашого сучасника неможливо уявити процес зародження і еволюції української радянської прози.
Виступивши з першими творами на початку 20-х років, П. Панч йшов шляхом невпинного творчого зростання, освоював нові теми, жанри, вдосконалював свою майстерність.
У процесі опанування методу соціалістичного реалізму в Панча формувався й свій індивідуальний стиль. Такий стиль у великій мірі визначається своєрідностями світогляду, художницького таланту, життєвого досвіду письменника. Вивчаючи творчість П. Панча, можна помітити, що в ній провідне місце посідає відображення громадянської війни і життя українського села на різних етапах розвитку нашої країни. Причина цього криється у життєвому досвіді письменника, що довгий час був зв’язаний з селом і військовим середовищем. П. Панч дедалі повніше і ширше охоплював ці життєві явища, глибше осмислював бачене і пережите. При цьому особливих успіхів він досягав у художньому відтворенні подій громадянської війни на Україні. Тому еволюцію світогляду, зростання художньої майстерності, становлення індивідуального стилю письменника найкраще можна простежити на творах, присвячених цій темі.
На першому етапі творчості П. Панч помічає елементи стихійності і трагізму у великій боротьбі між двома світами або пасивного ставлення до неї селянства (повісті «Гнізда старі», «Смерть Янулянса» та ін.). Недостатнє розуміння автором подій, що тоді відбувалися на Україні, виявляється в першу чергу в характері змалювання трудящих мас, позитивних персонажів. Показова в цьому плані сцена розгрому панського маєтку. Повсталі селяни («Гнізда старі») діють стихійно, розбурханою юрбою. Нервове збудження маси людей, їх ненависть до панів передається через окремі репліки, вигуки, причому автор не прагне підкреслити, кому вони належать, — індивідуальність не виділяється в колективі:
«А схвильований натовп уже комашиною розлізся по дворі.
І на ганку вже:
- Відчиняй!..
Налягло десять пар плечей, але міцно сидять двері на гаках. Ще раз блимнув вогник.
- Ламай!
Вогник згас і раптом — вибух із сіней.
Ойкнув вершник і грузно впав на сходи. Натовп відсахнувся од дверей і ревнув, як ранений стозвір:
- А-а-а— Ламай... пали-и-и!..
- Гасу, гасу!
...І, димом обвиваючись, запалав будинок».
Поетизація стихійного начала в революції і громадянській війні була характерною для багатьох тогочасних письменників: в українській літературі — О. Копиленко («Буйний хміль»), Іван Ле («Юхим Кудря»); в російській —О. Малишкін («Падіння Даїра») та ін.
Для ранніх творів П. Панча характерна неусталеність стилю. Реалістичні малюнки в них чергуються з елементами натуралізму, імпресіонізму. Художньої виразності автор досягає переважно при змалюванні негативних персонажів (куркулі, поміщики, міщани) доби, помічаючи яскраві деталі, риси мовної і портретної характеристики. Але у письменника ще не виробились тверді принципи типізації й індивідуалізації позитивних персонажів, зокрема їх вчинків, мови. Ось, наприклад, виступ Якима Сірника на зборах: «Товариші граждане! Я слово по текущему вопросу». Так нам, значить, товариші, треба гарнизуватись, потому що контрреволюція ще й досі сичить із-під кожних куркульських воріт, щоб цю гідру контрреволюції зничтожить, пропоную сознательним еліментам проспівати Інтернаціонал». Цими незнайомими словами він і впливав на збори («Дороговказ»).
Суспільно-політична лексика, нові для селян слова вжиті тут для створення гумористичного ефекту. Це саме ми спостерігаємо і в творах з життя села перших років відбудови.
В ранніх творах П. Панча, при вріх їх недоліках, до певної міри визначились індивідуальні риси стилю письменника, які будуть збагачуватись і поглиблюватись у всій його дальшій творчості.
