Пейзаж
Непочатий світанок. Ще ніч.
Ще незрушне усе і важке.
Мов на дні, на сумній глибині
щось повільне й до крові знайоме таке!
Може, голос роси промовляє до нас?
Може, плин, що життя береже?
Може, спогад, чи, може, луна —
того слова, що мовилось вже?..
Непочатий світанок. Ще ніч.
Не проклюнулось зерня душі...
Ще не встала —роса. Чути шепіт мені:
“тишу—тиші, ніч—ночі лишіть...”
Та вже мовлено: “світ!”, і на хвилі сумні —
вже поклав свою руку рушій.
Минуле з майбутнім сплелося
(стану в неділеньку, скраю!).
Мов заповідь Божа, — осінь
світ навсібіч осяває.
