Картина «Петер фон Кант» французького режисера Франсуа Озона стає актуальним фільмом відкриття 72 Берлінського фестивалю, адже буквально за півгодини до прес-показу на конференції міжнародного журі на чолі з режисером М. Найт Ш’ямаланом («Шосте чуття», «Спліт», «Дім з прислугою») була порушена тема дедалі більшого злиття незалежного та масового кіно.
І тут на хвилю перезапусків, продовжень, кросоверів застрибує авторське кіно. Паралелі, які треба було провести – проведено. Але чи багато нового сказано - питання.
У 1972 році німецький режисер Райнер Вернер Фассбіндер представив світові дуже драматичну і важку картину «Гіркі сльози Петри фон Кант» про зневірену в коханні та в мистецтві жінку-модельєра Петру, яка з першого погляду закохується в молоду дівчину Карен, але та зрештою розбиває їй серце. Це історія про високі почуття, про шаленство від суб'єктивного сприйняття подій, про самотність та творчі муки.
Французький режисер садить глядача перед екраном, відкриває «завісу» і переносить у той же 1972 рік. Тільки тут Петру замінює Петер, який є злиттям оригінального персонажа, Фассбіндера та самого Озона.
Асистентка Марлен перетворюється на помічника Карла, а любовний інтерес головного героя тепер – 23-річний актор Амір.
Крім Дені Меноше, який зіграв головного героя, хочеться особливо відзначити Стефана Крепона у ролі Карла, який, як кажуть, на спині несе всю картину. Ну а на десерт Франсуа Озон запрошує у фільм актрису Ганну Шигуллу – в оригіналі незрівнянну Карен, а в рімейку – мати Петера.
