Війна, кохання, перемога. Алла Побережник

Нестерпна біль, пекучі сльози
Стогне від ран рідне село
Везуть Героя в домовині
То ж як, так статися могло?

Згорьована мати стоїть на колінах
І тихо кричить, сил вже нема,
- Прости мене сину, вберегти не зуміла,
Забрала тебе проститутка війна.

Вкрала у мене єдину кровинку,
Яку я ростила, якою жила
Прости мене рідний, молю тебе Боже –
Поверни до життя, моє миле дитя.

Верни в ті роки, в безтурботне дитинство
Де разом блукали й співали пісні.
Де мама і тато такі ще щасливі,
Що син в них росте, є опора в житті.

Ходив босоніж по травичці зеленій
Корови він пас, коліна збивав,   
Та мати стояла завжди на сторожі,
Щоб горя в житті синочок не знав.

Молилася Богу щодня і щоночі,
Щасливої долі благала вона
В дорогу дала вишивану сорочку,
Щоб від напасті дитя берегла.

Та клята війна прийшла в Україну
Сльози рікою звідусіль потекли,
Одягнула матуся чорну хустину
На свіжій могилі квітки розцвіли.

Прийшло все село, провести хлопчину
Вклонитися низько матері й сину.
Вихід із пекла Господь підкажи
Всіх тих, що в окопах, від куль збережи.

Тримайтесь рідненькі,  нескорена сила
Ви в спільних молитвах, і наших думках
Цвістиме країна, моя Україна
Лиш біль у серцях не стихне ніяк.