Війна, кохання, перемога. Серафима Біла
колись вона слухала брітіш-рок і горілку пила без закусі
а він ночував у наметах снігу і зваблював вчительку з математики
колись не вірила, що прокинеться, що доживе до ранку
а він на собі зашивав порізи і після кордону викидував паспорт
слухали музику різну
в містах цих різних
на щастя, вдалося постаріти -
тепер їм обом під тридцять
тепер на її запястку червона нитка, бо тільки вона врятує від обстрілів в центрі Києва
а він говорить «бери шість моїх крил», я тебе берегтиму
вона говорить «я тебе теж. я поставлю купол».
хоча в цьому віці не бути «мертвим внутрі» - дивно
а довірять - взагалі тупо
кілька його котячих життів, кожне з яких кінчалося самогубством.
кілька її незворотніх смертей: занадто красиве лице, занизький цукор
не можуть не обійматися хоч хвилину,
читають новини,
такі ж безсмертні
і того ж віку, що й Україна
«як ти там? світло, зв’язок? вода? ще любиш мене? де ти?»
так тепло долоні в долоні -
тільки летять ракети
Читайте також: