Ґеорґ Тракль. Варавва
З біблійних мотивів
Фантазія
І трапилося це тієї самої години, коли привели Сина Людського на Ґолготу — місце, де страчували розбійників та вбивць.
І трапилося це тієї ж високої урочої години, коли виконав Він своє по-кликання на землі.
І трапилося це тієї самої години, коли вулицями Єрусалима сунуло роз- телесоване юрбище і йшов усередині нього Варавва, вбивця, тримаючи го-лову зверхньо та гордовито.
И товклися коло нього виряджені повії з намальованими червоним губами й наквацьованими обличчями, дріботячи вслід. І йшли поряд з ними чоловіки, п’яні очі яких світилися хтивістю. В кожному вигуку чаївся гріх їхньої плоті, а розпусне поводження втілювало їхні думки.
Зустрічаючи п’яний хід, багато хто приєднувався до нього й гукав: «Хай живе Варавва!» І відразу ж усі підхоплювали: «Хай живе Варав-ва!» А хтось навіть прохопився: «Осанна!», але був побитий за це, адже кілька днів тому тут уже гукали одному «ОсанНа!», який, неначе цар, в’їхав у це місто дорогою, що вони йому устелили пальмовими гілками. Сьогодні ж вони з тріумфом розкидали червоні троянди й кричали: «Варав-ва!»
Минаючи якийсь палац, почули вони, як звідти долинали звуки струн, регіт і галас бучного бенкету. І з’явився перед ними молодик у пишному святковому вбранні. Волосся його вилискувало запашними оліями, тіло духмяніло коштовними арабськими пахощами, очі весело блищали, а усмішка хтивіла від поцілунків коханок.
Упізнавши Варавву, він рушив йому назустріч та й промовив:
- Заходь до мого дому, Варавво, й лежатимеш на найм’якших подушках. Заходь, Варавво,— і мої служниці натруть тіло твоє дорогою лавандою. Біля ніг твоїх одна з дівчат гратиме на лютні найсолодші пісні. З найкош- товніших келихів пригощу я тебе найміцнішим вином і опущу в нього най-чудовіші перли. О Варавво, будь моїм гостем сьогодні — й увесь день на-лежатиме тобі моя коханка, гарніша, ніж весняний світанок. Заходь, Варавво, й заклечай трояндами голову свою! Втішайся цим днем, бо тому, кому вони покладуть терен на голову, суджено вмерти!
І тільки-но молодик сказав це, як народ загорлав, а Варавва, почуваючись переможцем, піднявся мармуровими сходами. І зняв господар із голови вінок трояндовий та й заклечав ним убивцю Варавву.
Й зайшли вони до палацу, а народ і далі телесувався на вулицях.
На м’яких подушках лежав Варавва; чарівною лавандою натирали його тіло служниці; ніжна мелодія струн лилася біля ніг його, а на колінах сиділа коханка, ясніша за весняний світанок.
І лунав сміх, і п’яніли в неймовірних веселощах гості — фарисеї та челядь священиків — вороги Назарянина.
Нараз молодик закликав до тиші — й усі замовкли.
І налив він у золотий келих доброго вина, й обернулось воно на гарячу кров. І подав він того келиха гостеві, вкинувши туди перлину, а сам узяв кришталевого келиха та й випив за здоров’я Варавви.
- Назарянин помер! Хай живе Варавва!
І тріумфували всі у залі:
- Назарянин помер! Хай живе Варавва!
І кричав народ на вулицях:
- Назарянин помер! Хай живе Варавва!
Та раптом загасло сонце — і здригнувся світ до основ, і охопив землю моторошний жах, і затремтіло кожне створіння Боже.
Тієї самої миті Спасіння здійснилось.
З німецької переклав Олег Заячківський
Твори
Критика