В романі «Облога ночі», повістях «Олександр Пархоменко», «Рано-вранці», «Мир» П. Панч осмислює громадянську війну. Гордій Байда, Олександр Пархоменко — повнокровні образи людей з народу, які в тяжких умовах громадянської війни боролися за ідеали революції. Постаті трудящих змальовані з великою симпатією і ліричною теплотою. Відповідно зростає майстерність у зображенні масових сцен, у використанні мовно-виражальних засобів. Масові сцени переважно конкретизують основний конфлікт твору, втілюють ідею про вирішальну роль народу в історії. Непримиренність класових інтересів трудящих і гнобителів передається через діалог, репліки конкретних персонажів. Діалог переважно поєднується з чіткими авторськими характеристиками. Прикладом може бути картина мітингу шахтарів, на якому було оголошено загальний страйк (роман «Облога ночі»).
Настрої двох груп людей на мітингу — шахтарів і прислужників капіталістів письменник розкриває через висловлювання конкретних дійових осіб (Байда, Варивода), а також через ряд вигуків «з маси».
П. Панч урізноманітнює засоби змалювання позитивних персонажів, обставин, в яких вони діють. Він демонструє вміння показувати своїх героїв у розвитку, розкривати їх духовне життя, використовуючи з цією метою внутрішні монологи, невласнопряму мову, психологічний портрет, предметну деталь та ін. Так, зокрема, подані образи Гордія Байди, Олександра Пархоменка. Заслуговує на увагу така особливість творчої манери П. Панча, як уміння розкрити психологічний стан людини через портретну чи предметну деталь. Ось як передається пригнічений стан Гордія Байди, звільненого з роботи за сутичку з техніком Сивокозом: «Порепана доріжка, вичовгана чунями, почала горбитися під його ногами: Вони плуталися й спотикалися навіть по рівному... На тіло давили обважнілі враз плечі і зігнута спйна». Цей прийом автор використовує і в історичному романі «Гомоніла Україна» (передача пригніченого стану Хмельницького після наїзду на його хутір Чаплинського та ін.).
Предметні деталі широко використовуються автором для змалювання обставин, в яких діють герої. Щодо цього показові майстерні описи умов праці шахтарів за німецької окупації в романі «Облога ночі», складної бойової обстановки під час відходу п’ятої армії до Царицина в повісті «Олександр Пархоменко» та ін. Велика виразність таких картин досягається шляхом створення опуклих зорових предметних образів. Наприклад:
«Станція Ліхая була у вогні: на путях горіли вагони, збоку палахкотів будинок, між вагонами сновигали чорні силуети, довкола рвалися снаряди і на зубцях золотих корон підкидали до неба шматки вагонів і людей... Одна бомба влучила у баки з нафтою і до неба знявся червоний язик. Буйне полум’я стугоніло, як поїзд, дим нафти почав затягати станцію чорною завісою. З другого кінця над ешелонами стояла хмара біла — вона знялась із вагона з борошном, у який теж влучила бомба».
Матеріалістична, предметна образність становить невід’ємну рису стилю П. Панча. Твори про громадянську війну засвідчили також зростання мовної культури письменника, що перш за все виявляється в ширшому і глибшому засвоєнні лексико-фразеологічних скарбів народної мови, різних шарів суспільно-політичної лексики, нових слів, породжених революційною дійсністю.
В романі «Облога ночі», повістях «Олександр Пархоменко», «Мир» майже не зустрічаємося з використанням суспільно-політичної лексики, а також русизмів з настановою на гумористичний ефект. Такі лексеми вживаються в їх прямому значенні — для індивідуалізації і типізації мови персонажів або для характеристики політичної обстановки в авторських описах та ін. Ось приклад: «Власть і програма більшовицька хороша: за всіх бідних дбає» (Гордія Байда); «Ви розумієте... як радіє контрреволюція, що серед вас затесалися првдателі робочого діла» (Пархоменко); «Слово «товариш» вимовлялось досі пошепки: воно було, як пароль, як гасло до боротьби і, почувши його, всі збуджено загомоніли» (авторська мова). Це говорить про те, що Панч оволодів тим синтезом художньої мови, який «полягає в творчому поєднанні компонентів народної розмовної мови з досягненнями писемної літературної мови...»
