Жанрово-тематична своєрідність поетичного збірника О.Ч. Свінберна «Поеми і балади»

О. В. Абрамова

У статті досліджується жанрово-тематична своєрідність першого збірника англійського поета XIX ст. О.Ч. Свінберна «Поеми і балади». Було з’ясовано, що, на відміну від різкого неприйняття свінбернівських віршів більшістю літературних критиків XIX ст., сучасні дослідники незмінно високо оцінюють «Поеми і балади», зараховуючи до достоїнств збірника його тематичну і жанрову різноманітність та мелодійність вірша. У представленій роботі визначені літературні впливи, які сприяли формуванню індивідуальної творчої манери Свінберна. У назві свінбернівського збірника відображена цікавість поета до категорії жанру. У статті розглядаються класифікації віршів «Поем і балад» за хронологічним та тематичним принципами. Найбільш переконливою видається класифікація, заснована на принципі циклічності, – повторюваності образів, тем і мотивів.

Ключові слова: Свінберн, жанр, балада, циклічність, збірник, класифікація.

The article deals with the genre and thematic peculiarities of the first collection of verses “Poems and Ballads” by XIX-century English poet A.Ch. Swinburne. In contrast to the disapproval of Swinburnian verses by the most of XIX-century literary critics the modern scholars highly appreciate the “Poems and Ballads” and admire its genre and thematic diversity and melody of verse. The author of the article finds out the literary influences which fostered the formation of Swinburne’s individual style. The antique concept which proclaimed that any object was worth depicting influenced the formation of Swinburnian thoughts about the beauty of ugly things. The medieval ideas about the importance of the literary work form stimulated the appearance of different genres in Swinburne’s collection of verses. The postulates of English Romantic poets became the basis for the Swinburnian conception of individual’s absolute freedom. Among Swinburne’s contemporaries the Pre-Raphaelites, J. Ruskin, V. Hugo and French apologists of “art for art’s sake” influenced most of all on the formation of his aesthetic views. In the title of Swinburnian collection of verses the poet’s interest to the genre category is reflected. In this article the different classifications of verses of «Poems and Ballads” on the basis of thematic and chronological principles are considered. The most productive one is the classification based upon the principle of cyclicity – the repetition of images, themes and motives.

Key words: Swinburne, genre, ballad, cyclicity, collection of verses, classification.

Перший збірник віршів Свінберна «Поеми і балади» є знаковим для розуміння творчості поета. До цієї поетичної збірки увійшли оригінальні жанрові варіанти, що в подальшому піддавалися лише незначним модифікаціям, а також окреслені основні теми, які з невеликими змінами у різних пропорціях зустрічатимуться і в наступних збірниках.

Поява у 1866 р. «Поем і балад» виявилась подібною «звукові мисливського рогу вночі» (“a bugle in the night-time”) або «маяка, запаленого на пагорбі» (“a beacon lighted on some higher hill”) [16, с. 106], а його тематика шокувала благопристойне вікторіанське суспільство, що існувало, підкоряючись негласним моральним законам і умовностям. Більшість сучасних дослідників як вітчизняних – М. Стріха [7], О. Гон [1; 2], так і зарубіжних – Е. Уолдер [21], Д. Райд [17], Р. Мьорфін [15], незмінно високо оцінюють «Поеми і балади», зараховуючи до безумовних достоїнств збірника тематичну і жанрову різноманітність та красу й мелодійність вірша. Остання досягалась за допомогою різних прийомів музикальної організації віршів, бездоганного просодичного малюнка, новаторського використання трискладових розмірів з перебоями ритму і складного римування. Як підкреслює російська дослідниця Д.В. Машкова, Свінберн був неперевершеним «віртуозним майстром вірша», принципам віршування якого не відважився наслідувати жоден з молодих англійських поетів, що з ентузіазмом сприйняли його філософські та естетичні погляди» [5, с. 2].

Між іншим, ставлення сучасників поета до його першого збірника було далеко не однозначним: багато з них не прагнули до об’єктивної оцінки достоїнств та недоліків, а лише хотіли «вигнати з цієї книги нечисту силу за допомогою великої кількості святої води, в ролі якої виступали мораль і релігія» [18, с. 58]. Серед численних завзятих опонентів і критиків поета можна виділити Джона Морлі (John Morley, 1838–1923), який написав у “Saturday Review” анонімний відгук, де піддав «Поеми і балади» критиці за еротизм, не сумісний з моральними нормами вікторіанської епохи1 , Роберта Б’юкенена (Robert Buchanan, 1841–1901), який звинуватив Свінберна в нещирості, а також анонімного рецензента, який заявив в “London Review”, що помилковий вибір шокуючих і аморальних тем може стати згубним для таланту поета-початківця3 . Навпаки, до відвертих шанувальників таланту молодого поета належали Генрі Морлі (Henry Morley, 1822–1894) і Вільям Майкл Россетті (1829–1919). Останній називав Свінберна «великим поетом» і ставив його в один ряд із Шеллі, Байроном, Лендором, Вітменом і місіс Бравнінг [18, с. 57]. Дещо більш стриманими виявились відгуки Джона Рескіна та Данте Габріеля Россетті. Досить категорично висловився в середині ХХ століття англійський літературознавець Г. Грієрсон, який стверджував, що стиль Свінберна остаточно сформувався вже в першому збірнику і в подальшому не зазнав змін [12, с. 8]. У той же час слід погодитися з дослідником у тому, що в «Поемах і баладах» доволі яскраво простежуються численні літературні впливи, які сприяли формуванню ідіостилю молодого автора.

