Рецензія на роман «Мураство» Чарлі Кауфмана

Дочитавши останні сторінки, я мовчки закрила книгу й утупилася в обкладинку, загубивши і слова, й реальність, що до цього часу окутувала і що якимось чином мала можливість існувати до появи «Мураства» Чарлі Кауфмана.

Слова гучні, безперечно, вони практично кричать, як і сама невідредагована, сатирична, незручна, напускно-політкоректна книга, яка рясніє гендерно-нейтральними займенниками, що є нічим іншим, як спотвореною відповіддю на непоставлені питання. Без задоволення визнаю, що роман - не єдиний у своєму роді й написаний у реально існуючому жанрі, який експлуатувався раніше Д. Ф. Уоллесом («Нескінченний жарт») і Пінчоном («Райдуга тяжіння»), і на тлі таких грізних імен Кауфман - все одно, що дитина в пісочниці, недостатньо інтелектуальний, хиріючий єврейський дід, який намагається омолодитися не стільки за допомогою сучасних рухів, про які наслухався, скільки копнувши тему нелінійності часу, її ілюзорності та надуманості.

Головний герой «Мураства» на ім'я Б. Розенбергер Розенберг, який мимохідь згадує при всіх, що він не єврей, та іноді дивується запаленій цигарці, що нізвідки виникла в його руці, цілком успішний невротичний кінокритик, такий собі збірний образ «зразкової» політкоректності до братів менших (якби він теревенив про це рідше, то став би взагалі іконою, проте книга є сатирою). Опинившись одного разу в будинку, яким керує глухонімий, що читає по губах, він чує за стіною сварку про якогось єврея і вирішує піти перевірити, чи не відбувається за зачиненими дверима насильства. Знайомство з людиною, котра чи то є білою, чи то прикидається білим афроамериканцем, стає для героя вирішальним. Інго Катберт, нині старий самітник, поклав усе своє життя на те, щоб зняти тримісячний шедевр, якого нікому ніколи не показував. Єдиним глядачем стає Розенберг, який відразу уявляє себе першовідкривачем другого Генрі Дарджера, котрий пихато прогулюється червоними доріжками Голлівуду. Інго вмирає, але перед смертю просить, щоб ніхто й ніколи, крім нього одного, не дивився знятий шедевр — усе життя, сповнене гумору й невловимої трагедії, що читається в кожному кадрі. На жаль, невловиме диво світу, про яке розповідали б згодом вічність, у помсту збудженому его героя, згоряє.

Відбувається переломний момент, який відокремлює цілком усвідомлену реальність від психоделії, в яку герой кидається, немов у вир, — він вирушає в сюрреалістичну подорож, що починається в підсвідомості під гіпнозом і закінчується платонівською печерою, в якій усі ми - лише спостерігачі, здатні вплинути на устрій Всесвіту не більше за мураху.

Роман нескінченно смішний: він сповнений безглуздо пов'язаних разом подій, що, здавалося б, неможливо співставити: фетиші, що з'являються нізвідки (футфетиш, фетиш на жінок у клоунському макіяжі), абсолютно хворі ідеї, армія клонованих Транків (Трампів), котрі займаються любов'ю один з одним, вічно відкриті люки Нью-Йорка, в які падаєш.

І все-таки я вважаю, що «Мураство» - глибоко філософський роман, який, можливо, змінює уявлення про літературу, про викладені раніше канони й наше внутрішнє сприйняття самих себе і наших успіхів. Зрештою, «Мураство» - не про особистісний розпад, при якому опиняєшся без гроша в кишені на вулиці, а про те, що життя наше, хоч би яким воно було, сповнюється сенсами.

Досі перебуваю під величезним враженням, придавлена багатогранністю рухів «дрібної», але тому й осмисленої душі.

Нікішова Д.

Переклала Світлана Стрельчук