18-05-2023 Флобер Гюстав (Gustave Flaubert) 59

Образ Шарля Боварі в романі Г. Флобера «Пані Боварі»

І. С. Рябчий

Робиться спробу визначити головні особливості змалювання образу Шарля Боварі, спираючись на діахронічні (творчий розвиток письменника; роль роману в загальній концепції його творчості) та синхронічні (парадигма Шарль / Емма Боварі) чинники.

Мішель Бютор писав, що «Пані Боварі» - «перша офіційна книга, що її Флобер написав через розчарування» [6, с. 79]. А видатний літературознавець Б. Г. Реїзов зазначав, що в епоху Флобера «типово сучасний роман має стати трагедією банальності» [3, с. 184]. Чому? Щоб «показати специфіку сучасності» треба «показати її ницість. Треба писати про середнього героя, бо саме такий герой є типовим. Але це і є трагедія сучасності» [3, с. 184]. Здається, слово «трагедія» несумісне з флоберівською творчою практикою. Флобер не є поетом - таким, як Гомер чи Мільтон. Він - прозаїк. «Нове мистецтво є прозаїчним передусім через прозаїчність свого предмету» [1, с. 249].

У романі Гюстава Флобера «Пані Боварі» створено саме такий образ по-середнього, прозаїчного героя, найтиповішого з можливих - образ Емми Боварі. Цей образ є вражаюче правдивим і дещо трагічним. Але чи єдиний це трагічний образ у романі? Жорж Санд писала: «Пані Боварі - єдина розумна людина у цьому збіговиську недоумків. Вона єдина, хто б наважився упізнати себе. Усі інші намагаються будь-що остерегтися цього. Того, хто не вміє міркувати, не виправиш» [4, с. 680] Пані Санд здається надто суворою до інших персонажів роману. Є образ, що теж зображує героя саме посереднього, саме трагічного, і образ цей іноді заступає велетенську башту гіпотез та теорій - образ самої пані Боварі. Це - образ Шарля Боварі, нещасного чоловіка Емми. Думку самого Флобера з приводу співвідношення образів знаходимо у дуже лаконічному вигляді у « Dictionnaire des idées reçues »: «Образи. - У поезії завжди наявний надлишок образів» [5, с. 415].

Чому епітет нещасний так часто супроводжує ім’я Шарля в роботах багатьох літературознавців? Адже нещасного Шарля ми бачимо лише наприкінці роману - під час агонії та смерті Емми, в період між похороном і його власним економ... «Charles suffoquait comme un adolescent sous les vagues effluves amoureuses qui gonflaient son coeur chagrin.» (Від пахощів кохання, що загатили його серце, Шарль хропів від задухи, як той підліток) [8].

Емму взагалі неможливо уявити без Шарля. Згадаймо наскрізні мотиви роману. Наприклад, мотив коней, вперше помічений В. В. Набоковим ще у 50-х pp. Власного коня Еммі подарував саме Шарль після знайомства з Родольфом. Славетний песик Джалі теж дістався їй від чоловіка, завдяки його медичним здібностям (цей Джалі відомий завдяки своєму імені, запозиченому з роману Гюго «Нещасні», і значенню, яке надавали йому деякі дослідники, наприклад пані Маргарет Лoy).

Назва роману теж тісно пов’язана з Шарлем. Бютор пише, що звання пані Боварі носили три жінки - по-перше, мати Шарля, що, до речі, до самого кінця присутня в романі, по-друге, перша дружина, яка помирає за дуже підозрілих обставин, і, по-третє, Емма, смерть якої буде ще жахливішою [6, с. 89]. Усі три пов’язані з Шарлем, дві ж з них отримують це ім’я саме через нього.

Аналізувати образ Шарля доводиться через розкриття деяких рис характеру та моментів життя Емми, що дійсно є образом-романом, всеохоплюючим, величезним портретом типового обличчя без виразних рис. Існує багато поглядів на зв’язок композиції з долею головної героїні. Один з найпоширеніших - це періодизація життя Емми (а отже, поділ роману) за її любовними захопленнями. Цей погляд поділяла більшість радянських та російських дослідників. Не відкидали його і французи. І все ж літературознавці останньої хвилі (Барт, Набоков, Зєнкін) лише мимохідь згадують про цю гіпотезу.