Свінберна не даремно називали «книжним поетом»: тематика більшості його творів заснована на літературних сюжетах. Їх інтерпретація, безумовно, відбувається в рамках власних естетичних поглядів митця, важливих для розуміння суті його індивідуальної манери. Останні детально проаналізовані в дисертації Д. В. Машкової [5], тому зупинимось лише на головному, що допоможе прояснити змістові та формальні особливості свінбернівських віршів. Різноманітність літературних інтересів Свінберна була настільки великою, що в його свідомості трансформувалися і поєдналися концепції представників різних епох і напрямків, які часом суперечили одна одній. Наприклад, на формування свінбернівських думок про естетизацію потворного вплинуло, мабуть, висловлювання античного філософа Платона про те, що «річ вважається прекрасною (досконалою) в силу відповідності своєму ейдотичному образу» [6, с. 515–517], а отже, будь-який предмет вартий зображення, і головним при цьому є його сприйняття людиною. Прикладом втілення цієї ідеї в поетичній творчості можуть служити вірші «Прокажена» (“The Leper”), «Анакторія» (“Anactoria”), міні-цикл сонетів «Гермафродит». Із середньовічного мистецтва поет запозичив постулат про важливість формальної сторони твору. Згодом автор «Поем і балад» вважав, що вибір форми є чи не основним завданням поета. Мабуть, це певним чином відобразилось на різноманітності жанрів у його творчості. Як вважає Ж. Лафуркад, уже в період написання «Поем і балад» Свінберн звертався до різних жанрів – ліричної поезії, політичної сатири, літературної та мистецтвознавчої критики, драми, роману [14, с. 143]. Серед англійських письменників-романтиків особливий інтерес у «вікторіанського Байрона» викликала теорія Колріджа про органічність цілого, трансценденталізм Шеллі і, безумовно, ідеї Блейка, позначені автором «Аталанти в Калідоні» як «містицизм, наповнений антиноміями» (“antinomian mysticism”). На їх основі він побудував свою концепцію цілковитої свободи людини, яка не обмежується жодними рамками. Свінберн писав у своєму есе про Блейка: «Природа і Релігія є кайданами життя, одне з яких знаходиться на правому зап’ясті, а друге – на лівому» [20, с. 111]. Між іншим, треба зазначити, що у творах Свінберна простежується і вплив естетики його сучасників. Серед останніх треба виділити прерафаелітів з їх еротизмом, пошуком краси у щоденних речах, ідеєю синтезу мистецтв і концепцією відходу від реальності, яку, однак, Свінберн не повністю поділяв, відкрито висміюючи лицемірство й вади вікторіанського суспільства в окремих своїх романах і п’єсах та більш завуальовано в поезії. На відміну від прерафаелітів, які намагались об’єднати літературу й живопис, для Свінберна, як і для романтиків старшого покоління, більш значним уявлявся синтез поезії та музики [5, с. 65–71]. Деякі відмінності існували і між поглядами автора «Поем і балад» і Дж. Рескіна: поділяючи ідеї останнього про органічну форму, про важливість уяви художника як основного й єдиного стимулу творчості, Свінберн не визнавав за мистецтвом дидактичної функції [5, с. 72–73].

