Кость Гордієнко. Дівчина під яблунею
(Уривок)
Частина перша
1
Отаборилися на траві, під яблунею, що виросла на волі розлога, пишна, лопотіла дрібним листом. Зібрався чималий круг, літні люди за давньою звичкою стояли на ногах. Зосереджено слухали Павлюкову річ. Хто не відає, що за клопітна справа?
- Треба обрати таку людину, щоб бригади не закрутила, на хазяйстві дала лад — на взірець сусідам,— щоб у пошані між людьми була і щоб людей не нехтувала.
Збори були в повній згоді з тими словами, а метушливий літній пастух Сава, як і завжди, при всякій нагоді і навіть без нагоди, нагадує людям:
- При Саливонові бригада не вилазила з прориву!
Коли ж У стан Павлюк додав, що бригадир не повинен чіплятися за старовину в господарюванні і в поведінці, як це робив Саливон, а мусить бути смілим, винахідливим, новатором, бо вже і літні люди в. нас перейняли досягнення передової мічурінської науки, запроваджують їх на колгоспному полі (згадка про Мусія Завірюху, певне), навчають інших,— збори ніяк не могли збагнути, кого Павлюк має на думці порадити на бригадира.
Марудно морщилися чола, вгодований чолов’яга Саливон, що його бригада знехтувала (звісно, Павлюк навів!), з невірою поставився до тих слів: де нам, мовляв, найти таку людину? Адже Павлюк намагається знеславити досвідченого господаря Саливона! Багато не став говорити, щоб не подумали — з образи помутився йому розум.
І Гнат Хоменко тоді рішуче заперечив:
— Схаменіться, добрі люди! Таких грамотіїв у нас немає! Всіх перебрати можна! Де ви бачили? Ніхто не хватає зір з неба! Всі ми буденні, звичайні люди. Чи ми не знаємо, хто чим дихає?
- Гнат, напевне, самогоном!— під загальний сміх перервав красномовний лад зухвалий хлопець Марко, достойний пастухів синок. Без усякої шани поставився до літнього господаря, що він член правління. Збудив неприязнь прибічників Саливона і, навпаки, прихильність зборів, бо хто не знає, що Саливон підмогоричив горланів, щоб за нього голос рвали? Хто не знає, що за гультяй Гнат?
Звісно, що міг сказати Тихін на зухвалу вихватку Марка, що прилюдно знеславив його батька — Гната Хоменка?
Ланкова Галя Чорноморець собі скаржилася, як Саливон мотає людьми. Дівчата полють буряки: цупкий мишій заглушив рядки, позаплітала березка... Не допололи буряків — політь, дівчатка, пшеницю: директива з райцентру прийшла. Виривали житні колоски, буркун, свиріпу, щоб чиста сортова пшениця була. Не встигли прополоти поля, як наспів новий наказ Саливона: політь просо, бо вже глушать бур’яни, забивають. Полільниці зрубували сапою колючий осот, а мишій рвали руками. Не докінчили проса — політь, дівчатка, кукурудзу, бо вже свиріпа, березка тягнуть соки, кукурудза аж зажовкла, якщо заросте — качанів не дасть.
Хіба могли збори по тих словах прихильно поставитись до бригадира?
- Саливон не вміє розстановити силу! — робить висновок Марко.
На тім ще не край, дівчина не вгамувалася, не виговорилася, ще мало зводок звела на Саливона, стала дотягувать нові вигадки.
- А прийде осінь,— ще більша крутаниця. Прибуло п’ять машин по буряки, то ми і накидаємо руками.
Побачив Саливон, як зчинив гвалт: «Ми вам трудодні не защитаємо! Це що таке? Чи в нас нема механізації? Накидають руками буряк! Що нам в райцентрі скажуть? Ждіть погруза».
А машини стоять, шофери гадали зробить добре діло, прибули з другого поля, де не було начищених буряків. Дні минають, а погруза все нема — несправний. Накопали ми кучі буряку, треба чистить. Приходить знов Саливон: «Ідіть, дівчатка, ламать кукурудзу..,» — «А буряк як кидать, гичка випаровує вологу, буряки в’януть, робляться як торбинки, втрачають солодощі!» — «Яка ти розумна! З мене, вимагають, щоб не затягувать зерноздачу!»
Вже прихватили морози, а буряк у полі, Саливон на зборах виправдується: «Люди не хочуть грузить!»
І Саливон мусить слухати... До чого невжиточні дівчата пішли в наш вік! Якби на доброго чоловіка, давно би вкоротив язика дівчині. Та хіба Павлюк стане перечить? Ланковій не було спину, вона зводила всякі небилиці на Саливона, і люди, на лихо, охоче слухають її.
А тут ще непоказний хлопець Марко доточив дівоцькі теревені:
- Цементу на силосну яму не стало, зате який цементовий підвал на своїй садибі вимурував Саливон!
- Це наговір! — заперечив Саливон під загальний сміх людський. Чи не з Марка сміялися люди?
