Алхазур. Поліна Жеребцова

У Чечні так повелося: називати людину двома іменами — одне в паспорті, інше в житті. Так на Кавказі з давніх часів: щоб увести в оману злих духів, дітей називали то так, то інак, збиваючи нечисть зі сліду. Інколи просто давали ім’я-прізвисько. Ось і Алхазура насправді називали Арбі. Коли він мав лише одне ім’я, життя його було не мед: до шістнадцяти років хлопець зростав у дитбудинку.

Мати віддала. Не впоралася з вихованням. Малим він був несамовитим: міг із жорстокістю зубами загризти домашню птицю, задушити собача чи відрубати котові хвоста!

Хлопець «прославився» цим ще в дошкільному віці, і мати вирішила позбутися такої ганьби. До того ж, у дитбудинку виховувався його старший брат — Магомед. При матері лишилися самі сестрички — покірніші й спокійніші.

Магомед так і не вибачив матері, утік із притулку до батька, прокляв її й ніколи більше не мовив до неї ані слова.

Молодший Арбі був добрішим.

Мати з батьком розлучилися, у нього дружини змінювали одна одну щосезону, тому дітьми ніхто не опікувався. Однак Магомеда батько не прогнав, лишив при собі. Знайшов йому чотирнадцятирічну наречену.

Арбі в притулку розбестився, крав, а коли в шістнадцять років повернувся до матері, одружувався п’ять разів. Війна його не цікавила. Він хотів жити!

Пити життя повними кухлями, легко зачерпуючи з найближчого потоку. Він насміхався з тих, що йшли в загони місцевих польових командирів, бо не бачив у війні жодного сенсу.

Коли відгриміла Перша чеченська, Алхазур улаштувався охоронцем у камері схову на центральному ринку. Лише так можна було вижити, прогодувати сім’ю. Заробіток двісті-триста рублів на день! Небагато, але вистачало, бо підробляв ще й вантажником.

А на початку нульових російські солдати влаштували зачистку на центральному ринку — захопили чоловіків-чеченців і повели з собою.

Арбі забрали просто з камери схову, тобто з робочого місця. Били.

Кілька діб він провисів, прикутий кайданками до якоїсь труби під стелею. Тому й має страшні шрами на зап’ястях. Потім сидів у ямі з іншими полоненими. Багато з них померли від побиття або збожеволіли. Арбі вижив дивом! За нього росіяни попросили викуп. Люди на ринку збирали — хто давав десять рублів, хто п’ятдесят. Допомогли родичі.

Ночувала під військовою частиною іноземна журналістка, вимагаючи повернути його сім’ї — живим чи мертвим. І завдяки цій жінці його після тортур — але живого! — віддали за дві тисячі доларів.

Іншим так не пощастило…

А з ним ось що сталося: він почав любити тварин і не міг завдати їм болю. Змінив за чеченською традицією ім’я — і зло забуло про нього, більше не зачіпало ні його тіла, ні душі. Інколи, після роботи, Алхазур підгодовував котів-безхатьків та собак-волоцюг…