Письменник розширює сферу прикладання народної фразеології, застосовуючи її (переважно в мові персонажів) для характеристики певних політичних явищ. Наведемо декілька прикладів: «...у нього ж: і вуха заячі, не те, що душа» (про меншовика-угодовця); «носив вовк овець — понесли вже й вовка» (про гетьмана Скоропадського і його» політику) та ін.
Для творчої манери П. Панча властиве й уміле використання локальних, відповідних змальовуваному середовищу образно-словесних засобів і лексемі. Для створення відповідного колориту автор тактовно вводить у розповідь лексику виробничу («штрек», «терикон», «шурф», і«кліть», «майстер», «мотор», «станок», «шків» та ін.), воєнну («бліндаж», «каска», «папаха», «партизани», «розвідка», «кулемет», «фронт», «наган» та ін.).
Характерним для стилю П. Панча є також широке використання тропів і порівнянь, взятих із селянського середовища. Наприклад: «Під ногами ніжно хрускав перший сніг... Далекі обрії зробилися ще дальшими; шахтні будівлі, надівши білі очіпки, поприсідали над водою, мов старі баби біля ополонки». В цьому звичайно, виявляється життєвий досвід письменника, що довгий час жив і працював на селі.
Панч добре відчуває і вміє передати ритмомелодику розмовної мови. Діалоги у нього живі, репліки персонажів натуральні, немовби підслухані у народі.
Вже в збірці «Голубі ешелони», а особливо в творах 30-х років, П. Панч визначився як письменник з нахилом до спокійного, об’єктивного викладу, без ліричних відступів, звернень до читача, таких властивих, наприклад, для-творчої манери М. Гоголя. Автор «Облоги ночі» і «Олександра Пархоменка» користується нормативним синтаксисом, уникаючи інверсій, різного роду ускладнень при побудові і розташуванні складносурядних і складнопідрядних речень, що мало місце в деяких його ранніх творах («Зелена трясовина», «Там, де верби над ставом» та ін.).
Художньої виразності картини письменник тут досягає не якимись особливими образно-словесними засобами, а перш за все простотою викладу, фіксацією уваги читача на характерному, добором відповідних деталей і слів.
Суттєвою ознакою художницького таланту П. Панча є уміння помічати смішне у житті, створювати гумористично-сатиричні образи.
Вже в ранніх творах письменник успішно застосовує зброю сатири проти міщанства, попівства («Калюжа», «Бій преподобний» та ін.). Але в переважній більшості перших його оповідань гумор і сатира ще неглибокі, не порушують соціальних проблем і обертаються в сфері буденного життя селянства. Автор, наприклад, в гумористичному тоні описує селянина-недотепу Савку. якого на базарі обдурюють перекупки («Савчині бариші»), безіменного діда, який сподівається на своїй шкапині обігнати автомобіль («Перегони») та ін.
Гумористичний ефект часто досягається тим, що письменник ставить темного, забитого селянина в смішну ситуацію, вкладає в його вуста перекручені слова і вирази, наприклад, Максим Гарба з оповідання «Промсирьо». Це гумор зовнішній, гумор ситуацій, а не характерів.
В наступні роки, починаючи зі збірки «Голубі ешелони», сатира і гумор Панча набирають політичної гостроти, влучно застосовуються для викриття ворогів народу. Об’єктами висміювання стають реакційні чиновники, обивателі, офіцери (збірки «Голубі ешелони», «Облога ночі» та ін.), німецькі фашисти та їх «союзники» («Кортить курці просо», «Зозуля»).
П. Панч постійно вдосконалював прийоми сатиричного зображення ворогів народу. Найчастіше автор вдається до масових сцен, що дає йому можливість, з одного боку, показати негативних персонажів у дії, у зіткненнях з представниками народу, а з другого, — використати різні засоби сатиричного зображення (самохарактеристика, репліки інших дійових осіб, сатирична портретна і мовна деталь). Саме переважно у масових сценах викрито реакційного учителя Пуговкіна, меншовика-угодовця Пантелеймона Петровича, націоналіста Кота-Котенка («Облога ночі») та ін.
Письменник володіє майстерністю мовної характеристики негативних образів, умінням через тонку іронію розкрити їх внутрішню суть. Один із них, герой повісті «Мир» Терешко Клочок, говорить про себе односельчанам:
«Я, конешн-о, за начальника всегда можу бути, потому як службу знаю, самому Каледіну служив, ну, а щоб заводитися з німцями — на те ми ще не доросли. У них майже кожен солдат окуляри носить. А ти подивись, які стекла, — як громаки завбільшки, або, приміром, от — у наших солдатів штани, а у їхніх — рейтузи називаються».
В новій, утверджувальній функції гумор використано в багатьох фейлетонах і гуморесках Панча років війни (образи партизанів та ін.), в романі «Гомоніла Україна» (образи Мітли і Півня).
Деякими новими рисами стилю позначені оповідання П. Панча періоду Великої Вітчизняної війни.
Війна вимагала від письменників нового слова про радянських людей, що кували перемогу на фронті і в тилу, про їх велику любов до Вітчизни і ненависть до фашистських загарбників. Тому у художній прозі (як і в інших жанрах літератури) посилюється лірично-романтичне начало, що виявляється, зокрема, у творчості Ю. Яновського, О. Довженка, Ю. Смолича, О. Копиленка та ін.
Нових стилістичних рис набирають і воєнні новели П. Панча. На відміну від його оповідань попередніх років вони сповнені героїки, романтичного пафосу. Письменник показує, як в суворих умовах війни звичайні радянські люди стають героями, здатними на самопожертву в ім’я Батьківщини. Нестір Завада, Садовський, мати та інші персонажі новел Панча нагадують героїв народних дум і пісень. Стиль автора набуває урочистого піднесення, стає емоційно напруженим, подібним до героїчного народного епосу. Найбільш яскраво нові риси стилю виявляються в монологах героїв новел письменника.
Своєрідні риси мають і ті прозові форми, в яких П. Панч втілював свої творчі задуми. Це в першу чергу стосується повісті й роману — тих жанрів української радянської прози, в розвиток яких письменник вніс певний вклад.
В першій половині 20-х років П. Панч створює невеличкі повісті-хроніки, для яких була характерна фрагментарність розповіді, відсутність суцільної дії. Важливі суспільно-політичні події були тут фоном, на якому автор ескізно змальовував постаті селян, куркулів, поміщиків та ін. Хронологічно ці твори охоплювали великі періоди життя країни, але їх суті не розкривали. Повісті «Голубі ешелони», «Вовки» (в першій редакції «Білий вовк») були наступним етапом у розвитку цього жанру. Невеликі за розміром, але насичені глибоким соціальним змістом, вони присвячені важливим історичним подіям (повстання на броненосці «Потьомкін», імперіалістична війна та ін.), які стають об’єктом зображення, основою сюжетної побудови, а не фоном для дії. Суть подій розкривається крізь долі, психологію людей різних станів. Основою композиції більшості повістей є характер («Без козиря» — Туманов, «Голубі ешелони» — Лец-Отаманов, «Вовки» — Влас Волос та ін.). Важливу ідейно-композиційну роль у названих творах відіграють вставні новели та спеціальні «обрамлення» основної дії. Письменник виявляє нахил до локалізації подій в часі і просторі (в повісті «Голубі ешелони» дія відбувається на протязі двох діб в межах одного петлюрівського ешелону.
