Органна культура Чеських земель

Олена Мацелюх

Органна культура Чеських земель

Короткий зміст. Органна культура Чехії має безпосередній зв'язок з понад 1000-літньою історією розвитку християнства на Чеських землях. Багата своїми досягненнями, але ще мало знана у світі чеська органна музика розглядається в 3-х аспектах: 1/ як частина культурно-просвітницького процесу на Чеських землях; 2/ під кутом зору технічних та естетичних досягнень музики та візуальних мистецтв; 3/ як констатація досягнень чеських органобудівників, органістів та композиторів.

Ключові слова: орган, Чехія, сакральні будівлі, органобудівники, композитори.

Чеські землі і сьогодні залишаються своєрідним заповідником сакральної архітектури, що понад 1000 років зберігає дух християнства. В епоху Середньовіччя було побудовано величезну кількість сакральних споруд у готичному стилі.

Найстарішою будівлею вважається базиліка святого Георгія в Празі (Bazilika svatého Jiří) 920 року та катедра святого Бартоломея в Плзені (Katedrála svatého Bartoloměje, Plzeň) 976 року.

Величезну роль як у розповсюдженні християнських ідей, так і спорудженні сакральних будівель у Чехії відіграла монастирська братія, яка гуртувалася довкола різних монаших орденів. Монахів єднали благородні ідеї, а головною метою їх служіння було проповідництво і реальне втілення в ділах ідеалів гуманізму і просвітництва. Сакральну сутність життя вони ставили незрівнянно вище від матеріальних благ буденного, профанного світу. Відповідно і сакральні споруди вже в готичну епоху стали візуально-матеріальним проявом високої духовності.

Визначення території, яка входить у сферу цієї статті, пов’язане з цілою низкою історичних, релігійних, етно-національних, економічних і просвітницьких впливів, що формували поняття Чехія як держава в нашому сьогоднішньому розумінні. Для уникнення різночитань у понятті органної культури Чехії необхідно розширити сферу інформативної бази, на якій ґрунтується дане дослідження, до формулювання «Чеські землі». Це поняття включає в себе історичну Богемію, Чехію, Моравію, частково Сілезію, в певному сенсі навіть Західну Словаччину і суміжну з нею територію Австро-Угорської імперії.

Одне із першочергових завдань для окреслення еволюції органного мистецтва Чеських земель – це відзначення ролі сакральних будівель у житті, діяльності та творчості чеських музикантів і композиторів, котрі грали і писали музику для органа. Важливим також є зафіксувати показові зразки досягнень вчених і майстрів-органобудівників, які вміло вбудовували складну конструкцію музичного інструменту в інтер’єр храму. Досягнення стилістичного синтезу між органом та архітектурою храму – це одне з найскладніших завдань органобудівництва. Тому при характеристиці органної культури поруч із творчо-музичними досягненнями митців важливу роль відіграє опис технічних можливостей органів на кожному із етапів вдосконалення інструменту, окреслення природи його естетично-художнього впливу на слухача в синтезі з акустичними достоїнствами храмового інтер’єру.

1. Чеська органологія та органне будівництво

Особливу увагу сучасні органологічні часописи приділяють архівним записам, що зберігаються до сьогодні в різних храмах і в монастирях. За кількістю хронік та історичних матеріалів Чеський край вважається «консерватором Європи». Документи про органне мистецтво зберігаються і у сучасних музеях Праги.

Органне мистецтво і органобудівництво – це одна із найскладніших галузей органології. Своїми витоками Чеська органологія сягає досягнень франко-фламандського теоретика музики і композитора Йоганна Тінкторіса (Johannes Tinctoris, ~1435 – 1511) та німецького композитора, органіста і музичного теоретика Міхаеля Преторіуса (Michael Praetorius, 1571 – 1621).

Першими вагомими іменами Чеської органології стали органіст із Ерфурта Йоганн Гайнріх Буттштетт (Johann Heinrich Buttstett, 1666 – 1727) та чеський лексикограф і музичний теоретик Томаш Балтазар Яновка (Tomáš Baltazar Janovka, 1669 – 1741), який був органістом у Тинському костелі Праги (Kostel Matky Boží předTýnem). Він як виконавець і методист сформував свої погляди під впливом Шимона Бріксі (Šimon Brixi, 1693 – 1735), який був батьком Франтішека Ксавера Бріксі, Богуслава Черногорського (Bohuslav Matěj Černohorský, 1684 – 1742), Яна Заха (Jan Zach, 1713 – 1773) та Йозефа Сеґера (Josef Seger, 1716 – 1782). Храми, в яких грав Томаш Яновка (Tomáš Baltazar Janovka, 1669 – 1741) і його високопрофесійний підхід до музики – це синтез духовності, а водночас – й один із найяскравіших проявів сакральності в трактуванні органістом свого призначення в житті.

Важливу роль в розвитку чеської органології відіграли «Короткі повчання про органи» Йозеф Ґартнера III молодшого (1796 – 1863) із династії органобудівників Ґартнерів. У цій книзі були зібрані диспозиції багатьох празьких органів та інформація про їх будову і настройку.

В період Гуситських воєн (перша половина 15 ст.) органне мистецтво на Чеських землях прийшло майже в повний занепад. Запит на церковну інструментальну музику відродився в Чехії тільки у 16 столітті і став поштовхом для будівництва органів. Першою яскравою особистістю в Чеському органному мистецтві став всебічно обдарований музикант Адам Вацлав Міхна з Отрадовиць (Adam Václav Michnaz Otradovic, 1600 – 1676). Але підґрунтям потужної спадщини Чеського органного сакрального музикування стала діяльність і творчість Яна Дісмаса Зеленки (Jan Dismas Zelenka, 1679 – 1745).

Щодо органобудівництва – то його відродження в Чехії залишалося ініціативою німецьких майстрів. Ранньобарокові органи в тодішній Богемії за своєю технічною та звуковою концепцією рівнялися на південно-німецкі. У розвитку органобудівництва 17 століття велике значення для поширення барокового трактування сакральності мав встановлений у Тинському костелі (kostel Matky Boží před Týnem) у Празі орган майстра Ганса Гайнріха Мундта (H. H. Mundt, 1632 – 1691) із Кьольну. Органобудівничий сплеск німецької традиції став добрим ґрунтом для появи в Чехії своїх власних майстрів. Одним із найбільш яскравих чеських органобудівників був Абрахам Старк з Локет (Abraham Stark z Loket, 1659 – 1709). У 17 столітті він поставив в домініканському костелі найбільший Празький інструмент. Це був справжній гігант того часу на 71 регістр і 4 мануали з педалями. Нажаль, цей інструмент не зберігся. Найвідомішим його шедевром став Орган монастиря святого Якуба в Празі, встановлення якого датується 1705 роком. Протягом століть орган зазнав багатьох змін. Наступним знаним майстром був Томаш Шварц (Tomáš Schwartz).

З ім’ям барокового чеського органіста і органобудівника Бедржіха [Фредеріка] Семрада (Bedřich [Fridrich] Semrád, 1704 – 1784) пов’язана величезна кількість органів, які до сьогодні залишаються в робочому стані в маленьких містечках по цілій Південній Чехії. Натомість Яна Давида Зібера (Jan David Sieber, ~ 1670 – 1723) по кількості та якості збудованих органів, вважають засновником органної школи у Брно, а його органобудівничу діяльність органологи порівнюють із Арпом Шнітґером (Arp Schnitger, 1648 – 1719) та Ґотфрідом Зільберманном (Gottfried Silbermann, 1683 – 1753). Послідовниками Яна Зібера у Брненській органній школі були Антонін Ріхтер (Antonín Richter, 1688 – 1765) та Ян Вимола (Jan Výmola, 1722 – 1805).

2. Сакральні будівлі Чеських земель як осередки культури і просвіти

Лише перелік усіх місцевостей, де протягом 1000-ліття в християнських соборах для супроводу святої Літургії використовувалися органи, зайняв би не один десяток сторінок. Тому відзначимо лише найбільш вагомі для розвитку органної культури на Чеських землях храми. Необхідно підкреслити також і роль чеської монастирської братії, яка опікувалася не лише утвердженням християнських ідеалів, але й очолила культурно-просвітницькі процеси в розповсюдженні естетичних та освітніх цінностей.

Поруч з історичною столицею Чеських земель – містом Прага, яке трактувалося ще з ранніх християнських часів, як «поріг цивілізації» (prah = поріг), велике значення отримали такі культурно-освітні центри, як Моравські міста Оломоуц, Брно, Велке Мезіржічі (Velké Meziříčí) і Дубравнік (Dubravnik). На межі між Богемією і Моравією важливими осередками в розвитку органного мистецтва були міста Ждяр і Дуб, а на межі між Моравією і Словаччиною – Велеград. Особливу роль у розвитку органобудівництва в Центральній Чехії відіграли два королівські міста – Градец-Кралове і Кутна Гора, а поруч з ними ще й Костелец-над-Орліці.

