Своєрідність втілення теми природи у сонетах А. Ч. Свінберна

О. В. Абрамова

Тема природи є однією з центральних у творчості А.Ч. Свінберна. Не дивно, що в антологіях і збірниках англійської поезії неодмінно представлені зразки «пейзажної» лірики автора «Поем і балад»: «Покинутий сад», «Біля Північного моря», «Озеро Гаубе» тощо. Однак, окремі дослідники творчості вікторіанського Байрона (Дж. Макейл [11], С. Чу [10] та ін.) неодноразово заявляли, що не вважають Свінберна істинним «співцем природи». На думку літературознавців, свінбернівські твори даної тематики поступаються за своїми художніми якостями його кращим зразкам любовної і філософської лірики, а тому не варті детального аналізу (винятком є дослідження вірша «Біля Північного моря», зроблене К. Максвіні [12]). Завданням даної статті є виявлення жанрово-поетологічних особливостей сонетів Свінберна, які присвячені природі.

Найбільш знамениті свінбернівські «пейзажні» вірші (наприклад, «Талассіус» [16, с. 295-310], «На скелях» [16, с. 311-325], «Покинутий сад» [16, с. 22-25]), мало нагадують твори інших вікторіанських поетів тієї ж тематики, у більшості яких присутні описи цілком пізнаваних краєвидів. Як вважав Дж. Макейл, невдалий досвід поета в пейзажній ліриці пояснюється відсутністю у автора «Поем і балад» «таланту як до описання, так і до розповіді» [11, с. 221], а тому будь-яка спроба зробити пейзаж більш детальним приводила до протилежного результату, перетворюючи стиль поета в «суперечливий, заплутаний та риторичний» [11, с. 222]. Між іншим, подібна точка зору справедлива лише частково, оскільки Свінберн не ставив за мету зобразити у своїх віршах явища природи у звичайному вигляді, а, напроти, пропустивши їх через власну уяву, намагався передати емоції, що були викликані побаченим.

Однак така «пейзажна» лірика навряд чи могла знайти розуміння у більшості вікторіанців, у свідомості яких під впливом нових наукових знань поступово змінюється відношення до природи. У вікторіанську епоху природа перестає бути джерелом «настанови, духовної підтримки та поновлення душевної рівноваги» [14, с. 184], що пояснюється стрімким розвитком науки, яка розвінчала ореол таємничості навкруги багатьох природних явищ.

Це парадоксальним способом відбивається на інтересі письменників і поетів до природи, який не тільки не зникає, а, навпаки, підсилюється, і тема природи стає однією з основних у вікторіанській поезії. Як справедливо відзначає Б. Річардс, досягнення вчених у природничих науках спонукають майстрів пера звертати увагу на деталі, які раніше залишались непоміченими - вікторіанські поети «досліджували різноманітність і багатоманітність» [14, с. 187] оточуючого світу. Так, прерафаеліти у своїй творчості прагнули, за словами Дж. Рескіна, наслідувати природі: «прерафаелізм має один, але абсолютний принцип, досягати безкомпромісної правди у всьому, що він робить, черпаючи все, навіть деталі у природи, і тільки з природи» (Цит. по [9, с. 136]).

Тему природи важко назвати основною для свінбернівських образів сонетного жанру - із більше, ніж 170 сонетів, створених автором «Аталанти в Калідоні» у різні періоди життя, лише 13 можна з більшою чи меншою вірогідністю прирахувати до «пейзажної» лірики (підкреслимо, що цей термін досить умовний у застосуванні до свінбернівських творів, написаних на тему природи). До таких відносяться: «Сіріл Тернер», вступний сонет до «Оди на ювілей Віктора Гюго», вступний сонет до вірша «Біля Північного моря», «Після заходу сонця», «Самітність», «Віктор Гюго: Архіпелаг Ла-Маншу», «Захід сонця і схід місяця», «Спогади», «Огорожа із глоду», «Надія глоду», «Відхід глоду».

У свінбернівських сонетах природа часто перетворюється у «декоративну оболонку думки, пов'язану з літературою чи історією» [10, с. 282], як, наприклад, у сонетах «Поразка» [17, с. 386] чи «Поворот Течії» [17, с. 387], де оспівується минула й теперішня могутність Англії.

