Американська новела епохи романтизму
В. Оленєва
Народження жанру новели в американській літературі в першій чверті XIX ст. пов’язане з іменем Вашінгтона Ірвінга — першого американського письменника, що здобув визнання в Європі. Слава прийшла до Ірвінга після опублікування 1819 р. «Книги ескізів» — своєрідної за жанром збірки новел і статей на різноманітні теми, нарисів побутово-описового характеру. Ця книга стала помітною віхою в історії американського романтизму; включеними до неї новелами відкривається історія американського короткого оповідання («short story») — нового літературного жанру, який згодом став одним з найпоширеніших в американській літературі.
Вашінгтон Ірвінг прийшов у літературу на початку XIX ст., в той час, коли в Америці бурхливий розвиток промисловості прискорив утвердження капіталістичного ладу. На межі XVIII-XIX ст. почав формуватися американський пролетаріат, з'явилися перші профспілкові об’єднання робітників. В 20-30-х роках XIX ст. у деяких містах північно-східних штатів (Нью-Йорк, Філадельфія) зароджуються робітничі партії.
Помітний вплив на американську суспільну думку справили ідеї утопічного соціалізму, зокрема Оуена і Фур’є. Американський дослідник В. Паррінгтон називає період 1800-1860 років «революцією романтизму» в Америці, відзначаючи при цьому важливу роль французької революційної філософії: «Жодне інше філософське вчення не виступало у таких численних виявах, при тому — виявах привабливих, і не внесло таких значних змін у склад думок американців, як це французьке романтичне вчення, що стояло на благородних позиціях гуманізму».
Позначився європейський вплив і на розвитку американської літератури. Недаремно Ірвінга — першого національного письменника Америки — деякі дослідники зараховують до школи англійського романтизму, називаючи його «англійським романтиком». Подібний погляд небезпідставний. І все ж краще із створеного ним — «Історія Нью-Йорка», «Ріп ван Вінкль», «Легенда про Заспану Лощину», «Дольф Хейлігер», «Диявол і Том Уокер» — присвячено Америці, знайомить з її природою, звичаями, людьми.
Те, що Ірвінг народився і виріс в англійській за походженням сім’ї, те, що він з дитячих років прилучався до англійської літератури, годинами просиджуючи у батьківській бібліотеці, відбилося в його поглядах, зокрема у ставленні до американської дійсності. Писати він учився в англійських письменників XVIII ст. і вплив класицизму дуже помітний в його творах, особливо ранніх. Разом з тим Ірвінг був уродженцем Нью-Йорка; і хоча атмосфера цього типово американського міста, пройнята духом торгашества і спекуляції, була чужа Ірвінгові, ідеологія капіталістичної буржуазії не могла не вплинути на письменника. Як не намагався Ірвінг відгородитися від сучасної йому Америки, це йому не вдалося. Повернувшися з довгорічних закордонних мандрів, він багато їздить по країні і пише книжки, як сам їх називав, «на американську тематику»: «Поїздка по преріях», «Асторія», «Пригоди капітана Бонвіля». Щоправда, незважаючи на деякі достоїнства цих книжок, справжнє життя нової Америки не знайшло в них яскравого відображення — для цього потрібне було перо реаліста, Ірвінг же й тут лишився романтиком, — то ліричним, то іронічним, але позбавленим відчуття гострого драматизму.
В історію американської літератури Ірвінг увійшов насамперед як новеліст, родоначальник жанру «short story». Слідом за «Історією Нью-Йорка» та «Книгою ескізів» Ірвінг видає свої збірки «Брейсбрідж Холл» (1822), «Оповідання мандрівника» (1824) та «Альгамбра або Нова книга ескізів» (1832). Від перших книжок ці твори відділяє одне десятиріччя, але саме протягом нього відбувся перехід Ірвінга від класицизму до романтизму.
Ще під час свого перебування в Англії Ірвінг зблизився з Вальтером Скоттом, вивчав англійську та німецьку романтичну літературу. Письменник зазнав впливу як англійських, так і німецьких романтиків: Скотта, Гофмана, Бергера, Тіка, братів Грімм, Вакенродера; відомі йому були й народні оповідання Мюссе. Тому в його творчості можна знайти багато спільного з європейським романтизмом.
З погляду жанрового творчість Ірвінга дуже різноманітна: він писав нариси, начерки, ескізи, новели, скетчі. Жанрова різноманітність характерна й для «Книги ескізів», свіжість і незвичайність якої відчули вже перші читачі. Вся вона була осяяна м’яким романтичним світлом, змушувала читача переживати прочитане разом з автором та його героями. Книга була позбавлена моралістських тенденцій і не переслідувала дидактичної мети.
