Війна, кохання, перемога. Оксана Федюрко
Вогонь горить, повітря колихає,
І пташка в небо злякано летить.
Десь чутно, як зозуленька співає,
І матінка-природа завиває,
І полум'я багряне закрива блакить.
З-за Сонця виглядає ясний Місяць,
Та не стрічають звірі вже його.
Нема життя цієї ночі в лісі,
Лишився тільки попіл в цьому місці,
Побачить між дерев уже нема кого.
Аж раптом, шусть — і вигляда дитина,
Звіря мале, приховане в землі.
Знаходить норку десь з-за яворини,
Пройде одна, і ще одна хвилина,
І вийдуть звідти звірі всі малі.
Батьків їх вже нема — вогонь усіх забрав,
Та дітлахам вже точно не до сліз.
Гілка до гілки, ще багато справ,
І кожен з дитинчат одну лиш фразу знав:
Збудують заново вони батьківський ліс.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
