Невідомий переклад з «Метаморфоз» Овідія
Ольга Охріменко
Українські письменники здавна виявляли цікавість до античної літератури. Досить часто вони зверталися до неї як перекладачі. На жаль, перші українські переклади з античної літератури не дійшли до нашого часу. Так, наприклад, є свідчення про те, що ще в другій половині XVIII століття існував переклад «Берилієві пастухи, у малоросійський кобеняк переодягнені», що належав перу Афанасія Лобисевича. Майже століття невідомим залишався і один з перших українських перекладів з «Метаморфоз» Овідія, зроблений К. В. Шейковським.
Відомості про переклад Шейковського знаходимо в справі віленського окремого цензора по внутрішній цензурі, розпочатій 27 травня 1875 і закінченій 8 лютого 1876 року (зберігається в Центральному історичному архіві Литовської PCP у Вільнюсі). Ця справа є яскравим прикладом того, як царська цензура забороняла українське друковане слово не тільки на Україні, а й в інших частинах Російської імперії, зокрема в Білорусії.
Переклад Шейковського повністю називається так: «Будивля сьвита. З Метаморфоз Овидия Назона. Перевив простомовою К. Шейковськый. Бобруйське. Друковальня К. В. Шейковського. 1875 року». З цього видно, що Шейковський — український етнограф і літератор другої половини XIX століття — видав свій переклав з «Метаморфоз» Овідія у власній друкарні.
Брошуру «Будівля світу» дешеву і невелику за обсягом (всього чотири сторінки тексту), Шейковський призначав, очевидно, для «первоначального чтения народа». Саме це й налякало чиновників царської цензури які заборонили її розповсюдження.
26 травня 1875 року брошура Шейковського поступила (в «узаконенном числе экземпляров») в канцелярій віленського окремого цензора по внутрішній цензурі, який відразу ж затримав її, «усмотрев в поступке содержателя типографии нарушение основного закона о печати». 27 травня він звернувся до мінського губернського прокурора з проханням притягти Шейковського за його «проступок» до карної відповідальності і наказав друкарні утриматися від випуску «из стен своих» видання. Про все це цензор повідомив Головне управління в справах друку, куди надіслав і один примірник перекладу Шейковського.
28 травня Шейковський надіслав з Бобруйська телеграму віденському окремому цензору по внутрішній цензурі з проханням припинити розгляд справи, а також повідомляв, що терміново виїздить у Вільно. Однак, прохання не допомогло, — «справа» Шейковського пішла по офіціальних каналах.
Царську цензуру сполохала тема і мова перекладу.
Шейковський переклав тільки першу частину (88 віршів) першої книги «Метаморфоз» Овідія. В ній йдеться про те, як волею богів чи самої природи з хаосу був створений світ і людина, — і виклад цього в значній мірі суперечить християнському вченню. Переклад цей зроблений загалом точно, але не чистою літературною мовою, а саме «простою мовою», в якій досить часто зустрічаються говіркові слова (напр., «мора» замість «моря», «филі», «туда», «всьо», «сімена» і т. д.).
8 лютого 1876 року Головне управління друку надіслало «обгрунтовану» відповідь віленському окремому цензору в справі Шейковського. В ній зазначено, що переклади з класичних мов «повсеместно освобождены от предварительной цензуры», в зв'язку з чим нема підстави притягати до судової відповідальності і Шейковського за його «Будівлю світу». І все ж рада Головного управління в справах друку вирішила виступити проти випуску в світ перекладу Шейковського з таких міркувань. По-перше, брошура надрукована «на простонародном малороссийском наречии и... очевидно, предназначена для чтения простого народа», про що свідчить її невеличкий обсяг і доступна ціна, а змістом своїм переклад Шейковського «может колебать в народе веру в святое писание». Другою причиною заборони перекладу Шейковського було те, що він зроблений українською мовою, а це нібито свідчило про «украинофильские стремления».
Головне управління у справах друку скасувало судове переслідування Шейковського, але наказало бобруйському поліцмейстеру накласти арешт на його видання. Всі примірники «Будівлі світу» були конфісковані і, очевидно, знищені.
Л-ра: Всесвіт. – 1966. – № 11. – С. 118-119.
Твори
Критика
