Війна, кохання, перемога. Наталія Бондарчук
ЗНОВУ ЛЮТИЙ...
Колюче лютого крило:
зима, мороз і холод.
Неначе року й не було...
Вкрива Вкраїну морок.
Вже цілий рік іде війна.
Русні нас не здолати.
За рідний край іде вона.
У бій ідуть солдати.
Ідуть і молоді, й старі -
стають за нас горою.
В молитві спільній матері
за кожного Героя.
Молитва лине навкруги:
у храмах і в домівках,
щоб в пеклі скніли вороги,
а нашим – сил навіки.
Нехай же зникне ворог злий,
орда мокшанська клята.
І щоб додому всі прийшли
ріднесенькі солдати.
Вони боронять всіх навкруг
в мороз, і сніг, і морок.
І не здолає волі дух
цей ненависний ворог.
До середини лютий сплив...
І ворог ще лютіший...
За цілий рік не зрозумів,
що волі дух – сильніший.
***
А уночі наснилося мені,
що дочекалися нарешті Перемоги.
І квітли барвами сади в моєму сні,
і піднялась з руїн Вкраїнонька-небога.
Така рум'яна, гарна чепурна,
якою зроду, зроду не бувала...
Та все ж таки сріблиться сивина
в тієї, що тепер вдовою стала.
Погас навіки вогник у очах
в тієї, що похоронила сина.
І якось дивом та й не по роках
дорослою зробилася дитина...
Ніколи вже не буть, не бути нам
такими, як колись були раніше.
Тому що проклятуща ця війна
таки зміцнила нас. Тепер ми інші.
Пліч-о-пліч зараз стоїмо ми разом,
рятуючи від зла свою країну.
І не зламати волі дух прекрасний.
Рашистська ж нечисть згине! Згине! Згине!
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз