10-05-2017 Емма Андієвська 13226

Біографія Емми Андієвської

Емма Іванівна Андієвська народилася у м. Сталіно (нині Донецьк) 19 березня 1931 року. Батько письменниці був хіміком-винахідником, мати була агрономом за освітою і пізніше працювала вчителькою біології.

Через дуже часті важкі хвороби, більшість шкільних предметів Емма Андієвська здавала екстерном. З дитинства Андієвська мала феноменальну пам'ять. Хворобливість дитини змусила родину у 1937 переїхати спочатку до Вишгорода, а згодом — у 1939 — до Києва. В 9-10 річному віці майбутня письменниця перечитала найвідоміші твори світової літератури.

Початок війни застав родину Андієвської у Києві. Тоді ж загинув батько письменниці — його було безпідставно розстріляно радянською владою. У 1943 діти з матір'ю виїхали на Захід. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна. Живучи у Німеччині, дівчина відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Окрім того, вкотре загострилися проблеми зі здоров'ям: три роки Емма Андієвська пролежала в гіпсовому ліжку хвора на туберкульоз хребта і після цього вісім років ходила в корсеті.

Наприкінці 1949, під час блокади Берліна, родина переїхала спочатку до табору переміщених осіб у Міттенвальді, а потім до Мюнхена. Маючи природне оперне контральто і рятуючись від сухот легенів, Емма Андієвська, знаходячись у Берліні, а згодом у Міттенвальдському таборі, брала уроки оперного співу.

У 1955–1957 Андієвська працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені. У 1957 закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у Володимира Державина магістерську роботу на тему «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики». Того ж року письменниця з усією родиною переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекарем у медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою — майбутнім ректором Українського вільного університету.

У 1959 Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Андієвська щорічно на місяць їздила у США, щоб у 1962 отримати американське громадянство. Письменниця знала багатьох відомих митців та письменників — вихідців з України. До кола знайомих Андієвської належали скульптори Михайло Черешньовський та Григор Крук, художники Марія Дольницька та Яків Гніздовський, а також поети Михайло Орест, Олег Зуєвський та Василь Барка.

Пропрацювавши фрілансером на радіо «Свобода» з 1959 по 1963., Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо до 1995. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода».

Працюючи на радіо, Андієвська не мала багато часу на власну творчість. Нині письменниця живе у Мюнхені, де інтенсивно працює над своїми творами, іноді по вісімнадцять годин на добу.

У 1992 авторка вперше після довгого часу побувала в Україні. Після 2000 Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину. Там вона мала виставку картин у Донецькому художньому музеї, презентацію та зустріч із земляками у конференційній залі художнього музею, відвідувала Український культурологічний центр м. Донецька.

Емма Андієвська належить до найвідоміших поетів української діаспори. Незвичайним був її дебют на початку 50-х років, коли з'явилася перша збірка віршів. Тогочасні критики поставили поетесу на рівень раннього Тичини й Артюра Рембо (французький поет), відзначили єдність поетичного стилю з малярськими роботами, якими вона ілюструє свої книги.

Е. Андієвська не стала на шлях продовження тих реалістичних традицій, за якими дійсність відображувалась у формах самої дійсності.

Не менш складними для розуміння і сприймання є прозові твори Емми Андієвської, зокрема «Роман про добру людину», в якому реальність поєднується з химерними епізодами, міфами, легендами. Тут переосмислюються біблійні сюжети, картини Пекла і Страшного Суду. Водночас це цілісний твір, в якому автор беззастережно стоїть на боці Добра. І зло тут впізнається відразу, в які б воно шати не вбиралося.

Незвичайною є малярська майстерність Емми Андієвської. Органічний світ Емми Андієвської привабливий. Він також надреальний, в ньому синтезується досвід європейського малярства: сила експресіоністів, поезія Шагала. Її малярство інтуїтивне. Яскраві відкриті барви, колоризм — енерготворчий струмінь її творчості.

Художниця виставлялася в багатьох країнах світу. Вперше глядачі (побачили її акварелі в Мюнхені в 1956, потім в Нью-Йорку — у 1989, Емма ілюструвала свої збірки «Архітектурні ансамблі» та «Знаки».

Літературна творчість Емми Андієвської представлена багатьма збірками прози й поезії:

поезія: «Поезія» (1951); «Народження ідола» (1958); «Риба і розмір» (1961); «Кути опостінь» (1962); «Первні» (1964); «Базар» і «Пісні без тексту» (1968); «Наука про землю» (1975); «Кав'ярня» (1983); «Спокуси святого Антонія» (1985); «Вігілії» (1987); «Архітектурні ансамблі» (1988); «Знаки. Тарок» (1995); «Межиріччя» (1998); «Сеґменти сну» (1998); «Вілли над морем» (2000); «Атракціони з орбітами й без» (2000); «Хвилі» (2002); «Хід конем» (2004); «Погляд з кручі» (2006); «Півкулі і конуси» (2006); «Рожеві казани» (2007); «Фульґурити» (2008); «Ідилії» (2009); «Міражі» (2009); «Мутанти» (2010); «Ламані коани» (2011); «Міста-валети» (2012); «Бездзиґарний час» (2013); «Шухлядні краєвиди» (2015); «Маратонський біг» (2016).

Проза: «Подорож» (новели, 1955); «Тигри» й «Джалапіта» (1962); «Герострати» (1970); «Роман про добру людину» (1973); «Роман про людське призначення» (1982).

Біографія

Твори

Критика