Природа стає джерелом образності у характеристиці знаменитостей, які пішли від нас. Так, поет часто порівнює діячів мистецтва, політики або науки з природними явищами (сонети «До торжества на честь Джордано Бруно» [16, с. 48], «Віктор Гюго в 1877 році» [16, с. 109], «Два лідери» [16, с. 107]).

Найбільш відомий російськомовному читачеві свінбернівський сонет на тему природи «Відхід глоду», розміщений серед інших п'яти сонетів у збірнику «Англійський сонет XVI-XIX століть» [1, с. 500], насправді представляє собою не одиничний твір, а є частиною триптиху, який складається з двох сонетів, написаних за англійським - abab cdcd eded gg («Надія глоду») та італійським - abba abba cdc dcd («Відхід глоду») зразками, що служать своєрідним обрамленням більш великого за обсягом вірша «Час глоду». Цей міні-цикл входить до пізнього збірника Свінберна «Минаючи Ла-Манш й інші вірші» («A Channel Passage and Other Poems», 1904).

Ключовий й поєднуючий триптих образ глоду обраний не випадково. Рослина, як відомо, швидко (за 2-3 дні) відцвітає, що стає для Свінберна своєрідним втіленням ідеї швидкоплинності життя. Одночасно його цвітіння, у розумінні поета, «сповіщає про прихід весни» та символізує собою надію на відродження [6, с. 61], що відображено у назві першого з двох сонетів - «Надія глоду». Запізніле цвітіння глоду, «який захищений двома своїми сильними побратимами» («screened by two strong brethren») [17, с. 294], хоча і на коротку мить, але продовжує час весни, а, значить, і час загальної радості.

«Глід» - один із улюблених образів-символів весни автора «Поем і балад», який зустрічається не один раз у його творах. Так, наприклад, поема «Історія Балена» (1896) відкривається описанням весняного пейзажу, що оточує сера Балена під час поїздки в Камелот. І хоча пора року прямо не називається автором, з подальшого описання стає зрозумілим, що мова йде про весну, позначену як «hawthorn-time».

У сонеті «Огорожа із глоду» прокидання природи також пов'язане з цвітінням глоду, кущі якого ростуть рядком і нагадують огорожу («...the hawthorns line the shelving dyke with flowers») і уявляються поету зраділими дітьми [17, с. 258].

Однак, якщо сонет «Огорожа із глоду» закінчується світлою нотою - прихід весни приносить веселощі - в єдиному захопленому пориві перебуває вся природа: «All our moors and all lawns all round rejoice» [17, с. 258] - і людина тріумфує разом з ними, зливаючись з оточуючим світом, то в триптиху про глід уже в найсвітлішому за тональністю першому сонеті «Надія глоду» вгадуються прикмети майбутнього в'янення: «The world as yet an all unstricken lyre, / With all its chords alive and all at rest» (виділено мною. - О. А.) [17, с. 288]. Образне порівняння життя з «ще не враженою хворобою лірою» драматизує відчуття крихкості світу, який знаходиться в постійній загрозі загибелі й смерті.

Як точно підмітив В.В. Хорольський, «подібно героям Е. По, герої Свінберна бачать в красі природи й людського життя сліди «чорноти кромішньої», вони у солодкому жаху розрізняють під шовковистою шкірою кості, за квітучим садом - засохлі троянди, від яких йде аромат тління» [8, с. 25]. І все ж, незважаючи на те, що триптих закінчується на сумній ноті - «відході» чи «смерті» глоду й одночасно весни, - наприкінці вірша «Час глоду» поет залишає читачеві надію на повернення радості у майбутньому, тому що «time gives it and takes it again and restores it» («час дає, забирає знову й відновлює її («радість». - О. А.)») [17, с. 295].

Ці свінбернівські рядки перекликаються із знаменитою «Одою західному вітрові» П.Б. Шеллі, яка закінчується фразою, що виражає впевненість, - слідом за зимою обов'язково прийде весна: «If Winter comes, can Spring be far behind?» [1, с. 384]. У шеллієвському вірші, який складається по суті з п'яти «неправильних» сонетів, «життя представлено як вічний рух, а зміна пір року підтверджує перехід від умирання природи до відродження всього живого» [3, с. 261].

Цікаво, що, незважаючи на назву сонета «Надія глоду», сам глід не згадується у вірші, а ефект його присутності знаходимо лише в останньому рядку - зелені пуп'янки після свого «народження» стають білими («all the unborn green buds be born in white») [17, с. 288].

