Війна, кохання, перемога. Дар'я Костенко
Але як жити тверезо, я втратила поняття,
Бо наскрізь захмелілий мозок вимика.
Війна набої між тілами посилає,
Гірчить на язиці така п'янка.
Думки пронизані пекельними вогнями,
Емоціям скорились навісним.
Є я і ти – ми два прості солдати,
Живем в бою і дихаємо ним.
Знищити, убити – як молитва,
І лайка ллється замість «Отче наш».
Їмо дуже погано, й вітаміни
Ймовірно заміняє бойовий мандраж.
Кривавий шовк розтопить мерзлу землю,
Лине до окопів гість – то смерть бліда.
Між нами вона стала апатична,
Невпопад косить, душі роз'їда.
Отруйним болем серце загартую,
Поставлю за впокій і загашу свічу.
Розшитий саван тіло ладо вкриє,
Священний кожен постріл – відплачу.
Театром церква є, а всі попи актори
Удень нас причастили, впівніч розп'яли.
Фальшивий бог, якби ж не справжні залпи,
Хреста під «Градом» щільним ми кляли.
Церковний дзвін впаде, і судний день настане,
Чорти повиповзали – кидаються в бій.
Шляхом пройду я хресним на Голгофу,
Ще раз помру – шолом пробив набій.
Юнацьку кров жере старе сатання.
Яке чекає рід наш покарання?
Аркан той самий вкотре – існування.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
