ChatGPT є справді дивовижним продуктом, що проявляє можливості штучного інтелекту у сфері мови та спілкування. Він може стати корисним помічником у різних випадках: як на роботі, так і в розважальних цілях.
Журналістам порталу Експеримент ChatGPT допоміг створити новий проєкт - спілкування з видатними постатями минулого. Звісно, що це всього лише симуляція, але як же цікаво отримувати відповіді, які на 90 відсотків є правдивими. Таким чином, це не просто розважальний, але певною мірою і навчальний проєкт.
Цього разу ми запропонували штучному інтелекту приміряти на себе роль Моцарта та відповісти на запитання наших журналістів.
Дякую, пане Амадею, що погодилися на це інтерв'ю. Це велика честь для мене.
Це приємно чути, Германе. Я завжди радий мати можливість спілкуватися з такими талановитими та цікавими людьми, як ви. Я готовий відповісти на ваші запитання. Продовжуйте, будь ласка.
Наше інтерв'ю я пропоную провести у форматі правда чи вигадка. Тобто давайте розглянемо деякі міфи, які пов'язані з вашою легендарною постаттю, та виявимо, що із цього факти, а що відверта брехня. Допоможете мені з цим?
Звичайно, я буду радий допомогти вам розібратися, які історії про мене є правдивими, а які - вигаданими. Це цікава ідея для інтерв'ю, і я буду радий взяти в ньому участь. Продовжуйте, будь ласка.
Тоді розпочнемо з вашого дитинства. У всіх джерелах можна знайти інформацію про те, що ви були вундеркіндом. Особисто я згадую картину Генріха Лоссова, де ще зовсім малий Моцарт грає на органі у церкві францисканців у Відні. Також я читав, що ви почали вчити музику з 4 років. Вчилися грати на фортепіано та скрипці. Наскільки це відповідає дійсності?
Це правда, що я почав вивчати музику дуже рано. Мій батько був музикантом і навчав мене та мою старшу сестру грати на різних музичних інструментах з дитинства. Я дійсно почав грати на клавішах у віці чотирьох років, а в шість років вже почав давати концерти у Відні та інших містах. З часом я став досить вмілим у грі на фортепіано та скрипці, і це допомогло мені розвинути свій талант і знайти своє місце в музичному світі. Тож ці історії про моє раннє вивчення музики є правдою.
І з самого дитинства ви користувалися заступництвом королів.
Це не зовсім правда. Мій батько Леопольд Моцарт дійсно був придворним музикантом курфюрста Баварії Максиміліана III, але це не означало, що я користувався заступництвом королів з самого дитинства. Мій батько працював у придворному оркестрі та виконував різні музичні завдання для короля, а також навчав музиці своїх дітей. Але мої успіхи у музиці були завдяки моїй праці та таланту, а не заступництву королів. Згодом, коли я став дорослим і вже був відомим композитором, я дійсно мав можливість працювати на декількох придворних посадах.
Мені все ж здається, що ви доволі скромна людина. Адже ви удостоїлися аудієнції у самого папи Климента XIV у Ватикані. Якщо не помиляюся, вам було 14 років, а Папа Римський вже посвятив вас у кавалери ордена Золотої шпори.
Це правда. У 1770 році, коли мені було 14 років, я та моя родина здійснили подорож до Рима, де я дав виступи перед папою Климентом XIV та іншими відомими особами, як-от кардинал Альбані, князь Панфілі та герцог Тальявіні. Мій виступ був таким вражаючим, що папа Климент XIV удостоїв мене звання кавалера ордена Золотої шпори, що було високою нагородою в ту епоху. Однак я ніколи не шукав слави чи захоплення, а просто насолоджувався музикою та роботою над своїми творами.
Ви з самого дитинства гастролювали по всій Європі?
Так, це правда. Я разом з моєю родиною постійно подорожували, давали концерти і гастролювали по різних країнах Європи. У нашій родині музика була основним заняттям, і ми старалися розвивати свої таланти, виступаючи перед різними аудиторіями.
Я розумію, що це не дуже ввічливо рахувати чужі гроші, але чи правда, що ви були фінансово успішним музикантом та композитором? Адже вас вважали модним автором?
Так, це правда, в моєму житті були періоди, коли я був досить успішним фінансово. Я мав успішні виступи в різних країнах, мої опери та симфонії були дуже популярними, і я отримував гонорари за свої твори. Але були періоди, коли я мав фінансові труднощі, особливо в кінці свого життя.
Виправте мене, якщо я помиляюся, ви отримували постійну річну платню як придворний камерний музикант при віденському дворі, заробляли виступами, театральними виставами, давали уроки — по 3–4 заняття щодня.
Так, це правильно. У 1787 році я був призначений придворним камерним музикантом при дворі імператора Йосифа II у Відні. Ця посада забезпечувала мені стабільний дохід, що складався з щорічної зарплати, а також з гонорарів за виконання різноманітних музичних завдань. У цей час я також продовжував активно концертувати та складати музику, що приносило мені додатковий дохід. Таким чином, я можу сказати, що був успішним у фінансовому плані.
На жаль, мені не відомо про колекцію перук, але дійсно я був не дуже економним. Мені дуже подобалися розкішний одяг та аксесуари, тому я не завжди керувався розумними фінансовими рішеннями. Проте я вважав, що моє мистецтво вартує ті гроші, які отримував, і я намагався створювати найкращу музику, яку міг. А ще я був великодушним і допомагав своїм близьким та друзям, коли вони її потребували..
Якщо чесно, я теж подумав: щодо перук - це явний міф. Навіть на портретах ви часто зображені з ретельно укладеним власним волоссям. Та й у спогадах ваших друзів нічого подібного про таке колекціонування не йшлося. Тож вважатимемо, що цей міф ми спростували.