В американському літературознавстві існує думка, що популярне в Європі на початку XIX ст. так зване романтичне оповідання найбільш близьке до «short story». Це підтверджується історією розвитку новелістичного жанру в творчості Ірвінга, Готорна та Едгара По. Вплив європейської, зокрема німецької, новели на цих письменників - безперечний. У Вашінгтона Ірвінга чимало новел, які ніби імітують європейські зразки новел з вигаданими і мелодраматичними сюжетами і поверхово окресленими характерами. Ірвінг, без сумніву, був знайомий з творчістю Гофмана: «Серапіонові брати» вперше були видані англійською мовою у 1819-1821 роках. «Оповідання мандрівника» Ірвінга (принаймні у першій і третій своїх частинах) мають чимало спільного за духом, настроєм та структурою з новелами Гофмана. Європейські впливи відчутно проступають і в «Альгамбрі». Ірвінг любив Іспанію, знав її мову та літературу. Створюючи свої легенди, Ірвінг цілком поринув у світ іспанських та мавританських казок і переказів; важко знайти в американській літературі іншого письменника, якому вдалося так колоритно і ясжраво відтворити дух Сходу, як це зробив Вашінгтон Ірвінг.
У своєму інтересі до східних легенд Ірвінг не був самотній; як відзначав 1827 р. Вальтер Скотт, тодішній літературний ринок був забитий арабськими, перськими, турецькими, монгольськими казками і легендами. Цікаво відзначити в зв'язку з цим, що зародженню і розвиткові реалістичної новели передував бурхливий розвиток жанру казки в різних європейських країнах, викликаний інтересом письменників і поетів до Сходу (твори Байрона, Пушкіна, Гюго і т. д.). Але, як справжньому митцеві, Ірвінгові вдалося внести у цей захоплюючий світ легенд, казок і фантазій і дещо своє. Читаючи одну з кращих його легенд «Троянда Альгамбри», ми ніби вдихаємо аромат ірвінгівської прози, дивимось на світ очима письменника.
Ірвінг написав близько 48 оповідних творів, які можна назвати новелами. Лише 7 новел з 48 розповідають про Америку, але саме ця частина спадщини письменника справила найбільший вплив на дальший розвиток жанру «short story». У цих новелах Ірвінг звернувся до національної тематики, розповівши про свою країну в оригінальних за змістом і формою творах. І Ріп ван Вінкль і Ікабод Крейн (герой новели «Легенда про Заспану Лощину») — характери, безперечно, американські, національні. Створення цих характерів, які стали символічними фігурами, — велика заслуга Ірвінга-новеліста. Він був першим письменником, що утвердив в американській літературі жанр «малої прози» з усіма її різновидами. Але найяскравіший слід він залишив в історії новелістики, наділивши «коротке оповідання» цілим рядом таких характерних рис, як гумор та іронія, добродушна сатира, реалістичність деталі. Ірвінг зумів зробити новелу популярною; успіх його «Книги ескізів» викликав до життя цілий потік скетчів, оповідань, казок, легенд, які друкувалися у щорічниках та журналах, стали літературною модою.
Він не був теоретиком нового жанру, але йому належить ряд висловлювань про техніку «малої прози»: «Щодо мене, то я розглядаю оповідання просто як раму, на яку натягається мій матеріал. Це гра думки, і почуття, і мови; переплетіння характерів легко, але виразно окреслених; простий і вірний показ сцен звичайного життя; наполовину прихована гумористична жилка, яка часто проходить крізь усе оповідання — ось усе те, до чого я прагну...».
Сам Ірвінг дотримувався своїх теоретичних приписів переважно у новелах і нарисах, створених на американському матеріалі. Він не надавав істотного значення сюжетові; про свою новелу «Легенда про Заспану Лощину» він писав, що це просто вибагливе поєднання описів пейзажу, звичок, звичаїв і т. п. Ірвінгівська манера оповіді справила великий вплив на розвиток жанру короткого оповідання, оскільки Ірвінг був найвпливовішою літературною фігурою в Америці XIX ст.; Лонгфелло, Брайант, Уїттьєр, Торо, Готорн, Брет Гарт — всі вони на початку свого творчого шляху зверталися до спадщини Ірвінга. Цей вплив не слід розглядати лише як позитивний: він породив і наслідувальну літературу з певними канонами, які важко було зруйнувати і які гальмували розвиток техніки нового жанру. Не випадково спроби Едгара По в 30-40-х роках змінити форму короткого оповідання виявилися непоміченими саме тому, що їх автор повстав проти Ірвінга. Потік нарисів, скетчів, оповідань, які були написані «під Ірвінга» або наслідували європейські, головним чином англійські зразки, стримувався тільки обмеженими публікаторськими можливостями: видавці, як правило, друкували вже відомі твори, віддаючи перевагу англійським авторам і приділяючи мало уваги вітчизняній літературі.
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1967. – № 10. – С. 46-48.
Твори
Критика
