Війна, кохання, перемога. Гнедко Вікторія
Розлука наших душ
В моїх очах відблиск твоєї сльози,
Що в мить похитнуло в душі терези.
З твоїх очей — сльози, з мого серця — лід.
Ти — сонце, твій плач — почуттєвий зеніт.
В житті так стається, або ж C’est La Vie,
Розводять людей ті вітри життєві
По вулицях сірих, містах дощових,
По різних країнах: холодних, чужих.
В коридорі валізи, в кімнаті сумки,
На кухні святкують, десь плачемо ми.
Сумна ота правда: хто від сміху в сльозах,
Хто сохне з печалі, вже й сухо в очах.
Я погляну на тебе — защемить душа.
Забирайте у мене усе до гроша,
Тільки б не бачити тужливих сліз,
Що з очей твоїх ллються, що капають вниз.
Я тримаюся. Очі мої ще живі,
Обіймаю тебе, рухи неквапливі.
Відчуваю тепло, мокроту на щоках.
Не мої сльози, наші, йдуть по спільних стежках.
Обоє вже чули: «Скоро побачитесь»,
«То ж не навічно самими лишаєтесь»,
«Нащо задарма так сильно вбиваєтесь?»,
«Драму роздули, коли розпрощаєтесь?»
«Взагалі ви ще діти, дурні і малі,
Ще зміните вибір багато разів,
Хто ж це сказав, що вона назавжди?
Один і єдиний? Десь місяць зажди».
Ображені люди на юне кохання,
Ще й нас запевняють: «Не буває останнім».
Але знаю, я можу сміливо сказати:
Ти перший, з ким я научилась кохати.
Той трепіт, ті сльози, те щастя в душі,
Те благоговіння, що зміг принести.
Але ще думки є, що досі терзають:
Будем бачитись рідше. Мене вже чекають.
Ми прощалися швидко. То був мій під‘їзд
З ліфтом, з неминучим на 8-ий заїзд,
З дверима, де часто магніт барахлив,
І з хлопцем, що щиро мене полюбив.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
