Кострище осені! Згора останнє літо...
Кострище осені! Згора останнє літо.
Неначе ладан — лагідний цей дим.
Незнаний день вже випроставсь над світом.
— Що далі — буде? Йти — куди?
Кострище осені! Покрита злотом тиша.
Тече печаль, відходить далеч літ...
— Що маєш — тут, що в літі — там — залишив?
Муркоче день, неначе сонний кіт.
