​На вічності настояне колишнє...

На вічності настояне колишнє.
Воно прийшло почерез дні.
Немов з руки — хлюпнулося у тишу...
— Заходь, мій спогаде! І ти журбу приніс?

Сідай і будь. Ми юності не рушим.
Нехай вона просторо снить...
Почерез світ, якщо й зберіг я душу,—
моєї в тім нема вини.