Є деякі «але». Шарль не завжди фігурує як коханець Емми. У певний момент, хоча автор про це і не згадує, подружні стосунки між ними припиняються. Цілком імовірно, що заклопотаний Шарль цього не помічає, а тим більше Емма, яку задовольняють інші чоловіки. Тоді як розцінювати період Шарля - зустрічі на фермі Берто, весілля та перші місяці шлюбу (головною дійовою особою все ще є Шарль Боварі)? У період між двома захопленнями - Родольфом та Леоном - Емма починає по-новому ставитися до Шарля, на що впливає її падіння, подружня зрада, а отже, змінюється і авторське бачення персонажу. Як тлумачити зміст її останніх місяців життя - боргової агонії, самокатування, пошуку дружньої підтримки і, нарешті, самогубства?

І справді, що ж це за «період»? З одного боку, після весілля Емма назавжди пов’язана з чоловіком, і усе її життя має пройти під знаком Шарля, пліч-о-пліч з ним. «Quand Charles vint aux Bertaux pour la première fois, elle se considérait comme fort désillusionnée, n’ayant plus rien à apprendre, ne devant plus rien sentir» (Коли Шарль вперше потрапив до маєтку Берто, вона раптово відчула себе геть розчарованою, їй зовсім відпало бажання вчитися та щось відчувати) (частина перша, гл. VI). З іншого боку, ми добре розуміємо, що мається на увазі час, коли Шарль стає важливим, необхідним для Емми, і тоді ми відразу виділяємо кілька періодів.

Звичайно, ця гіпотеза має право на існування. Адже Флобер нічого не робить просто так. Зустрічі на фермі Берто, упадання за Леоном, перші побачення з Родольфом - усе це носить романтичний, платонічний характер. Але не слід забувати, що кохання (і духовне, і фізичне) Емма пізнала з Шарлем, пізнала вперше - і не розчарувалася. «Mais l’anxiété d’un état nouveau, ou peut-être l’irritation causée par la présence de cet homme, avait suffit à lui faire croire qu’elle possédait enfin cette passion merveilleuse qui jusqu’alors s’était tenue comme un grand oiseau au plumage rose planant dans la splendeur des ciels poétiques...» (Але тривожне відчуття нового стану чи нервове напруження, викликане присутністю цього чоловіка, вселили в неї думку, що нею врешті заволоділа пристрасть, яку вона досі вважала рожевим птахом, що пляміє тендітність небес) (частина перша, гл. VI). Про це в романі ані слова. Вона розчаровується в Шарлі - не в коханні. Тобто Флобер не пише про те, що їй не подобається кохатися з Шарлем. Отже, в наміри Емми зовсім не входило (спершу) настільки тісно спілкуватися з Родольфом, вона була вимушена.

У романі Шарль змінюється по-різному. Трансформується як авторське бачення персонажу, так і сам герой, його внутрішній світ, здібності, почуття. Натяки на професійну нездарність Шарля починаються лише в Йонвілі. Так, студент він поганий, на нього дуже впливає оточення, але це ще не значить, що він поганий лікар. У Тості їм усі задоволені, його поважають. Шарль зцілює батечка Руо, автор згадує і про інші вдалі операції пана Боварі. У Тості Шарль ще мудрий. Як зауважує відомий російський літературознавець Сергій Зєнкін, назву Tostes слід читати як Тот (Тот - це ім’я давньоєгипетського бога знань та мудрості; отже - мудрий та мудрість, наявна не випадковість слововжитку), бо це реальне містечко, і зветься воно Tôtes - Флобер дещо архаїзував назву [2, с. 40].

