Функціонування кольору в поезії Тараса Мельничука
Ірина Зелененька
Поява письменника з новим типом свідомості, котрий на основі власного творчого досвіду самобутньо закумулював критерії краси і згармоніював їх з критеріями правди, зумовлена великою кількістю чинників українського літературного процесу другої половини XX ст. Одним із таких чинників творчого пошуку є окремий елемент художньої мови, що функціонує в просторово-часових та власне структурних параметрах художньої дійсності (як будівельний матеріал художніх означень, символіки, метафор тощо) - слово на означення кольору та пов’язана з ним проблема кольору або ж відчуття кольору, що є у XX столітті однією з найпоширеніших форм естетичного.
Як альтернативу до теоретико-практичного вивчення проблеми функціонування кольору в поезії пропоную один з шляхів її розгляду та дослідження в послідовності різних буттєвих концепцій на тлі поетичної творчості Тараса Мельничука, митця, який є однією з найори-гінальніших постатей у просторі націотворчого письменства 70-90-х років, лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка 1992 року.
Загалом, семіотика кольору залежить від фізіологічно-нормативного відчуття кольору, диктованого спорадично-ілюстративними вираженнями підсвідомості. Таким чином, вироблення відчуття кольору вважаємо природним ефектом різних форм впливу кольору на нервову систему, а поетичні імпрези з використанням кольористики у відповідній кольоровій гаммі - описом цих же форм. Співвідносно з поезією Т. Мельничука навряд чи вище згадані впливи можна прокваліфікувати як остаточні форманти кольористичної семантики, естетичні вичерпно. Очевидно, це прямі посилання для естетичного сприйняття, поетичного виведення та функціонування кольору. Колір у поезії Т. Мельничука закодований нарівні поетичної якості та на психологічному рівні, до того ж ці рівні одночасно є рівнозначними, тотожними.
Оскільки психологічний вплив глибоко індивідуальний, зв’язаний з емоційною сферою особистості, з асоціаціями, що виникають в процесі освоєння нею дійсності, кольористика поезії Т. Мельничука видається багатоасоціативною вже поза детальним критичним коментарем з огляду на «загратоване» і тоталітарно обумовлене походження поетичної думки митця.
Доречним видається використання для вивчення проблеми кольору поняття поетичної синестезії: в медицині явищем синестезії вважається процес збудження одного органа при подразненні іншого, перенісши термін, що так чи інакше стосується рефлексації кольору, на мистецьке тло, розуміймо його як процес інтегрування художніх внутрішньо-поетичних категорій (включаючи колір) в собі подібні чи протилежні за систематикою з метою створення нової художньої дійсності або підняття актуальності, пафосності, іншої мистецької якості за рахунок нівеляції тотожної одиниці поетичного мислення:
Журавлі не слухали - летіли
І несли від мене білий світ,
І сміявся син на білих крилах,
Загубивши в полі батьків слід...
На основі синестезії виникає уявлення про теплі і холодні кольори, легкі та важкі. В одному поетичному уривку Т. Мельничук по-різному інтерпретує білий колір. Це не семантичний повтор, як може здатися при першому прочитанні, оскільки «білі» символи будують свого роду поетичну прогресію художнього значення, з повторним вживанням для означення нового символу; білий колір рефлектується у своєму значенні, доводячи першопочаткове міфологічне значення чистоти білого кольору до його стерильності, що набуває дисонансного забарвлення на рівні образу та поетичної фрази (за участю контексту кольору).
Оскільки емоційне сприйняття кольору залежить від особистості митця, узалежнюється таким чином і від роду дійсності, професії, віку, типу нервової системи, світогляду, життєвого досвіду. Табірна дійсність, скажімо, так часто реально співвідносна зі смертю, стає приводом до сумного асоціювання «білого» зі смертю:
а по безодні іде дівчина в білому хто ж перший відважиться хто?!.
Тобто розрізнення, диференціювання поетом окремого кольору або кількох мотивується психологічно. Навіть традицією обумовлено співставлення символу жіночої чистоти - «дівчина в білому» та «білого» символу погреба: і справді таке асоціювання випливає підсвідомо при зовнішній фіксації загрози людському життю.
