Сонет

Я іду, розгортаючи хвилі,
хвилі відстані і журби.
Проминаю блакиті диво...
І попереду спів голубий.

Я іду, а довкола — гори,
і чути: росте трава...
І чути: Ти говориш! —
Твої повноросі слова.

Далечінь протікає крізь вічі...
Дні мої, дні мої милі!
Дума єдина - одна.

І що таке спів, як не вічність?!
І що таке вічність? — хвиля...
Мить, що віки поєдна.