Ще один регіон, який по праву пишається початками органобудівництва – північний захід Чехії, що межує з Сілезією а Саксонією – Устья над Лабою. Тут в містах Цітоліби (Citoliby), Лоуни (Louny), а токож в Тоужіні (Toužín) особливо помітний був вплив саксонської культури.

Свідченням унікальності міста Цітоліби для чеської культури є його атракційний герб і прапор: на них зображено у вигляді специфічної піктограми – органні труби.

У розвитку органної культури у всіх цих містах велику роль відіграли монахи орденів Цістерціанів, Премонстратенців та Францисканців. Більшість чеських органобудівників, органістів та композиторів, що писали музику для органа або виховувалися в монашому середовищі знаходилися під безпосереднім його впливом протягом усього свого життя

3. Місце композиторів та органістів у чеській органній культурі

Основна мета існування органної музики в храмі – це формування в людині духовно піднесеного стану. У цьому вся суть категорії сакрального в мистецтві. Життєвий і творчий шлях чеських митців був тісно пов’язаний із християнською релігією, з її інституціями та законами, з діяльністю Римо-Католицьких монаших орденів, зі службою в костелах на посадах органістів і керівників церковних хорів. Паралельно зі здійсненням службових обов’язків у храмах у ролі виконавців-органістів, організаторів музичного життя і поруч із творенням сакральних композицій чеські автори музики для органа дуже часто займалися ще й педагогічною діяльністю. Вони були не просто викладачами у семінаріях чи гімназіях або професорами в університеті, але й методистами і керівниками власних органних шкіл.

Культурними і освітніми центрами в Чехії, починаючи з епохи Середньовіччя ставали, як монаші обителі, так і окремі храми, де відбувалася Служба Божа, а за музичну частину цього обряду відповідав органіст, який найчастіше був і керівником хору. Варто окремо звернути увагу на найбільш важливі в культурному розвитку Чехії храми. Відзначимо Празькі: Базиліка святого Іржі на Вишеграді (Bazilika svatého Jiřína Pražském hradě), де працював Франтішек Бріксі (František Brixi); Базиліка Вознесіння Діви Марії у Страхівському абатстві (Bazilika Nanebevzetí Panny Mariena Strahově), де працювали в різні роки батько і брати Яна Зеленки (Jan Zelenka's), Ян Оельшльоґель (Jan Oehschlägel), Ян Кухарж (Jan Křtitel Kuchař) і Ян Кожелюх (Jan Koželuh); костел святого Архангела Михаїла (kostelsvatého archanděla Michaela), в якому диригентом і хормейстером був Ф.Бенда (Felix Benda); костел Діви Марії під ланцюгом (Kostel Panny Marie pod řetězem), де органістами були Ян Оельшльоґель і Ф.Габерманн (Václav Habermann); костел Святого Мартина в стіні (Kostel svatého Martinavezdi) – це своєрідний бастіон на краю Середньовічної Праги, в якому органістами працювали Ян Зах (Jan Zach) і Ш.Бріксі (Šimon Brixi); а в Базиліці Святого Якуба Великого (Kostel svatého Jakuba Většího) творив чеський Бах – Б.Черногорський (B. Chernogorsky). Згодом, тут Абрагам Старк з Локет (Abraham Stark z Loket) побудував один із кращих своїх органів.

Органи Яна Вимоли-старшого (Jan Výmola Sr.) стали окрасою Базиліки Вознесіння Діви Марії в Ждярі (Bazilika Nanebevzetí Panny Marie a sv. Mikuláše ve Žďáře nad Sázavou) та в костелі Всіх Святих (Kostel Všech svatých) у місті Дуб. Костел Святого Якуба Великого в Кутній Горі знаний є завдяки першій згадці про чеський орган у 1420 році. Перелік усіх соборів, де працювали знані чеські органісти вимагає окремого великого дослідження, тому обмежимося лише тими храмами, які по праву вважаються фундаментом величної будівлі чеської органної культури, що налічує вже понад 1000 років

Аналіз здобутків чеських органних композиторів за останні три століття – починаючи від епохи бароко і до сучасності є результатом визначення їх місця в культурі Чехії. Це має особливе значення для глибшого знайомства з органною культурою Чеських земель, адже ця музика є ще надто мало відома і досить рідко звучить в програмах сучасних органістів.

