Світ Герберта Ернеста Бейтса
Олена Поманська
«Мій світ населяють прості, на перший погляд - «звичайні люди», із невеликих сіл та провінційних містечок: люди, яких хтось кохає, і люди самотні, емоційно невдоволені, розгублені, котрі замало знають себе... Це світ глибоко прихованих пристрастей, підсвідомих учинків та їхніх наслідків. Проте зовні він не здається аж надто драматичним...»
Так говорив про своїх героїв всесвітньо відомий англійський письменник Герберт Ернест Бейтс у своїй монографії «Сучасне оповідання. Критичні розвідки», що вперше вийшла друком 1941 року.
Герберт Бейтс залишив велику літературну спадщину. Протягом сорока років (із кінця 20-х до початку 70-х) він написав і видав двадцять чотири романи, дев’ять томів есеїв, декілька п’єс, книжки для дітей, збірник критичних розвідок та близько шестисот оповідань і двадцять повістей (або, як він сам називав їх, «новел»), зібраних у тридцяти збірках, а також автобіографію у трьох томах. В історії англійської літератури Бейтс залишився, перш за все, як блискучий майстер оповідання. Недарма критика часто-густо вживає термін «типово бейтсівське оповідання». Його твори перекладені на двадцять мов світу, проте український читач, на жаль, досі не мав змоги читати Бейтса рідною мовою.
Про події свого життя письменник розповів у автобіографії, яку написав на початку сімдесятих років. Народився Герберт Ернест Бейтс 1905 року в маленькому «шевському» містечку Рашдін, графства Нортгемптон, що в Мідленді. Його батьки працювали на шевській фабриці. У першому томі автобіографії, під назвою «Світ, що зник» (1971), Бейтс змалював Рашдін не дуже привабливими кольорами: вузенькі вулички, обабіч яких стоять потемнілі від часу та смогу цегляні будинки, лайки та бійки в пабах, єдиних «розважальних» закладах.
Але, на його щастя, неподалік існував інший світ — світ зелений, сонячний, радісний. Його дід, в минулому теж швець, 1910 року покинув шевцювати й придбав невеличку ферму поблизу Рашдіна. Кожного літа, ще хлопчиком, Герберт працював на фермі, допомагаючи дідові в нелегкій селянській роботі. Саме там, він уперше закохався в «прекрасну зелену Англію», яка все його подальше життя була тим джерелом, із якого письменник Герберт Бейтс черпав натхнення для оповідань, новел, романів.
Закінчивши початкову школу, він продовжив навчання в класичній гімназії сусіднього містечка Кеттеринг. З автобіографії ми дізнаємось, що навчання не дуже приваблювало його. Він нудьгував на уроках, і тільки коли 1919 року до гімназії повернувся з війська вчитель літератури на прізвище Кірбі, хлопчик немов ожив: він багато читав, писав вірші, а коли вчитель дав завдання написати твір на тему «Вільям Шекспір», не використовуючи банальних, заяложених штампів, чотирнадцятирічний Бейтс написав твір, жодного разу не згадавши прізвище Шекспіра. І тоді, пише Бейтс, він раптом збагнув, що буде письменником.
Через батькові фінансові негаразди йому не довелося закінчити повного курсу гімназії, і сімнадцятирічним юнаком Бейтс розпочав свій трудовий шлях. Спочатку за незначну винагороду, десять шилінгів на тиждень, він працював молодшим репортером філії газети «Нортгемптон кронікл» у сусідньому містечку. Але затримався там ненадовго: його нудило від описування весіль, похороні і ще — від головного редактора газети, п’янички та грубіяна. Наступним, так склалося, й останнім, місцем роботи, був склад шкіряних виробів, де він отримав посаду клерка. Робота не завадила молодому клеркові більшу частину робочого дня присвячувати писанню роману, віршів, оповідань, і навіть п’єс.
Перший надрукований роман (попередній він знищив після критичних зауважень свого гімназійного критика, вчителя літератури Кірбі) з’явився 1926 року, коли авторові виповнився двадцять один рік. Невдовзі він утратив місце на складі і, продовжуючи писати романи, жив на державну допомогу по безробіттю та на субсидію батьків.
1931 року, після публікації свого четвертого роману, він одружився на землячці, а за отриманий гонорар придбав невеличку садибу в мальовничому селі у графстві Кент, серці «прекрасної зеленої Англії», куди й перебрався зі своєю молодою дружиною Мадж. Ця садиба й дотепер є домівкою сім’ї письменника.
У тридцяті роки Бейтс написав і видав декілька збірок оповідань та повістей (новел). Серед них «Сім оповідань і ’’Олександр”», «Чорний боксер», «Жінка з уявою», «Відріж та приходь знову», «Літаючий цап».
Під час Другої світової війни Герберта Бейтса, вже широковідомого й популярного майстра оповідань, командування Королівських повітряних сил запросило як військового журналіста написати «кілька репортажів» із розташованих у Британії авіабаз. Він залишався там майже до кінця війни, пишучи під псевдонімом «Пілот X» (насправді, всі одразу ж розкрили цю таємницю) не «кілька репортажів», а цілу низку книжок з есеями, оповіданнями, історіями про нелегке, дуже небезпечне життя військових пілотів. Великої популярності набула збірка оповідань «Найкращий народ у світі», видрукувана 1942 року.
1943 року виходить найвідоміший воєнний роман Бейтса «Попутний вітер до Франції віяв» (назва - перший рядок поезії Майкла Дрейтона, сучасника Шекспіра), який відразу ж став бестселером, і не тільки у Великій Британії, а й в усіх англомовних країнах. Роман перевидавали й продовжують перевидавати й досі. Він сподобався читачам гострим, захоплюючим сюжетом, в основі якого - правдива історія англійського пілота, літак якого було збито над територією окупованої Франції (у романі Бейтса - це екіпаж британського бомбардувальника, що зробив там вимушену посадку). 1958 року виходить книжка « Ці любі пуп'янки травня», яка теж стала бестселером і, як виявилося затим, започаткувала серію з п’яти комічних романів, де в ролі головного героя виступає родина англійських фермерів на прізвище Ларкин. Часами здається, що ці романи - пародія, відповідь автора на те, що так дратувало Бейтса в тодішньому житті Об’єднаного Королівства. Проте широкому читацькому загалові, сучасникам Бейтса, «Ларкиніада» дуже подобалася, і так само, як продовжує подобатися і їхнім нащадкам, про що свідчать великі наклади, якими книжка видається й донині.
Окрім цієї серії, по війні Герберт Бейтс написав кілька серйозних психологічних романів, які, на думку критики, були новим досягненням автора. Серед них - «Природа кохання», «Потрійна луна», «Кохання для Лідії». 1969 року виходить перший том автобіографії «Світ, що зник», 1971 — другий, під назвою «Квітучий світ», і 1972, третій, останній - «Світ зрілої доби».
Герберт Ернест Гейтс пішов із життя 1974 року після довгої хвороби, залишивши нам безцінний скарб - свої романи, новели, оповідання, які ще довго будитимуть найкращі почуття у вдячного читача.
Л-ра: Всесвіт. – 2005. – № 1-2. – С. 31-33.
Твори
Критика
Поділитися