Війна, кохання, перемога. Володимир Скоростецький

Ох і вхурделило...
Так може тільки у лютому
Раптом нагнати і рясно сипнути снігів.
Хочеш, ми потім з тобою
Мусово відвідаєм
Теплого моря піщаний один з берегів?
Я повезу тебе, люба,
На зустріч прекрасним світанкам.
Лагідним хвилям і шелесту древніх олив.
Давнім руїнам й лазуррю забарвленим ранкам.
П'янким, як вина з далеких південних країв.
Вулички вузькі, що вичурно в'ються довкола
Тіла вулкану. Дрімотної матір-гори.
Море надвечір насичено жовто-шафранне.
Сонце сідає, з'являються місяць й зірки...
І наче лУска із тіла морської богині
Блідо відблискують в  човнах рибальських вогні.
Серед хурделиць десь нас вже чека Санторіні.
Мрія на двох. Серед лютого. Снігу. Війни...

*   *   *

Мій прихисток у колі твоїх крил.
Коли навколо казиться безодня 
І лемент з чорних скривлених ротів
Твої обійми роз'єднать не годен.
Нехай белькочуть. Ти - моя броня.
Я чую силу. Зможу відсіч дати.
Бо знаю, поруч мEне будеш ти
З готовністю набої подавати.
Твій образ, наче щит у бій беру.
 Безцінний скарб звичайного солдата.
"Мій ангел носить "піксель" ЗСУ"-
Твоє кохання вміє надихати!

(Присвята прекрасному почуттю моїх друзів Ангеліни та Андрія Шостаків)