27-02-2023 Мистецтво 575

Таємниця. Поліна Жеребцова

Таємниця. Поліна Жеребцова

Часом відбувається те, про що думаєш: усе пережите за чеченських воєн — лиш уривки Великого тексту, які прорвалися з його глибин. Це, до слова, пояснює якусь сутнісну фрагментарність життя на війні. Хтось при людно викреслює цілі сторінки — і от ти йдеш знайо мим із дитинства містом, не впізнаючи його. А порож нечу залюднюють чужі.

І люди, і долі сходяться візерунками, сплітаються, пускають пагони вище, в небо, забуваючи про свої ко рені, сховані в глибині землі. І часто не помічають цієї другої окупації.

Сусіди оповідали ще до Першої чеченської війни, що будинки нашого району постали на старому цвинтарі. Підтвердити чи спростувати цього ніхто не міг, бо офі ційно такої інформації ніколи не розголошували. Од нак старі люди вперто стверджували про помсту духів за зневагу до території.

За важких часів, коли загриміла перестройка, сусі ди почали битися за клапті землі біля будинку. Раніше вони нікому не були потрібні, аж тут зненацька вия вилися об’єктом зацікавлення. А все тому, що харчів не стало: масло й цукор — за талонами видавали, чер ги в крамниці займали мешканці з ночі, і перемага ли в ранкових сутичках за хлібину лише відчайдушні вояки.

Ми з мамою часом пленталися додому з порожньою авоською.

Землю за будинком сусіди поділили на городи, аби поповнити запас харчів. Гнучи спини, мешканці виро щували картоплю, буряки, моркву, капусту й фрукти. Та ось неприємність — дехто розкопав старі похован ня. Кістки в них давно зітліли, і, швидко закопавши їх глибше або й просто скинувши в якусь яму, сусіди й далі займалися городництвом.

Я ж була вразливою дитиною, і після того, як на на шій ділянці мама знайшла чиєсь довге волосся, ноги моєї більше там не було. Мені снилося, що це волосся росте, сплітаючись із минулорічною жухлою травою, і незабаром, окрім мене, ніхто не зможе його бачити.

Та в нашому помешканні також відбувалися незро зумілі явища: інколи здавалося, що в кімнаті присут ній ще хтось, вітер ворушив штори, речі пересувалися, підхоплені повітряними потоками. Дорослі казали, що вразливим дітям завжди щось увижається.

Сусідські діти боялися гуляти ввечері, бо іноді бачи ли сяйливі силуети сіроблакитного кольору в садах городах. Шепотіли: «Привиди!»

Ретельна читачка Едгара По та Лавкрафта, я дещо розуміла, та вірити в знаки на старих книжкових сто рінках і бачити силуети, що вечірньої пори блука ють між деревами, інколи зависаючи на півметра від землі й похитуючись, — це все ж питання різних ві домств.

Дивовижі саме нашого помешкання на вулиці Запо вітів Ілліча в місті Грозному були оповиті ще страшні шою таємницею.

Моя мама, вселившись сюди 1986 року, не знала всіх обставин (окрім поголосу, що будинок стоїть на старо му цвинтарі). Не пояснюючи причини, з нашого май бутнього житла, буквально через рік після вселення, га рячково виїхала жінкатаксистка.

Пізніше сусіди розповіли, що таксистка в’їхала в це помешкання 1985 року, отримавши його за обміном від юнака, що поховав свою бабусю.

Бабуся жила самотньо, любила псів, котів і голубів.

Померла якось дивно.

Сусіди помітили, що не бачать її у дворі кілька днів, і виламали двері. Виявилося, що вона вже з тиждень як покійниця.

Таксистка, проживши тут рік, мовчала, як риба, і не сказанно раділа, коли змогла переїхати.

Стукотіння, скреготання — явища для нашого по мешкання цілком звичайні. Мама довго намагалася об міняти житло хоч на щось, та сміливців сюди в’їхати так і не знайшлося.

Ми настільки звикли, що навіть за якийсь час пере стали помічати, як ні з того ні з сього відчинялися две рі, щось стукотіло, скрипіло, шурхотіло, а денеде з’яв лялися сяйливі згустки енергії.

Наша тодішня сусідка Мар’ям теж потерпала від міс тики: в її помешканні інколи з’являлася кішка, яка, заняв чавши, «розчинялася» в повітрі. Інгушка Мар’ям ніколи не мала вдома тварин, тому завжди лякалася такого видіння.

Наші вірні друзі — дівчинка Альонка й тітка Валя — відчували на собі жарти позаземних істот, як і всі меш канці району.

Молитви якось не дуже впливали. Ніби хтось, ледь напружившись, скидав із себе не дуже тяжкий вантаж. Зате під час Другої чеченської 1999 року все припи нилося саме по собі, наче хтось поворожив, і більше ніяк себе не виявляло.


Читати також