Війна, кохання, перемога. Наталія Остапчук

Ви мені кажете,ще не на часі!
Сина не має бідкається мати,
Загинув на Донбасі,
Розбите серце,не можу жити.
Волає душа,ну зробіть щось!
Бо найкращих синів ми втрачаємо!
Де та зброя?
Ти спокійно можеш спати?
Я не можу навіть лягати,
Бо сина недочекалася мати,
Бо діти самі як виростуть?
В моїм серці чорна лють?
У кого тим матерям спитати?
Де зброя,хіба не знали,що так буде?
В селі знали навіть прості люди?
Вони просто вбивають і не питають!
А нам прості могили...
З найкращими синами...
Не має сили.
Господи дай Зброю,
Я знаю ти можеш...

Безвісти пропадають на полі бою, Надія є,але коли сина ховає мати,
Я не можу нічого сказати...

*   *   *

Заплакала мати Україна
Осіннім дощем,
Бо біль і руїна,
А в серці нестерпний щем...
І лилися сльози,не спинялися,
-Сини,мої сини,як багато вас гине?
Душа розривалася!
-Діти,мої діти,ви пішли у рай.
Злива,злива,ллє,біль не змиває,
Земля забрала молоді тіла,
Мати вдома гірко лиш ридає...
Ворогу до горя не має діла...
А за вікном плаче мати Україна...
Сильними дощами,
Гіркими сльозами,
Синів найкращих ховає... 

Вони ідуть у рай...
Сам Бог їх зустрічає...