Звідси випливає, що колір як багатоаспектна художня сема виконує роль символу, ситуативно окресленого у символічному аспекті, тобто окремий колір поза своїм абсолютивним значенням в конкретному поетичному контексті набирає індивідуального звучання, рефлексує сам по собі конкретну авторську думку:
зоря сиротою ходе
попід тополю білу
Саме таке кольористичне образотворення дає підтвердження загальновідомого: символіка кольору виникає на багатій асоціативності та конкретній ситуативності людського досвіду. В даному випадку колір тополі зумовлений зоровим ефектом в нічний період під проекцією розсіяного «світла» «зорі».
Та оскільки символіка кольору виникла в єдності з релігійним та міфологічним світобаченням, небезпідставним буде звернення до традиційної кольористики у надрах поезій Т. Мельничука: «біле тіло», «біленька зоря», «білі лебеді», «біле пір’я», «білий цвіт», «білий світ», «білі крила», «біла хата», «біла чайка», «синє небо», «синє море», «червона калина», «червона ягідка», «червоні губи», «червоний мак», «золотий перстень», «золоті крила», «золоті поля», «сизе пір’я», «церковця красна», «зелені очі», «жовтий пісочок», «сивий кінь». Звернення до традиції не псує, однак, поетичного змісту, бо при її використанні не виникає надуживаності, до того ж колір у Т. Мельничука - художня субстанція, що має дві суттєві ознаки щодо свого виправданого функціонування - помірковане, безпосереднє вживання та поетична подальша (за потребою) мотивація кольору (здебільшого, метафоризована) та його вживання.
Нерідко Т. Мельничук використовує колір не лише як символ, а й як знак, код, за яким закріплює певний осередок змісту, сенсу художньої дійсності, для поетично-конкретного Т. Мельничука колір є зручною формою передачі інформації різного характеру: інформації-коду, інформації-застереження, інформації-пророцтва, тощо:
метелик
білим рукавом утерся
Звичайно, колір виконує ще й комунікативну функцію, елементарну та постелементарну в залежності від того, що є комунікативним осердям за авторським задумом і як його сприймає читач. Іноді воно набуває значення емблемності:
забудь своє поле і горе і вези туман з України поза синє море.
«Синє море» має емблематичне значення, символічно виражаючи просторове поняття, певний недосяжний далекий рубіж, сема «синє» поглиблює значення емблеми.
Спостерігаючи поетичний контекст кольористики поезії Т. Мельничука, можна зробити такий висновок: естетичне переживання автором кольору обов’язково присутнє, що переконливо доводять художні деталі - місця конденсації кольору. Як правило, поет багаторазово естетично оцінює і осмислює засобом поетичної думки лише ті кольори, з якими не просто стикається в життєвій практиці, а які ототожнюються з певними непохитними цінностями, співіснують з мрією або навпаки – руйнують можливість опоетизування певного явища. Таких кольорів небагато: найчастіше поет апелює до білого кольору, вибілюючи, очищаючи поетичну дійсність, іноді цей колір уособлює категоричність поетичної особистості митця: «...серце моє біле у землі розтало...»
Другим за частотністю вживанням є червоний колір, що високим рівнем асоціативності не поступається білому: цей колір поряд з реальним, первинним значенням, що спирається на зоровий ефект «присутності»:
а земля сидить під червоним маком
набуває й іншого практичного значення, іншої естетичної цінності, зв’язаної з життям і смертю, світлом і темрявою, буттям і матерією, духовним і аморальним:
По червоних маках я читаю слід Тих, кого в байраках загубили коні.
Використовуючи колір для поетичного образотворення, Т. Мельничук уникає семіотичного декодування його умовного змісту, витворюючи його як знак цінності чи символ цінності, що посилює духовне сприйняття:
в болючій землі (тремтиш?) болить синьоволошковий скіф,
тобто саме ціннісне осмислення кольору в процесі його художнього споглядання (активного за характером) викликає до нього інтерес з наступним поглибленим розтлумачуванням та власне ціннісне осмислення кольору з метою естетичного переживання.
Естетичне осмислення кольору надбудовується в якісному розумінні над метою його першопочаткового використання. Іноді безсвідоме асоціювання кольору з певними людськими цінностями створює незвичайні емоційні реакції:
І лише бджола повзе чорнява - І лиже, лиже мед з коси.
Здавна в українській культурі функціонували білий, червоний і чорний кольори. Трипільська культура використовувала тріаду: коричневий, білий, жовтий, де кожен колір мав багатоступеневу символічну асоціацію. Т. Мельничук поряд з улюбленими білим, червоним, виводить золотий, синій, голубий, зелений, жовтий, сивий. І якщо жовтий колір своїм семантичним полем зі значенням божественного начала зобов’язаний релігійному світоглядові, то поет використав його як означення дрібних життєвих реалій, які завдяки глибокому ліризму перевів у стан високопоетичних інтенцій:
соняшники жовтими фарами світять бджолі щоб вона не заблудила додому
У кожному поетичному творі художнє відображення абсолютно реальних кольорових відношень і їх психофізіологічних, культурно-семіотичних, естетичних якостей здійснюється по-різному, створюючи сподіваний ореол автентичності.
Реальні зміни кольорів безвідносні до поетичного мислення Т. Мельничука, зате сам колір завжди передається з максимальною конкретністю, тому має не лише формально-текстологічну та на рівні поетичних засобів, а й ще логіко-семантичну функцію, оскільки означують собою цілком реальні, співвідносні з собою поняття. Роль кольору у Т. Мельничука не зводиться до створення гармонії ансамблів кольорів, колір розцінюється на рівні поетичного мовлення як виражальний засіб, що передає глибину поетичної думки, фіксує настрій, стан душі автора безвідносно до естетичних якостей кольорів:
Золоті поля - для журавлят...
А червона журавлина з кленом
Піл крилом журавки розмовля.
Загалом, в поезіїТ. Мельничука виділяється кілька функціональних аспектів значень кольору: домінуюче-виражальне (вираження думки, ідеї, поетичного коду і кредо), морально-виховне (поняття цілісності і гармонії), зокрема, одиничний колір (осібний) створює ефект повнокровної яскравості, виразності, об’єктивно-пізнавальне (природність художньо висловленого), об’єктивно-виражальне (індивідуальне авторське вираження та індивідуальне сприйняття), кому нікативне (емоційно-збуджуюча роль кольору):
а горище над нами стоїть з чорним відкритим ротом дивиться і дивується
В кольористичному мисленні Т. Мельничука жодна з функцій не абсолютизується (інакше б поезія втратила повноту свого художнього буття) і це є, власне, закон функціонування кольору у мистецтві загалом. Якби Т. Мельничук скористався вповні кольоровою гаммою в межах одного поетичного твору, колір втратив би свою художню впливовість. Якщо білий використовувався переважно для творення ліричних образів, то темно-сірий, сивий допомагає викликати відчуття всеохопного жалю, суму, віку, фатуму:
А ти сива, а ти вбога чайко,
З дітками тікай поза Дунай...
Т. Мельничук так використовує колір, щоб викликати в уяві читача такі уявлення про колір змальованих явищ, яке б слугувало точному їх відтворенню в уяві:
Зоря пере у копанці червоне Іди, іди, бо ти є добра груша,
Бо ти поранена осою в золоте...
Завдяки образним асоціаціям емоційно-виражальна функція домінує у даних рядках поезії Т. Мельничука. Ці асоціації допомагають передати переживання, збуджувані описуваною реальністю. Так само досягається естетизація загального враження.
Поодиноко використовує поет так би мовити кольористику металів: «жемчужні окови», «скляні птахи», «рубінові сердечка», «залізне дерево», «мідне листя», «золоте весло», «золоте вино», «золота хатка для ластівки», «золоте гніздо сонця», «золотий ставок зорі», «срібні ластівки». Срібло і золото - не просто благородні метали для поета, що мають прямий і безпосередній зв’язок з божественним (срібло функціонує в християнстві як очищувальний метал), вони творять нову символічну реальність:
вітер ловить срібних ластівок а вони й справді срібні
коли дивитися на них крізь грати.
В даному випадку поетична срібність є не просто наслідком замилування птахами, це слід глибокої ностальгії поета за дорогоцінною волею та Україною.
Золотим Т. Мельничук «інкрустує» Україну як обрану для себе поетичну домінанту:
і золотий ставок зорі купає Україну,
часом золотий колір нівелюється зумисне для увиразнення тоталітарної дійсності:
золоті годинники ромашок показують колючий дріт
Семантика і функція кольорів і традиційно - очікувана, і доволі несподівана (це зв’язано безпосередньо з семантикою образів, до яких «прикріплена» певна барва, в творенні яких вона бере участь. Зокрема, голуби є червоними і білими внаслідок рефлексації ностальгії або спокою, щастя, тлумачення птахів як вісників.
Таким чином колір у поезії Т. Мельничука за своєю якісною художньою суттю є явищем складним і багатогранним.
Л-ра: Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. – Київ, 2002. – Вип. 4. – С. 97-104.
Твори
Критика