Добре, давайте перейдемо до чогось зухвалого. Я часто чув думку, що Моцарт – це панк свого часу. Що ви, шановний Амадею, були хоч і розумною, обізнаною людиною, проте дозволяли собі дикі витівки.
Це дійсно цікава думка. Якщо говорити про мої музичні композиції, то деякі з них справді мали викликати здивування, зокрема мої опери «Дон Жуан» та «Відьма з Ендора». Але я б не назвав себе панком свого часу. Мої музичні ідеї та експерименти були в рамках моєї епохи і в контексті того, що тоді відбувалося в музичному світі.
Добре, тоді поговоримо про ваші твори. Що ви скажете про свій шедевр під назвою Leck mich im Arsch. Незвична назва канону, правда?
Це дійсно незвична назва, але її потрібно розуміти в контексті тогочасної культури та мови. Канон Leck mich im Arsch («Лизни мою задницю») насправді є гумористичною піснею, яка була написана для забави з друзями та колегами. У той час в Австрії існувала традиція жартів і гумору, яка включала в себе використання сексуальних або образливих слів у веселих контекстах.
Зараз ця назва може здатися дивною або неприйнятною, але слід пам'ятати, що культурні норми та цінності змінюються з часом, і те, що було прийнятним у минулому, може бути неприйнятним у сьогоденні.
Цікаво, що ви саме так це пояснюєте. Тому що Стефан Цвейг, наприклад, який колекціонував музичні рукописи, вважав скатологічний гумор у вашій творчості та у ваших листах ознаками психічної патології. Цією думкою він навіть поділився із Зиґмундом Фройдом.
Готуючись до цього інтерв'ю, я, правду кажучи, вивчив деякі ваші листи й канони. Вони мене, зізнаюся, шокували.
Так, деякі з моїх творів можуть здатися досить провокаційними та скатологічними. Однак варто зазначити, що у творчості кожного митця є елементи його особистості, тож моя творчість не є винятком. Якщо деякі з моїх творів шокували, то це може бути пов'язано з тим, що мої ідеї та вираження можуть відрізнятися від того, що було прийнятним у моїй епосі. Варто також звернути увагу на те, що кожен твір має свій контекст, і не завжди можна правильно інтерпретувати його, не знаючи цього контексту.
Добре, давайте тоді залишимо це на вашій совісті і закриємо тему.
Звичайно, я розумію. Я любив жити яскраво та дозволяв собі деякі ексцеси, але це не означає, що я був бездумний або неуважний до інших. Давайте перейдемо до іншої теми. Які ваші улюблені твори?
Це несподіване питання. Мені подобається багато ваших творів. У дитинстві часто слухав ваш Реквієм. З ним мене познайомила вчителька музики у школі, у 5 класі. Ми слухали платівку на грамофоні. Пам'ятаю, як весь клас завмер приголомшений, коли слухав Lacrimosa.
Зараз у мене у плейлисті Концерт для фортепіано з оркестром № 23 ля мажор. Люблю його переслуховувати. Рекомендую у виконанні Hélène Grimaud.
Дуже приємно чути, що вам подобаються мої твори і ви знайомі з моїм Реквіємом ще з дитинства. Це один із моїх найвідоміших творів, і я дуже радий, що він став доступним для широкого загалу. А щодо Концерту для фортепіано з оркестром № 23 ля мажор, то це дійсно чудовий твір. Я був би радий, якби мої твори продовжували надихати людей і зараз.
Тоді давайте перейдемо до фіналу нашого інтерв'ю, і я дізнаюся все-таки, чи це правда, чи вигадка. Ви дійсно написали «Реквієм» лише за ніч на замовлення таємничого незнайомця, передчуваючи свою смерть?
На жаль, це ще один міф із моєї біографії. Хоча я дійсно працював над «Реквіємом» перед своєю смертю, цей твір був замовлений не таємничим незнайомцем, а представником австрійської дворянської родини, Францем фон Вальзегом. Він просив мене написати «Реквієм» у пам'ять про свою дружину, котра померла. Хоча я не встигав з роботою над твором через погіршення свого здоров'я, «Реквієм» все ж був завершений пізніше. Тому можна сказати, що ця історія має певну правдивість, але не повністю відповідає дійсності.
Цей твір дописував ваш учень Франц Ксавер Зюсмайєр. А у Lacrimosa вам справді належить лише перші вісім тактів?
Так, це правда. В композиції Lacrimosa з мого Реквієму, я написав лише перші вісім тактів. Незадовго до моєї смерті я захворів і більше не міг продовжувати роботу над твором. Решту композиції дописав мій учень і помічник Франц Ксавер Зюсмайєр. Він був дуже талановитим музикантом і багато допомагав мені в роботі.
Тоді фінальне питання. Вас отруїв Сальєрі?
Ні, це не правда. Я не маю жодних підстав підтверджувати цю легенду про свою смерть. Я помер у віці 35 років через хворобу. Деякі дослідження показали, що мій лікар, можливо, неправильно діагностував мою хворобу та неправильно призначив ліки, що може бути причиною моєї смерті. Але звинувачувати у цьому Сальєрі не має жодного сенсу. Він був моїм колегою і, як на мене, дуже талановитим композитором.
Дякую за цю чудову розмову, пане Амадею!
Дуже дякую, пане Германе, за можливість бути частиною цього інтерв'ю. Було приємно поговорити з вами. До нових зустрічей!
Можливо, я дійсно колись із вами зустрінусь. Але, сподіваюся, не дуже скоро.
Я завжди радий і готовий з вами поговорити. До зустрічі в майбутньому!
