Чоботи

Приїхала сестра.
Привезла мені валізку яблук
І серце скарг...
Відпочинь, моя сестричко, відпочинь!
Вона дивно подивилась на мене,
Скинула великі юхтові чоботи,
Куфайку вмостила собі в підголів’я,
Схрестила руки на грудях, як дівчина,
Що захищається від залицянь школярських,
І заснула.
Відпочинь, моя сестричко, відпочинь!

Я сів у ногах її і заплакав,
Ніби вона померла...
Тоді увійшов чоловік
з низеньким чолом і порожніми очима
У її чоботях, начищених лакеями,
І заграв на скрипці.
Це той, що бив її,
волочив за коси безконечними дорогами,
Так гарно грає?
Раптом струна урвалася.
Чоловік узяв молоденьку сивину з її чола
І почав натягати на свій інструмент,
На скрипку,
зроблену з велетенського людського черепа
Важко зітхнула сестра.
Зник чоловік із низеньким чолом і порожніми очима.
Я сидів у ногах її і плакав.
Сльози падали в її чоботи...
І я злякався, іцо вони гризтимуть
Її постарілі жіночі ноги.
Відпочинь, моя сестричко, відпочинь!