Відсутність у пізніх творах Свінберна конкретних назв інших квітів, птахів, тварин чи дерев, які позначаються як «bird», «flower», «tree», «bud», «blossom» і т. ін., з одного боку допомагає універсалізувати почуття радості, що захопила весною природу, а з іншого - акцентує увагу читача саме на глоді, де конкретизація парадоксальним образом сприяє символізації (а значить, теж універсалізації) значення цього образу.

Подібне прагнення до узагальнень відрізняє вірші автора «Поем і балад» від шести сонетів Д.Г Россетті з «Будинку життя», присвячених природі, де виявляємо справжній гербарій з різних рослин: «терен» («blackthorn») (сонет «Дари весни юним» [5, с. 50]); «калюжниця болотна» («kingcup»), «глід» («hawthorn»), «купир лісовий» («cow-parsley») (сонет «Безмовний полудень» [5, с. 60]); «примула» чи «першоцвіт» («cowslip»), «стокротки» («water-daisies»), «півник» («iris») (сонет «Чарівність місячного світла» [5, с. 62]); «мак-самосійка» («corn-poppy») (сонет «Зухвалість юності» [5, с. 70]); «рожевий кущ» («rose-tree»), «яблуня» («apple-tree»), «лавр» («laurel») (сонет «Останній дар кохання» [5, с. 140]); «крокус» («crocus»), «пролісок» («snowdrop»), «лілія» («lily») (сонет «Безплідна весна» [5, с. 188]).

До того ж у деяких випадках поет-прерафаеліт відмічає окремі деталі, характерні для того чи іншого виду: «терен» - «leafless» («без листя»), «калюжниця болотна» - «golden» («золота»), «купир лісовий» - «срібний» («with silver edge where the cow-parsley skirts the hawthorn-edge»), «півник» постає у вигляді «увінчаного золотою короною снопа» («gold-crowned sheaf»), а в «очерета» «листки-стріли» нагадують «скіпетри» («sceptred arrow- leaf»). Більше того, Д.Г. Россетті не випускає з уваги навіть час і послідовність їх цвітіння: «А останню болотну калюжницю ми бачимо / У той же день, коли і перший мак-самосійку» («And the last cowslip we see / On the same day with the first corn-poppy») (сонет «Зухвалість юності» [5, с. 70]).

Контраст між радістю від весняного відродження природи і скорботою, викликаною її зів'яненням, покладений в основу триптиху («Надія глоду», «Час глоду», «Відхід глоду») відображається на різних рівнях. У композиційному відношенні ця антитеза простежується уже в назвах сонетів, які однотипні за своєю структурою, але містять лексеми антонімічні за своєю суттю «promise» і «passing».

Як відомо, однією з особливостей стилю Свінберна є використання полісемантичних слів у контексті, де можлива реалізація їх декількох значень. У даному випадку в назві першого сонета лексичну одиницю «promise» можна перекласти як «обіцянка» чи як «надія». Із цих двох значень останнє більш точно відображає зміст сонета - описання зачаття й народження природи весною, під час пори цвітіння («юності») глоду, яка традиційно асоціюється з порою надій. Більше того, порівнюючи тремтливу від бажання весну з немовлям, яке припало до материнських грудей («Spring sleeps and stirs and trembles with desire / Pure as a babe's that nestles toward the breast») [17, с. 288], Свінберн підкреслює різницю між цнотливістю цього почуття і тим еротизмом, яким були наповнені вірші «Поем і балад»(1866).

Надання чуттєвого забарвлення емоціям, якими наділяються персоніфіковані явища природи - одна з характерних особливостей творчості Свінберна. Так у вірші «Під кінець місяця» море «the rustling sand and shingle shaken / With light sweet touches...» [16, с. 30], у «На скелях» воно «still quivers as for love or pain or fear / Or pleasure.» [16, с. 311] і т. п.

Непорочність процесу відродження природи проявляється для поета і в тому, що в природі більшість дерев і кущів (зокрема, той же глід) весною покриваються квітами білого (інколи з відтінками) кольору: «Till all the unborn green buds be born in white» [17, с. 288]. Білий колір у більшості словників символізує «цнотливість», «надію», «світло» - не випадково, світ, який відроджується до життя весною, Свінберн називає «a whole white world» («Час глоду») [17, с. 289].