Ось що дуже важливо відмітити: Шарль розпочинає роман (сцена з кашкетом, історія виховання Шарля) і закінчує його (лист Родольфа, смерть Шарля у садку). До того моменту, поки він не помічає на фермі Берто Емму, ми маємо справу з романом пана Боварі! Тут він головний, абсолютно домінуючий персонаж, образ-роман. І лише тоді, коли Емма стає господинею сімейного вогнища, це - її роман. «Наприкінці, після смерті Емми, роман набуває неочікуваного спрямування; Шарль стає - жахливий парадокс - істотою, яку Емма могла б покохати, романтичною, як і вона сама, і романною, і це він, що був такий далекий від цього» [7, с. 393]. В останніх главах Шарль справді стає дуже схожим на Емму. По-перше, його, як раніше Емму, починає дратувати мала Берта: «La gaiete de cet enfant navrait Bovary...». По-друге, він більше не поважає свою мати, і вона змушена поїхати з міста. По-третє, у спадок від жінки Шарль отримує нескінченні борги. Замість небіжчиці, він сам вітає Леона з одруженням («Comme ma pauvre femme aurait ete heureuse!» - «Як би зраділа моя бідна дружина!») (частина третя, гл. XI). Він переймає її манеру вдягатися, починає ретельно слідкувати за своїм костюмом. Тільки тепер Шарль, здається, починає розуміти, чого бажала Емма, чому завжди відверталася від нього. Тільки тепер він прагне сподобатися їй, виконати її бажання. Звичайно, тут не йдеться про повну трансформацію героя: Шарль постійно знаходиться під впливом славетного pêche d’habitude (це тавро на нього навісив на нього свого часу Бютор). Візити до садочка стають звичкою, комфортні лінощі охоплюють його свідомість, Шарль навіть помирає, сидячи, як звичайно (comme toujours), на кріслі у садочку.

Емма стає частиною Шарля. Ця частина домінує, але їй не стане сили ви-тіснити справжнє я свого чоловіка. Серце Шарля не витримує цієї боротьби...

Шарля теж можна сприймати як невід’ємну частину Емми, як той елемент, без якого неможливе пізнання її образу. Можна дивитися на нього з іншого боку - як на цілком незалежну особистість, протиставлену лиховісному демонові Емми. Пана Боварі можна вважати і партитивним втіленням самого письменника. Порівнюючи спогади Гюстава та Шарля про навчання у колежі, про авторитарну владу батьків (згадаймо васалітет Флобера, про який писав у своїй книзі «Ідіот родини» Сартр), про опікування Шарля своєю дочкою (Гюстав піклувався про племінницю, а згодом про свого хрещеника Гі де Мопассана)... Перед тілом Емми Шарль відчуває, мабуть, той же жах, що відчув і Флобер перед тілом своєї сестри: «Il marchait a grands pas, le long du mur, près de l’escalier, et il grinçait des dents, il levait au ciel des regards de malédiction; mais pas une feuille seulement n’en bougea» (Він розлого крокував уздовж стіни, біля сходів, міцно стиснувши зуби, він підводив очі догори, посилаючи небові прокляття; але нічого не сталося, жоден листик не ворухнувся) (частина третя, гл. VIII). Байдужість світу вражає Шарля. І це, мабуть, скоріше вбиває його, ніж смерть та зрада жінки...

Бібліографічні посилання:

Затонский Д. В. Европейский реализм XIX в.: Линии и лики. - К., 1984.
Зенкин С. Работы по французской литературе. - Екатеринбург, 1999.
Реизов Б. Г. Французский роман XIX века. - М., 1977.
Санд Ж. Реализм // Собр. соч.: В 9 т. - Л., 1967. - Т. 8.
Флобер Гюстав. Лексикон прописных истин (пер. Т. Ириновой): Собр. соч.: В 4 т. - М., 1971. - Т. 4.
Butor Michel. Improvisation sur Flaubert, essai. - Editions de la Différence, 1986.
Didier Béatrice. Commentaires // Flaubert, Madame Bovary. - P., 1983.
Madame Bovary. - P., 1983.

Л-ра: Від бароко до постмодернізму. – Дніпропетровськ, 2002. – Вип. 5. – С. 117-120.

Біографія

Твори

Критика