Скільки бід сьогодні звалилося на Саливона! Годі кому кинути перший камінь, а тоді вже посиплються нарікання: і невіяним житом сіяв, і залило дощем невивершені скирти...
На смаглявий вид Павлюкові набігла тінь. Це був чоловік середніх літ, кріпкий, лагідний, із повним обличчям, випещеним русявим усом. Не ждати добра від Саливона майбутньому бригадирові, пересвідчився він.
Збори помітили, що Устин Павлюк у своєму слові про виховання кадрів та про капіталістичне оточення переважно звертався до жінок. Скоро в тім переконалися, коли він виразно сказав, що радянська жінка виявила себе як велика сила в будівництві соціалізму і що ми живемо під постійною загрозою нападу імперіалістичних хижаків, чоловіки підуть на війну захищати радянську землю, треба, щоб жінка привчалася вести господарство.
Це була несподіванка для Саливона, що здивовано перезирався з Гнатом: і куди Павлюк гне? Чи довго він буде тривожити душі?
Павлюк тим часом доводив, що за десять років колективізації чимало в нас уславилося ланкових-п’ятисотенниць — жінки виявили здатність вирощувати багаті врожаї, порядкувати на великому господарстві.
Та вже коли Устин Павлюк недвозначно порадив обрати на бригадира Теклю, спочатку всі заніміли. Треба сказати, що найбільш збаламутила ця новина Гната Хоменка і Саливона і з ними конюха Парфила; вони зняли гвалт — бурхливо сприймали вість. Хто не знає причепливої дівочої вдачі? Як була ланковою — натерпілися. Хіба «годиш? Буде наказувати, заправляти. І не смій не послухати! Буде верховодити над Саливоном. Матиме за звичайнісінького колгоспника. Вже не до Саливона люди звертатимуться за порядком. Вже не кликатимуть при всякій нагоді Саливона. Вже не Саливон — перший гість на весіллі... Хто помітить тепер Саливона? Будь то на ярмарку чи в райзу... На що це схоже? Це за неї ніколи спокою не буде друзям. До це видано? Ніколи чарки не витягнеш. Шиття не буде! Нікому волі не даватиме. Твердою рукою поведе бригаду, як досі вела ланку.
Гнат Хомепко звертається до зборів:
- Невже на бригаді людей не стало, що будемо обирати жінку, ще й дівчину, без знання і досвіду? Чи давно вона ріллю знає? Як землю робити? Землю! Спасибі на добрім слові. В жарт чи справді Навлюк людей радить? Чи вже справді обрать нікого?
Саливон:
- Гната...
Гнат:
- Парфила...
Парфпло:
- Саливона...
Непочатий край досвідчених людей на бригаді, проте Павлюк чомусь ухопився за дівчину! Чи стане в неї хисту?
Дівчині світ затьмарився, дуже незручно ночувала себе, осміяна, знехтувана, мало не заплакала з образи. Побоювалась, щоб не подумали лихого — немов сама нав’язується, за славою тягається! Чи вона просила Устина Павлюка становити її на бригадира? Чи легко їй слухати глумливу річ Гната Хоменка?
- Мужики хазяйнують — і то нема ладу! Саливон який був господар, і то не вгодив, невже нам дівчина дасть порядок? Чи по силі1 їй ця робота? Сварлива! Метушлива! Вередлива!
Нічого говорити, Саливон також обурений легковажною радою. М’ясисте лице йому набубнявіло:
- Схаменіться! За господарство душа болить! Хіба то дівоча справа! В полі розставити народ треба. Чи слухатимуть тебе? Чималий обсяг роботи, і щоб не було перевитрати трудоднів!
Отже, Саливон виявив неабияку обізнаність в господарських справах, в чім люди мали нагоду пересвідчитися. Декому, безперечно, в голову западе твереза думка: не зуміли шанувати тямущого бригадира! Устин Павлюк
знехтував дорогу людину! Саливон ще раз звертається до сивих борід:
- Де ще видано, щоб дівчина правила вами?
Гнат Хоменко потвердити може:
- Наради скликай, плани складай, в сівбі, жнивах не відстань, де це видано, щоб жінка, та ще й дівчина, повела бригаду, ще й сортову пшеницю посіяла!
- Коні, корма, реманент! Чи це дівоча справа? Чи посильно це дівчині? — висловлює сумнів конюх Парфило.
Пастухові Саві все видно, і вів веде розмову з друзями — пасічником, садівником, городником. Саливонова компанія хоче свого бригадира настановити, та Устин Павлюк разбивав хитрі заміри. Саливон ворогує з Мусієм Завірюхою, що його дочку Павлюк радить обрати на бригадира.
Юнак Марко кидає співчутливі, затуманені погляди на дівчину, що пригнічено сприймала безсоромні вихватки.
А Тихін хіба не накидає оком на дівчину? Хіба байдужий до її переживань. Він охочий стати навіть на захист. Та хіба підеш проти батька? Тихін усе ж вигукує, що треба молодим давать дорогу, і Текля, безперечно, це почула і звернула увагу, що то за справедливої вдачі хлопець — навперекір батькові став! Своїм вигуком збудив подив Саливона. Спокійно сприйняв гнівний батьків погляд.
По неприязних словах Саливонових друзів люди мов завагалися. Збори не знали, що діяти.
А тим часом знов постали недружелюбні вигуки.
Саливон:
- Далеко сягнула, в начальники преться! Хай поле буряки! Або з курами возиться!
Гнат Хоменко довершив думку приятеля:
- А не людьми заправляє!
Марко тут повів із пасічником Лукою розмову про старі пережитки:
- Мине небагато літ — і людям дивно буде чути про Саливона. Та чи слід забувати, як довелося партії ступінь за ступенем викорінювати старі звички?
Пасічник Лука вигладжував бороду, задумливо клонив сиву голову.
Хоч горлані кидали неприхильні і навіть непристойні вигуки проти дівчини, та вже і вони знають, що не матимуть успіху між людьми застарілі погляди на жінку, як Павлюк каже. Що за те не похвалять. Так і сказав: «Ще не вивелися в нас віджилі звички». І за цю думку вхопився, хто б ви думали?
Пастухові Саві ввірвався терпець, вже надто розперезалася Саливонова компанія. Пастух урозумляв збори:
- Є ще в нас люди, що не пріч погаласувати, ще не всі забобони вивелися, забули, що тепер уся класовість...
Тут він запнувся, хотів попести влад змістовну річ про безкласове суспільство, сказати так, як представник райцентру, та не зміг згадати і тому відмовився від красного слова — не довелося виявити свою обізнаність на громадських справах. Над цим, звичайно, потішалися недруги. А пастух заговорив звичайним, буденним словом, по-старосвітськи вславляв роботящий рід:
- Мусій Завірюха відає хатою-лабораторією, ума людей навчає, Мавра — знатна доярка, дочка Текля теж зросла на ріллі, ланкова, п’ятисотенниця, семилітку скінчила, земельну грамоту засвоїла... При батькові при такому жила, що завжди на хазяїв робив...
Може, хто і не відає, а Саливонові все ясно: Сава вславляє свого приятеля Мусія Завірюху, розкинув лукаві речі, хай не морочить голови, говорить по суті!
Тоді пастух озивається знов до зборів:
- Саливон звик, що на власному хазяйстві жінка за попихачку була! Тепер не старе право... За десять год колективізації жінка виявила свою здатність...
Прославленого хазяїна пастух учить надумав, назвав «індивідуальником». Саливонова душа сповнена обурення — насамперед проти пастуха, що посмів його образити, тоді проти дівчини, що в начальники преться.
- Хай борщ варить! — вигукує він.
Пастух своє веде:
- Перед людьми нам слава — дівчина-бригадир.
- Ганьба! — надривається Саливон.
- Людям на сміх! — вигукує Гнат Хоменко.
- Від розумних слава, від дурних ганьба! — відказує на зло Саливонові Марко, зриває в гурті сміх. Надто втішалися жінки. Видно, зборам сподобалося, як хлопець осадив Саливона. Саливонові ж ніяк не зрозуміло, чим міг догодити зборам ще молодий розумом і нічим не примітний хлопець?
Тихона досада бере. Видатний гострослов серед молоді, чи він би не зумів подати слово на захист дівчини, догодити зборам, так не посмів озватися проти батька, Гната Хоменка. Непоказний собою хлопець Марко, певне, хоче здобути дівочу прихильність.
Що вже пережила Текля, тяжко сказати. Дівчину кидало то в жар, то в холод. Якби не Устин Павлюк, що з лагідною усмішкою збадьорював її, певне б, розплакалася.
Збори цілком приєдналися до пастухової думки, пересвідчилися, що пастух на політиці, видно, таки знається. До вечірньої зорі сперечалися, поки вгамували горланів, обрали Теклю на бригадира, послухали Павлюкової ради, також переконливого слова пастуха. Не знати, що з того буде...
Дівчина Галя щаслива за подругу.
Повершила думка зборів.
Люди повели мову, що Устин Павлюк знає, кому яке діло в руки дати. Скільки було пересудів, як поставлено Марка до корів? Мало галасував Саливон? «Кому довірили скотину? Племінних корів? Це ж не коза... Щоб занехаяв? Перевів таку породу? Що розвели з такими труднощами? Тоді як набудеш? Чи в нього стане талану?» А тепер Марко прославив нашу артіль. Хіба не Павлюк розвів дорідне плем’я?
Устин Павлюк у кріпких руках артіль держить. Верх бере. Але то до пори. Саливона не легко скорити — не такої він вдачі! Ще невідомо, чий верх буде і хто заправлятиме в артілі і чи довго сам Павлюк вдержиться. Саливон ще своє візьме. Хай вороги не радіють, що здобули легку перемогу над Саливоном!
Твори
Критика
Поділитися