Збірка «Голубі ешелони» була перехідним етапом до роману «Облога ночі» та повістей «Олександр Пархоменко» і «Мир», в яких дано широку картину громадянської війни на Україні в 1918-1919 роках. Особливістю сюжетно-композиційної побудови цих творів є розгортання подій по лінії одного персонажа (Гордій Байда в «Облбзі ночі», Олександр Пархоменко в одноіменній повісті). В основі сюжетів лежать конкретні історичні події («Облога ночі», «Мир») чи факти з життя реальної особи («Олександр Пархоменко»). Художній план у зображенні дійсності завжди поєднується з публіцистичним (описи політичної обстановки, історичні довідки та ін.).
Набувши певного досвіду в розробці історико-революційної теми, П. Панч у другій половині 30-х років починає роботу над великим романом про національно-визвольний рух на Україні в першій половині XVII ст. «Гомоніла Україна», що був закінчений уже в післявоєнні роки і став одним із найвищих здобутків української радянської історичної прози.
Неважко помітити, що між творами на історико-революційні теми та романом «Гомоніла Україна» є багато спільного, зокрема: змалювання народу як вирішальної сили суспільного розвитку, групування подій навколо однієї-двох головних постатей при багатоплановості розповіді, художнє і публіцистичне зображення дійсності, та ін.
Багато спільного є і в способах відтворення дійсності, ліпки образів. Але в романі письменник не залишається на рівні художніх досягнень попередніх років, а йде далі. «Гомоніла Україна» — новий крок у творчому розвитку П. Панча, в збагаченні його образно-словесних засобів. Перш за все заслуговує на увагу широка епічність у відтворенні життя, побуту, боротьби народу за свою свободу і незалежність, багатоплановість і глибокий історизм сюжету, всебічне зображення позитивних персонажів, їх психології. Великої майстерності автор досягає у змалюванні масових сцен, батальних картин, пейзажів рідної землі, у використанні скарбів народної творчості і мови.
Письменник зберігає вірність історичній правді не лише у великому — у відтворенні видатних подій і постатей минулого, а й у малому — в деталях, без яких реалізм немислимий. Індивідуальною особливістю творчої манери Панча є прагнення до деталізації при змалюванні предметів матеріальної культури, побуту, звичаїв народу, природи України. В цьому письменник, безперечно, продовжує традиції М. Гоголя. Ось, наприклад, опис запорозької церкви:
«3а благочестиву віру християнську козаки йшли на муки, але церква в Січі і досі містилася в бараці, заплетеному хворостом і вкритому очеретом. Біля нього стояла маленька дзвіниця, хоч дзвін, подарований ще гетьманом Петром Сагайдачним, був великий і гучний, як задзвонять, чути і на всіх островах, і по всьому Великому Лугу. У вікна дзвіниці визирали гармати, з яких не тільки відбивалися від татар, а також салютували на Великдень і різдво, богоявлення, храмовий празник святої покрови, коли приїздили посли і коли треба було загадати на Раду».
Насичений яскравими деталями, цей малюнок допомагає читачеві зрозуміти такі риси козаків, як скромність, презирство до показної пишності тощо.
В інших українських письменників, що працюють у галузі художньої історичної прози (Ів. Ле, Натан Рибак, А. Хижняк, Ю. Мушкетик), ми не помічаємо цього прагнення до деталізації при відтворенні предметного оточення людей, їх зовнішності (одягу, озброєння та ін.).
Наприклад, Іван Ле в романі «Наливайко», змальовуючи обстановку приміщень, зупиняє свою увагу на одному або кількох предметах, надаючи їм узагальнюючого змісту. В світлиці князя Острозького автор помічає «важке дерев’яне ліжко, вкрите ведмежою шкурою», «важкі суцільні лави попід стінами та кілька обшитих писаним рядном ослонів», старовинні образи. Ці речі підкреслюють, що магнат — православний українець (образи, лави, ослони, вкриті рядном), зв’язаний із старими дідівськими традиціями.