Життєвий і творчий шлях митців подаємо у хронологічному порядку, по роках народження: Богуслав Матей Черногорський (B.M.Černohorský, 1684 – 1742), Франтішек Антон Іґнац Тума (F.A.I.Tůma, 1704 – 1774), Франтішек Вацлав Габерманн (F.V.Habermann, 1706 – 1783), Фелікс Бенда (F.Benda, 1708 – 1768), Йозеф Антонін Селінґ (J.А.Sehling, 1710 – 1756), Ян Йоганн Зах (J.J.Zach, 1713 – 1773), Йозеф Фердінанд Сеґер (J.F.Seger, 1716 – 1782), Ян Вацлав Стаміц (J.V.Stamic, 1717 – 1757), Ян Логеліус Оельшльоґель (J.L.Oehschlägel, 1724 – 1788), Їржі Ігнац Лінек (J.I.Linek, 1725 – 1792), Франтішек Ксавер Душек (F.K.Dušek, 1731 – 1799), Франтішек Ксавер Бріксі (F.K.Brixi, 1732 – 1771), Йозеф Мислівечек (J. Mysliveček, 1737 – 1781), Ян Кржтітель Ваньгал (J.K.Vaňhal, 1739 – 1813), Ян Кржтітель Кухарж (J.K.Kuchař, 1751 – 1829), Ян Антонін Кожелюх (J.А.Koželuh, 1752 – 1814), Вацлав Вінценз Машек (V. V.Mašek, 1755 – 1831), Антон Борови (A.Borový, 1755 – 1832), Карел Блажей Копржіва (K.B.Kopřiva, 1756 – 1785), Якуб Шимон Ян Риба (J.Š.J.Ryba, 1765 – 1815), Ян Непомук Ауґустін Вітасек (J.N.A.Vitásek, 1770 – 1834), Антонін Рейха (A.Rejcha, 1770 – 1836), Бедржіх Сметана (B.Smetana, 1824 – 1884), Франтішек Зденек Скугерськи (F.Z.Skuherský, 1830 – 1892), Антонін Лєопольд Дворжак (A.L.Dvořák, 1841 – 1904), Франтішек Мусіл (F.Musil, 1852 – 1908), Лєош Яначек (L.Janáček, 1854 – 1928), Йозеф Клічка (J.Klička, 1855 – 1937), Йозеф Богуслав Фьорстер (J.B.Foerster, 1859 – 1951), Едуард Треґлер (E.Tregler, 1868 – 1932), Вітєзслав [Віктор] Новак (V.[V.]Novák, 1870 – 1949), Бедржіх Антонін Відерманн (B.A.Wiedermann, 1883 – 1951), Франтішек Міхалек (F.Michálek, 1895 – 1951), Їржі Ропек (J. Ropek, 1922 – 2005), Петр Ебен (P. Eben, 1929 – 2007), Їржі Стрейц (J.Strejc, 1932 – 2010).

Таким чином, відкриваємо перед аудиторією зовсім нову і невідому до цього часу яскраву сторінку європейської культури, якою є сакральна музика Чехії для органа.

Література:

1. Dlabacz Gottfried Johann. Allgemeines historisches Künstler-Lexikon für Böhmen und zum Theil auch für Mähren und Schlesien. Prag. – 1815.
2. Fridrich Z. Der Orgelbauer Jan Výmola, in: Acta Organologica, 5. – 1970.
3. Kamper Otakar. Hudební Praha v XVIII. věku. – Melantrich, Praha, – 1936.
4. Kamper Otakar. Pražský hudební archiv // Kniha památní na 700 leté založení českých křižovníků. – Praha. – 1933.
5. Klinda Ferdinand. Organ v culture dvoch tisícročí. – Pro Slovakia, Bratislava. – 2000. – 274 s.
6. Klinda Ferdinand. Organovà interpretàcia. – Bratislava. – 1983.
7. Koukal Petr. Dobře rozladěné varhany, k dějinám hudebního ladění v českých zemích, Národní památkový ústav, územní odborné pracoviště v Telči, 2013 and his next organological works.
8. Němec Vladimir. Pražské varhany. – Praha. – 1944.
9. Svoboda Štěpán, Krátký Jiří. Nejvýznamnější varhany České republiky. – Albatros Media a.s., 2019. – 264 s.
10. Šlechta Milan. Dějiny varhan a varhanní hudby v Evropě, Akademie múzických umění v Praze, 1984
11. Vlček P. a kol. Umělecké památky Prahy. Pražský Hrad a Hradčany. – Academia, Praha. – 2000.
12. VolekTomislav. Tomáš Baltazar Janovka: představitel české barokní a vzdělanecké traduce. – Hudební věda 9, č. 4. – 1972. – S. 344 – 355.
13. QuoikaR. Der Orgelbau in Böhmen und Mähren. – Mainz 1966. Der Orgelbau in Europa, Band 2. – 299 s.