Пробудженню природи, описаному в «Надії глоду», протиставляється процес її в'янення, який зображено у вірші «Відхід глоду» - другому сонеті, який завершує триптих. Відхід весни і пов'язане з нею закінчення періоду цвітіння рослин для Свінберна рівнозначно смерті. Так, лексема «passing» (зазначимо, що вона з'являється не тільки у назві вірша «The Passing of the Hawthorn», але й у першому рядку секстету) може сприйматися читачем у двох значеннях. По-перше, «passing» можна перекласти як «відхід», що узгоджується з антонімом «coming» - «прихід», яким починається сонет: «The coming of the hawthorn brings on earth...» («Прихід глоду приносить на землю...»). По-друге, значення слова «passing» - «смерть» обіграється поетом у секстеті за допомогою семантичного ряду «knell» - «похоронний дзвін», «toll» - «дзвонити» чи «сповіщати про смерть».

Контраст, покладений в основу сонета, певною мірою вплинув і на вибір Свінберном італійського канону для його побудови, оскільки саме у цьому типі сонета, дякуючи однаковому римуванню катренів, відбувається їхнє своєрідне об'єднання в октаву, яка протиставляється терцетам, що об'єднані, у свою чергу, в секстет.

Ідея циклічної зміни природи втілюється у полісемантичній назві вірша, який є центром триптиху - «Час глоду», де реалізується два значення лексичної одиниці «tide». З одного боку її можна перекласти як «час» чи «період» (у даному випадку - це період цвітіння глоду), а з іншого - як «потік». З останнім, мабуть, у свідомості поета асоціювалися квіти глоду, які постійно облітали і розпускалися, символізуючи таким чином вічну зміну в природі, подібну плину морів і річок. Наприклад, у вірші «Час глоду» поет порівнює потік білих квітів, які опадають з дерев, з морською піною («the towers of the flowers of the trees. fair as the foam.») [17, с. 290] чи з великою хвилею («blossoms exult as the springtide surge») [17, с. 295]. Як відомо, Свінберн захоплювався морською стихією й неодноразово звертався до неї у своїй поезії. На думку В. Шарпа, для поета море було одночасно «пристрастю та мрією, нареченою й товаришем, «диким братом» людства й дзеркалом Долі, початком і кінцем, втіленням життя і вираженням смерті» [15, с. 27].

Ілюзія руху і постійної зміни досягається Свінберном за рахунок вико-ристання великої кількості дієслів. Наприклад, у сонеті «Надія глоду» їх - 11 («sleeps», «stirs», «trembles», «feels» (повторюється два рази), «yearns», «casts out», «wait», «speak», «give back», «laughs»), а в заключному сонеті триптиху «Відхід глоду» - 15 («brings», «speaks out», «grows gladder», «has heard», «dazzles», «rejoice», «worship», «takes away», «falls dumb», «sinks down», «forego», «made», «falls», «bids», «toll»).

Однак розподіл дієслів у тексті сонетів різний. Так, у першому сонеті він хвилеподібний - напруження почуттів і нестерпність очікування змінюються їх спадом і, навпаки: у перших двох рядках сонета «Надія глоду» - 4 дієслова («sleeps», «stirs», «trembles», «nestles»), у третьому й четвертому - жодного, у наступних 6 рядках - їх 7 («feels» - 2 рази, «yearns», «casts out», «wait», «speak», «give back»), в останніх чотирьох рядках - лише 1 («laughs»). Таке хвилеподібне наростання й спад емоцій створює у читача відчуття нетерплячого очікування.

Трохи по-іншому розподіляються дієслова в заключному сонеті триптиху «Відхід глоду», де їх кількість зростає під кінець сонета - в октаві їх 7 («brings on», «speaks out», «grows gladder», «has heard», «dazzles», «rejoice», «worship»), а в секстеті - 8 («takes away», «falls dumb», «sinks down», «forego», «made», «falls on», «bids», «toll»), що допомагає підсилити покладений в основу сонета контраст між радістю очікування приходу весни й печаллю від в'янення природи.

Як справедливо зауважив Дж.Е. Вудберрі, Свінберн - «поет, що зображує природу, скоріше за все через енергетичне, ніж естетичне сприйняття» [19, с. 324]. І, дійсно, навіть означення у його сонетах у більшості своїй є дієприкметниками або прикметниками, які мають у своїй семантиці відтінок руху, енергії, зміни: «unstricken», «alive», «thrilled», «rapturous», «strenuous», «joyful», «presageful», «unborn» («Надія глоду»), «jubilant», «stilled», «stirred» («Відхід глоду»).

