Григір Тютюнник. Ласочка
Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли припутні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря...
Арсен знав, що то вепри з виводками вепренят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища...
А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.
Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима. Потім перевело погляд у задок човна і облизнулося: на дні, засланім травою, лежала риба.
— Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну.
Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.
— Бойове! — сказав Арсен. — То що тобі — рибки закортіло?
Лисеня тоненько писнуло.
— Ну, на вже, — Арсен трохи подумав і додав: — Ласочка...
Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.
— Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживу.
А коли озирнувся, лисеняти вже не було.
Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув йому рибину — одну, бо лисеня більше не просило.
Так вони й потоваришували. Незабаром лисеня вже знало, що його звати Ласочка і що коли Арсен каже: "Встань!" або "Ляж!", то треба вставати або лягати. Знало також і те, що риба інколи не клює. Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться. Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостом по землі, як завжди, побачивши у човні рибу, а лягала в траву й ждала. Арсенові набридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засинав.
Сидить і спить.
А якось чує крізь сон: Ласочка дзявулить. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив вудочку, смик — є окунь!
— На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його й розбудить.
Так вони й рибалили вдвох.
Потім настала довга-предовга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі.
Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?
А весною, коли крига скресла і сонце вгріло, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува, Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає...
А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня.
— Ласочко? — невпевнено покликав Арсен.
Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотила хвостом по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибу, облизнулося й тихенько заскімлило.
— Те-те-те — весело сказав Арсен. — Це що ж виходить: я увесь ваш рід годуватиму?
І кинув на кручу рибину.
Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками...
З того часу вони рибалили втрьох.
Твори
Критика
- Григір Тютюнник – великий майстер психологічної новели в українській літературі
- Екзистенція в художньому слові Григора Тютюнника
- Особливості художнього світовідчуття Григора Тютюнника
- «Передмістя» як культурологічна модель творчості Григора Тютюнника
- Таким Григір Тютюнник залишився в нашій пам’яті
- Увага до психологічних деталей у творах для молоді Григора Тютюнника у контексті польських літературознавчих досліджень
- «Житіє Артема Безвіконного» – остання незакінчена повість Григора Тютюнника
- “Параджанов – хворий геній…” (Листи Григора Тютюнника)
- Танець над прірвою: смерть Григора Тютюнника в дзеркалі аналітичної психології
- Дитячий світ у прозі Григора Тютюнника
- Творчість Григора Тютюнника: текстологічні проблеми залишаються