Альфред Ейзенштадт (Alfred Eisenstaedt), пропрацювавши 50 років репортером журналу Life, зняв для видання близько сотні обкладинок та понад дві з половиною тисячі репортажів. Сила його таланту полягала у тому, що він одним зображенням міг передати суть історії. Зі своєю мініатюрною камерою Leica Ейзенштадт став законодавцем нового стилю у фотожурналістиці – промовистих, виразних портретів, пройнятих чуйністю та увагою до людини.
Ейзенштадт народився у Пруссії, переїхав із сім'єю до Берліна. З початку Першої світової війни, тільки-но закінчивши гімназію, він був призваний до німецької армії. На Фландрському фронті 17-річний Альфред отримав тяжке поранення. Уламок шрапнелі потрапив у його праву ногу, пройшов на виліт і зачепив ліве коліно. У тій трагічній битві з його роти вижив лише він.
Рік, який був потрібний Ейзенштадту для відновлення, він присвятив своєму давньому захопленню – фотографії. На милицях, з палицею, Альфред обійшов усі музеї Берліна. За роботами майстрів живопису він вивчав техніку світла, композицію. Його захоплював Рембрандт, талант художника передавати обсяги за допомогою світла та тіні. Згодом, коли комусь із редакторів доводилося зробити зауваження Ейзенштадту, розкритикувати його знімок, він вигукував із гумором:
«У мене інший смак, я походжу зі школи художників! Я не був фотожурналістом, коли починав, на той час ніхто не знав, хто такі фотожурналісти. Я мальовничий фотограф!».
Усвідомивши себе як фотограф, він закинув роботу в лавці, в якій торгував ґудзиками та ременями, допомагаючи сім'ї та намагаючись накопичити гроші на фотообладнання. Перша фотографія, за яку юний Альфред отримав гонорар, була фотографією дівчини-тенісистки під час гри. Його привабили мальовничі тіні, які відкидала постать спортсменки. Так Ейзенштадт став виконувати завдання для Associated Press. Одним із перших редакційних репортажів стала зйомка лауреата Нобелівської премії письменника Томаса Манна. Незабаром він уже їздив по Європі, знімаючи для видань свої історії. У 1933 році зробив знаковий портрет Геббельса, який згодом назве «Очі ненависті» (під час фотознімку Геббельс дізнався, що фотограф єврей і не зміг приховати емоцій), в 1934 Ейзенштадт зобразив рукостискання Гітлера і Муссоліні у Відні. Альфред відчував зростання антисемітизму в Німеччині, його рятувало лише те, що він брав участь у Першій світовій та мав нагороду «Залізний хрест». Але бажання випробовувати долю не було, і в 1935 Ейзенштадт емігрував до Америки.
Фотографу не довелося розпочинати з нуля. Він уже зробив собі ім'я у Європі. Пропозицію стати до лав четвірки репортерів щойно створеного журналу Life сприйняв з великим ентузіазмом. Разом із ним у виданні працювали Маргарет Бурк-Вайт, Томас Макевій, Пітер Стакпол. Серед перших Ейзенштадт звернувся до мініатюрної камери Leica.
«Айзі показав нам, що камера може більше ніж зробити знімок «тут і зараз», - говорили про нього колеги. – Вона може розповісти історію».
Він любив людей – знаменитостей, жебраків, дітей, його смішність, чарівність, інтерес до життя обеззброювали, йому неможливо було відмовити. Майже кожному героєві свого знімка Ейзенштадт намагався відправити фотографію і дуже засмучувався, якщо не отримував відповіді. Він був легендарним завдяки своєму неймовірному ентузіазму. У Life він працював до своєї смерті, відвідуючи журнал щодня. "Якщо я не піду, я помру", - сказав він якось. Його крихітний кабінет до стелі був заставлений коробками з негативами, в яких міг розібратися тільки він сам.
«У цій кімнаті тонни фотографій, – казав Ейзенштадт. – Я можу розповісти, яка була погода, які плівки та налаштування камери я використав, про що говорили люди. Я пам'ятаю всі ці речі, наче це було вчора».
Прославившись своїми невимушеними, щирими портретами, він любив природу і при нагоді збігав на свій улюблений острів Мартас-Він'ярд, який безперестанку знімав. Легендарний фотограф годинами просиджував біля вікна, насолоджуючись музикою у навушниках та милуючись виглядом.
«Мене запам'ятають як фотографа людей, а я завжди хотів, щоб мене знали як фотографа природи», - твердив він жартома і всерйоз.
Альфреда Ейзенштадта не стало на 96 році життя, за 8 годин до відходу він підписав близькому другу свій легендарний знімок поцілунка моряка і дівчини в уніформі медсестри на Таймс-Сквер в день капітуляції Японії 14 серпня 1945 року. Іронія в тому, що найбільшою своєю фотографією сам він вважав портрет жінки в ложі опери Ла Скала, який так і не був надрукований в журналі, що доручив йому це завдання.