Подібне відчуття енергії, яке виходить з свінбернівських сонетів, практично не зустрічається в численних сонетах тієї ж тематики Д.Г. Россетті, в яких поет скоріше споглядає природу, шукаючи в ній співзвучність своїм почуттям. Засновник прерафаелітського братства мріє зупинить момент, усвідомлений ним як вічність, у повній відповідності з принципом, про який було сказано у вступнім сонеті «Сонет - пам'ятник миттєвості...» до циклу «Будинок життя». Яскравим прикладом може служити сонет «Безмовний полудень», де ліричний герой звертається до своєї коханої: «... clasp we to our hearts, for deathless dower, / This close-companioned inarticulate hour / When twofold silence was the song of love» [5, с. 60].

Упокореність, відчуття тиші досягається Д.Г Россетті за рахунок використання дієслів, які не передають бурхливі, інколи неконтрольовані емоції, як у свінбернівських сонетах, а, напроти, мають у своїй семантиці відтінки покою, умиротворення, споглядання: «lie open», «look through», «smile peace», «gleams» (усього лише «мерехтить», а не «блискає», як у сонетах автора «Поем і балад»), «glooms», «scatter», «amass», «pass», «skirts», «hangs», «is dropt» (сонет «Безмовний полудень»).

Наслідуючи традиції поетів епохи романтизму, Свінберн відноситься до природи як до «вмістища божественного духа», а тому часто персоніфікує її, наділяючи людськими якостями. У сонетах автора «Поем і балад» атмосферні явища, рослини, пори року і небесні світила переживають людські емоції: весна «sleeps, stirs and trembles with desire», світ «feels not the sun's hand yet, but feels his breath», земля «laughs» (сонет «Надія глоду»), весна «speaks out in one sweet word» і «falls dumb», небеса «grows gladder», а квіти «are jubilant in birth» (сонет «Відхід глоду»). Однак, на відміну від віршів П.Б. Шеллі, де ліричний герой інколи мріє уподібнитись предметам неживої природи чи природним явищам (як, наприклад, в «Оді західному вітрові»), у свінбернівських творах не спостерігається такий зворотний зв'язок.

Більш за все, показуючи загальну радість, яка панує в природі з приходом весни, поет не прагне передати почуття окремого індивідуума, як це було часто у романтиків, а ставить людину в один ряд з іншими живими істотами, представляючи її часткою природи, з якою вона разом радіє й сумує: «Man and bird / Thrilled through with hope of life that casts out death, / Wait with a rapturous patience...» (сонет «Надія глоду»), «...man and bird / Rejoice and worship, stilled at heart and stirred / With rapture girt about with awe for girth» (сонет «Відхід глоду»).

Як справедливо відзначає О. Гон, «у пейзажній ліриці пізнього Свінберна людство, як правило, - це лише крихітна частка величезного дійства природи» [2, с. 134], але аж ніяк не центральний персонаж його поезії, навкруги переживань і почуттів якого будуються вірші. Наприклад, у сонетах «Надія глоду» і «Відхід глоду» ліричний герой не виражає своє «я» і не намагається знайти в природі відгук, співзвучний своєму настрою, до чого часто линули романтики, а напроти, універсалізує почуття, що підтверджується відсутністю артиклів перед іменниками «men», «bird», «flower», «tree», «night», «day». Це надає їм максимального ступеня абстракції.

У більшості сонетів романтиків початку ХІХ століття, напроти, досить явно проступає «я» ліричного героя, який виражає свої почуття чи ставить запитання природі. Наприклад, так написані сонети В. Вордсворта «До сну», «Світ надто багато значить для нас...», «Як мені намалювати тебе?», сонети Кольріджа «До природи», «Праця без надії», сонети Лі Ханта «Рибі», «Відповідь риби» та інші.

Обожнюючи весну та сонце у віршах на тему природи, написаних у пізній період творчості, Свінберн повертається до пантеїстичних поглядів часів «Поем і балад» (1866). На остаточне формування цих поглядів справили вплив антична міфологія, англійські романтики з їхнім бажанням «розчинити неорганічний світ в органічному, підкорити неживу природу законам життя, в кінці-кінців - одухотворити її» [4, с. 235], а також захоплення поета в 1868-1869 роках екзотичною індійською філософією, і, зокрема, ідеєю існування світового дерева чи дерева життя.

