Іван Кочерга: Немає в світі бурі, щоб огонь могла задути вічний та правдивий
Ім’я драматурга гордо стоїть поряд із титанами української культури
Мар'яна Шевелєва
06.10.2019
6 жовтня 1881 року народився видатний український драматург Іван Кочерга. Його шедеври збагатили золотий фонд української літератури. А творча спадщина вміщує найрізноманітніші жанри, серед яких і віршовані трагедії, і водевілі, гротески й вистави, дитячі п’єси тощо. Кожна його праця – це втілення майстерності, яка наповнена глибоким філософським змістом.
Дитинство Івана промайнуло в подорожах, а точніше в переїздах від одного місця до іншого. Батько був залізничником, тому сім’я кочувала за чоловіком від станції до станції. Лише коли малому виповнилося десять, їхнє кочове життя закінчилося й вони осіли у Чернігові. Там Кочерга закінчив гімназію й подався до Києва на юридичний факультет студіювати право. По закінченню університету вернувся до рідної домівки й пішов працювати чиновником контрольної палати.
Але йому було важко всидіти серед безкінечних цифр, розрахунків, його душа прагнула чогось високого, прекрасного. Тому у вільний від роботи час на шпальтах місцевої періодики з’являються його рецензії на театральні постановки.
Лише 6 років по тому наважився написати власну п’єсу російською “Пісня в келиху”, але визнання вона не принесла. Її поставлять лише у 1926-му, в перекладі Павла Тичини, але й тоді вона буде провальною.
Іван продовжує писати твори, але знову ж таки – успіху вони не мають. Можливо, хтось би інший покинув писанину й зосередився на основній кар’єрі, але Кочерга вперто йшов літературною стежкою. І таки домігся свого.
Комедійна п’єса 1925-го “Фея гіркого мигдалю” стала немов доказом його таланту й переломним моментом у творчості Івана. З того часу головний мотив творів – історія та національні традиції.
Однією з визначних робіт драматурга стала історична драма “Алмазне жорно”, в якій описувалися події Коліївщини 1768 року та як російські війська придушували повстання.
Коли у Житомирі з гастролями виступав театр української Музичної комедії і драми під керівництвом Дмитра Гайдамаки, Кочерга вирішив повернутися до критики. Менше ніж за місяць написав 11 рецензій, які отримали схвальні відгуки, як статті глибокозмістовні. Водночас продовжує створювати власні п’єси.
Починаючи із 1930-го року, одна за одною виходять водевілі, поеми й гротески. Але лише в 1935-му Іван Кочерга отримує визнання. Його поема “Свіччине весілля”, яку він написав ще за 5 років до цього, викликала справжній захват у публіки й розпочала переможну й тріумфальну ходу по різноманітних театрах.
В основі сюжету події, що відбувалися в 1506 році. А саме – заборона Великим Князівством Литовським, до складу якого входили тоді й українські землі, запалювати в домі свічки, щоб не спалити місто. В той час як замок воєводи “палав” вогнями.
Далі в сюжеті все чіткіше проступає символічне значення світла: боротьба за право запалити світло є не чим іншим, як боротьбою за звільнення від гноблення, символом національного прозріння, позбавлення від влади пітьми.
Критики наперебій вихваляли “Свіччине весілля”: “Це нове досягнення драматурга, якому вдалося широко показати засобами сценічної дії народний рух і його героїв”, – і щось на кшталт того, що в історії українського театру вперше розкрито одну із хвилюючих сторінок нашої історії.
У Києві Кочерга поринає в творчість. Пише сценарії, займається перекладами. З початком німецько-радянської війни евакуюється до Уфи й продовжує працю над п’єсами. Загалом, на думку критиків, вони були непоганими й дотепними, але великим досягненням не стали.
Однією із найвизначніших робіт є романтична драма “Ярослав Мудрий”, яка була написана по поверненню до Києва. У ній автор показав усю свою майстерність, зумівши гармонійно поєднати історію й сьогодення, і при цьому витримав напругу інтриги, зберіг гостроту сюжету до останньої крапки.
Ідею створення “підказали” нацисти. У ті часи німці активно розповсюджували думку, що слов’яни походять від норманів. Тому в драмі Ярослав Мудрий – це уособлення усіх слов’ян, а український народ – творець української землі, який з гідністю проніс негаразди та біди крізь тисячоліття і переміг чергового агресора – нацистів.
І помилки робив я неминучі,
І сто разів зривався я із кручі,
Завжди мене мій рятував народ.
Драма “Ярослав Мудрий”
У 1948-му Кочерга написав останню п’єсу “Пророк”, яку присвятив Тарасу Шевченку. А за два роки був удостоєний звання заслуженого діяча мистецтв України.
29 грудня 1952 року Іван Кочерга помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
І хоча визнання драматурга прийшло із запізненням, його роботи мали приголомшливий успіх. Наразі п’єси Кочерги є основними в репертуарі провідних українських театрів. На них залюбки приходять сотні тисяч глядачів. Його твори знайшли живий відгук у серцях українців.
Відомий письменник Остап Вишня сказав: “Іван Кочерга володіє шляхетним талантом”. Із цією думкою погоджуються критики й літературознавці. Недарма ім’я драматурга стоїть поряд із титанами української культури, такими як: Леся Українка, Микола Куліш, Іван Карпенко-Карий, Іван Котляревський, Марко Кропивницький, Михайло Старицький.