Помітна різниця і при відтворенні зовнішності людей. Іван Ле, подібно до М. Коцюбрнцького, при змалюванні персонажів подає лише їх портретні деталі. У Наливайка, наприклад, «смушева шапка», «чорне волосся», «срібні остроги», «страшна усмішка в бою» та ін., причому ці рисочки портрета автор дає в різних місцях твору, деякі з них повторюючи по кілька разів.
Своєрідні у Панча і пейзажі. З великою любов’ю і старанністю письменник малює природу України того часу, її рослинний і тваринний світ. Особливе місце у творі посідають пейзажі Дніпра та українських степових просторів. І це не випадково. Адже з великою рікою і степом було зв’язане соціально-економічне і військове життя народу, його боротьба за свободу. Письменник багато років жив у степовій Україні, з дитинства зжився з її природою. Власний життєвий досвід, збагачений науковим вивченням природи України, дав йому можливість створити рельєфні, зримі, історично-конкретні пейзажі рідної землі.
Пейзажі іноді набирають символічного значення. Так, картина грізної дніпрової повені навесні 1648 року немовби провіщає вибух могутнього повстання українського народу проти засилля польської шляхти.
Відображаючи героїчне минуле народу, його життя, побут і боротьбу, П. Панч звертався до невичерпних фольклорних джерел. В різних жанрах народної творчості письменник знаходить оцінки історичних подій і осіб, матеріал для висвітлення деяких сторін народного життя, характеристики персонажів, збагачення авторської мови.
Багатьма своїми мотивами, образами, епізодами і картинами, нарешті, іскристим гумором твір перекликається з народними думами, піснями, переказами про боротьбу з татарськими набігами, про славні морські походи запорожців на Туреччину, про народні повстання та їх ватажків. Тут можна згадати спогади Вериги про морський похід, Нікітіна — про страждання козаків на турецькій каторзі, картини татарських набігів на м. Стеблів і хутір П’ятигори, цілий ряд гумористичних сцен, зв’язаних переважно з образами Мітли і Півня.
Письменник часто вводить у роман уривки з народних пісень, дум, прислів’я, приказки та інші фольклорні жанри, підкреслюючи цим вірогідність, історичну конкретність розповіді. Зокрема, кожен розділ твору розпочинається епіграфом, взятим з думи чи історичної пісні.
Уривки або окремі вирази народних пісень, заговори іноді використовуються автором для типізації і конкретизації певних соціально-побутових явищ, характеристики людей. Так, словами пісні виражають свої думки Хмельницький («А хто з нас, браття, буде сміяться, того будем бить...»), Кривоніс («Дожилася Україна, Що нігде й прожити»), Христя («Униз іду — вода несе, знизу іду — біда жене...»). Відтворюючи старий побут і звичаї, письменник вдається до заговорів (образи Христі, дружини хорунжого Лави та ін.).
Прислів’я і приказки переважно вживаються у мові дійових осіб – представників народного табору. В одних випадках вони доповнюють мовну характеристику персонажа, розкривають індивідуальні риси його характеру. Наприклад, Кривоніс прислів’ями виражає свою ненависть і непримиренність до панів («лупіжникам коритись, як з гріхом миритись», «пан як не збреше, йому і в головах важко» та ін.). Прислів’я, вживані Хмельницьким, розкривають його обережність і непостійність у діях, вчинках («Рада б душа в рай... так гріхи не пускають», «не буде допомоги, не буде і змоги» та ін.). В інших випадках прислів’я і приказка виражають погляди народу на певні суспільно-політичні явища («од Кракова до Чакова, всюди біда однакова», «з ким татари, з тим і перемога» та ін.).
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1963. – № 1. – С. 16-26.
Твори
Критика