Вплив індійської філософії відобразився і на виборі Свінберном саме дерева - глоду - символом продовження весни - благодатного періоду розквіту природи, адже саме в дереві життя, «у самій його серцевині сховані життя та його найвища мета - безсмертя» [7, с. 396]. Ідея спільності всього сущого у світі, яка виникла у поета ще в молодості, певною мірою вплинула на створення ним однієї з перших трагедій - «Аталанти в Калідоні», яка була побудована на основі відразу декількох давньогрецьких міфів, серед яких - оповідання про Мелеагра і про тайну його народження, пов'язану з анімістичними уявленнями прадавніх. Мабуть, у поглядах поета, які вже склалися на той час, одне з головних місць займав постулат про те, що на елементарному рівні природа єдина.

Як зазначає дослідник впливу східних учень на формування свінбернівського пантеїзму Ф. Вілсон, автор «Поем і балад» у своєму критичному нарисі про творчість В. Блейка називав себе учнем пантеїстичної східної поезії. Про захоплення Свінберна «Махабхаратою» писав у своєму щоденнику В.М. Россетті. Звернемо увагу, що у висловленні одного із Духів із цієї книги містяться постулати про принципи єдності всього живого на елементарному рівні, присутність частки божественності у кожному об'єкті Всесвіту: «Я світло сонця й місяця, ... звук у просторі та мужність у людях; я духмяний запах у землі, сяяння у вогні, ... я є любов. ... Я є смерть, яка заволоділа всім, і джерело того, чому призначено бути: Я є весна серед інших пір рову; серед інших шахрайств я є грою в кості; я є слава прославлених; я є перемога; я є старанність, я є доброта добра» (Цит. по [18, с. 57-58]). У процитованому уривку із індійського вчення особливу увагу привертають різні способи втілення божества, яке в одному випадку стає світлом («light of the sun and the moon»), у другому - звуком («sound in space»), у третьому - запахом («smell in the earth»), у четвертому - блиском («refulgence in the fire»). Аналогічне сприйняття природи виявляємо і у творах Свінберна, де, використовуючи синестезію, поет створює візуальні образи: «babe's that nestles toward the breast», «unstricken lyre / With all its chords alive and all at rest», «all the unborn green buds be born in white» («Надія глоду»), ауціальні: небеса «speak his word», земля «laughs not aloud in joy too deep for mirth» («Надія глоду»), весна «speaks out in one sweet word» і потім «falls dumb», квіти «сміються» і «веселяться», а потім, відцвітаючи, «the knell of springtime toll» («Відхід глоду») і тактильні - світ «feels not the sun's hand yet but feels his breath» («Надія глоду»).

Невипадковий вибір часу дії - не просто весна, а підкреслено акцентовані моменти зміни природи: у першому сонеті - короткий проміжок часу (декілька миттєвостей) до пробудження природи, у другому - момент в'янення глоду і пов'язана з ним різка зміна настрою людини.

Навмисно зображуючи суміжний стан, Свінберн дає читачеві можливість відчути «глибинну спорідненість усіх речей і одночасно їх жахливий і необхідний розподіл» [13, с. 294]. Спорідненість предметів живої та неживої природи, мабуть, асоціюються в свідомості поета з існуванням чотирьох елементарних стихій: вогню, повітря, землі й води, які, за спостереженням Дж.Е. Вудберрі, неодноразово повторюються у вірші Свінберна, і разом з найбільш явними синонімами-замінниками («flame», «wind», «foam» і т. ін.) цих стихій складають основне ядро поетичного словника [19, с. 324].

Не стає винятком і триптих про глід, який ми аналізуємо, де, наприклад, у першому сонеті «Надія глоду» згадуються всі чотири стихії, щоправда в завуальованому вигляді: стихія вогню представлена сонцем, стихія повітря - небом, стихія води - морем, і лише стихія землі названа без інакомовності.

Таким чином, у своїй пізній творчості Свінберн знову звертається до теми природи, про яку йшлося в одному з його перших творів - драмі «Аталанта в Калідоні». На відміну від своїх сучасників, Свінберн нехтує детальним описанням пейзажів, віддаючи перевагу зображенню почуттів і емоцій, що виникають як у людини, так і в оточуючих її явищ і предметів живої та неживої природи. Персоніфікуючи об'єкти оточуючого світу, поет підкреслює єдність усього, що існує на землі. В цьому поет наслідує постулати індійської філософії про присутність частки божественності у кожному об'єкті Всесвіту.

Обираючи для зображення «перехідні» моменти (наприклад, «весну», «захід сонця» і т. ін.), автор «Поем і балад» прагне створити ілюзію постійної зміни, що досягається за допомогою використання великої кількості дієслів і означень, похідних від них. При цьому контраст, який є одним із основних композиційних принципів побудови сонетів, проявляється на різних рівнях композиції як окремих сонетів, так і міні-циклів. Прикладом останнього і служить триптих про глід. Подальше дослідження «пейзажної» лірики Свінберна та виявлення її жанрових особливостей видається перспективним і потребує наступних розвідок.

Список використаної літератури:

Английский сонет XVI-XIX веков : сборник / сост. А. Л. Зорин : [предисл. А.Н. Горбунова; комментарии Э.А. Красновой ; ред. К.Н. Атаро- ва] : на англ. яз. с параллельным русским текстом. - М. : Радуга, 1990. - 698 с.
Гон О.М. Свінберн у поетичному контексті «кінця століття» / О.М. Гон ; [відпов. ред. Т.Н. Денисова]. - К. : Національна Академія Наук України : Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка, 1996. - 180 с.
История зарубежной литературы XIX века / Под ред. Е.М. Апенко. - М.: ПБОЮЛ Захаров М.А., 2001. - 416 с.
Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили / Дмитрий Сергеевич Наливайко. - К. : Мистецтво, 1980. - 288 с.
Россетти Д.Г Дом жизни : Сонеты, стихотворения / Пер. с англ. В. Васильева, Вланеса, Т Казаковой и др. - СПб. : Азбука-классика, 2005. - 416 с.
Символы, знаки, эмблемы : Энциклопедия / Авт.-сост. В.Э. Багда- сарян, И.Б. Орлов, В.Л. Телицын ; под общ. ред. В.Л. Телицына. - М. : Локид-Пресс, 2003. - 495 с. : ил.
Топоров В.Н. Древо жизни / В.Н. Топоров // Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х т. / Гл. ред. С.А. Токарев. - М. : Сов. энциклопедия, 1992. - Т. 1. - С. 396-398.
Хорольский В.В. Эстетизм и символизм в поэзии Англии и Ирландии рубежа XIX-XX веков / В.В. Хорольский. - Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1995. - 144 с.
Шестаков В. Английский акцент : Английское искусство и национальный характер. М. : Российск. гос. гуманит. ун-т, 1999. - 188 с.
Chew Samuel C. Swinburne / Samuel C. Chew. - Boston : Little, Brown and Co., 1929. - 335 p.
Mackail J.W Swinburne / J.W. Mackail // Mackail J.W. Studies of English Poets / J.W. Machail. - New York : Books for Libraries Press, 1968. - P 201-225.
McSweeney Kerry Swinburne's «By the North Sea» / Kerry McSweeney // The Yearbook of English Studies, 1973. - Vol. 3. - P. 222-231.
Meyers Terry L. Shelley and Swinburne's Aesthetic of Melody / Terry L. Meyers // Papers on Language and Literature. - 1978. - Vol. 14. J№ 3. - P 284-295.
Richards Bernard English Poetry of the Victorian Period 1830- 1890 / Bernard Richards. - London ; New York : Longman, 1988. - 319 p.
Sharp William Introduction. Algernon Charles Swinburne / William Sharp // Swinburne A. Ch. Atalanta in Calydon : and Lyrical Poems / A.Ch. Swinburne / Selected with an introduction by William Sharp. - Leipzig : Bernard Tauchnitz, 1901. - P 7-30.
Swinburne A.Ch. The Poems : in six vols / A.Ch. Swinburne. - London : Chatto & Windus, 1912. - Vol. III. - 361 p.
Swinburne A.Ch. The Poems : in six vols / A.Ch. Swinburne. - London : Chatto & Windus, 1912. - Vol. VI. - 440 p.
Wilson F. A.C. Indian and Mthraic Influences on Swinburne's Pantheism : «Hertha» and «A Nympholet» // Papers on Language and Literature. - Vol. VIII, Supplement, Fall 1972. - P. 57-58.
Woodberry G.E. Literary Essays. - N. Y: Kennikat Press, Inc., 1967. - 338 p.