Заперечення моральності мистецтва, його корисності та соціального призначення стало одним з головних розходжень із художніми принципами В. Гюго, творчістю якого захоплювався автор «Аталанти в Калідоні». Між іншим, думку про естетизацію потворного, яку не раз висловлював французький романтик, Свінберн повністю підтримував і втілював у багатьох творах, про що згадувалось раніше [5, с. 78–81]. Співзвучні своїм поглядам міркування були знайдені автором «Поем і балад» і у французьких теоретиків «чистого мистецтва» Т. Готьє та Ш. Бодлера – зокрема, відносно абсолютної незалежності мистецтва, аморальності сучасної епохи, негативної ролі християнства, важливості уяви художника, подвійності речей, що складаються із протиріч, а також теорії універсального зла як джерела страждань усього живого [5, с. 81–95]. На думку Д.В. Машкової, естетичні погляди Свінберна можна звести до чотирьох основних положень: протистояння мистецтва й суспільства1 , автономія мистецтва2 , незалежність мистецтва від моралі3 та естетизація потворного4 [5, с. 121], які знаходять своє відображення в поетичній творчості автора «Аталанти в Калідоні» і, зокрема, у його сонетах. Інтерес Свінберна до категорії жанру простежується уже в авторській назві збірника – «Поеми і балади». Обираючи як перший компонент назви – “poem”, яке часто входить у назви епічних, ліричних і драматичних поем (“epic poem”, “dramatic poem”, “heroic poem”, “lyric poem”, “narrative poem”), поет підкреслює жанрову різноманітність творів, що містяться в збірці. Друга частина назви – “ballads” – також створює «певну установку сприйняття» [3, стп. 848] збірника, відсилаючи читача, з одного боку, до середньовічних поезій, а з іншого – до жанру романтичної балади, адже, як відомо, баладний жанр користувався особливою популярністю саме в зазначені періоди. Інтерес Свінберна до середньовіччя підтверджується значною кількістю творів, написаних у дусі медієвізму (згідно зі списком Е. Харрісона [13] у збірнику «Поеми і балади» їх нараховується близько 14), серед яких є і зразки баладного жанру («Кривавий син» (“The Bloody Son”), «Королівська дочка» (“The King’s Daughter”), «Балада рефренів» (“A Ballad of Burdens”) та ін.). Романтична балада була співзвучною світосприйняттю автора «Поем і балад» у тематичному плані, що пов’язано з атмосферою таємничості, описом «зустрічі між двома світами», трагічного кохання, яке звичайно закінчувалося смертю [4, с. 26]. Цей улюблений романтиками жанр поєднував у собі епічний, ліричний та драматичний начала (подібне поєднання в різних пропорціях знаходимо і в багатьох поетичних творах Свінберна).

Трохи інший змістовий аспект виділяли видавці, які нелегально опублікували збірник у США. Вони змінили назву «Поеми і балади» на «Laus Veneris та інші вірші» (“Laus Veneris and Other Poems”)1 . “Laus Veneris” («Хвала Венері») – один із ключових віршів – гімн богині кохання дохристиянського античного світу. Згадка його у назві виконує дві функції: містить алюзію на плотські образи, присутні у більшості віршів збірника, та одночасно акцентує язичницьке забарвлення багатьох творів, створених на противагу офіційній релігії – християнству. Спроби класифікації віршів збірника «Поеми і балади» з метою вивчення особливостей його композиційної будови здійснювались неодноразово. Однак пояснення розташування творів з точки зору хронології (Г. Ніколсон, Ж. Лафуркад2), впливів (В.М. Россетті3) чи тематики (Г. Ніколсон4, С. Чу5, Е. Уолдер) не увінчались успіхом. Не набагато просунулись і критики, які намагались простежити історію створення того чи іншого твору, – Свінберн за життя відмовився підтвердити здогадки своїх сучасників відносно джерел поетичного натхнення. Завдання дослідникам ускладнюють як широкий жанровий діапазон збірника (ронделі, сонети, балади, римовані двовірші, оди – далеко не повний список жанрів віршів «Поем і балад»), так і його тематична різноманітність (чергування тем кохання, релігії, грецької міфології, політики, філософії та ін.). Однак сучасні вчені не залишають спроб пояснити принцип композиційної будови «Поем і балад». Ще в 60-ті роки ХХ століття Сесіл Ленг висловив ідею про необхідність прочитання «Поем і балад» як «єдиного вірша» (Цит. по [21, с. 67]). Між іншим, відомо, що Свінберн потім планував опублікувати нове видання «Поем і балад», виключивши з нього ранні твори (список було укладено поетом власноруч), що ставить під сумнів висловлення вчених про цілісність збірника. Подібне протиріччя можна розв’язати лише в тому випадку, якщо розміщення у збірнику віршів розглядати не в горизонтальному (діахронічному), а у вертикальному (синхронічному) ракурсі, розбивши їх на тематичні групи. Саме таким шляхом пішли сучасні дослідники Д. Райд [17], Р. Мьорфін [15] та Д.В. Машкова [5]. Класифікація російського літературознавця заснована на спільності образів різних віршів та на їхньому повторенні й видається не до кінця продуманою. Д.В. Машкова звертає увагу на парність деяких віршів, потім повертається до традиційного виділення у збірнику експозиції, кульмінації, завершення і в результаті висуває більш плідну ідею про схожість збірника «Поем і балад» із симфонією або, скоріше, симфонічною поемою, в якій вірші виглядають як численні теми одного музичного твору [5, с. 135–136]. Цікаво, що сам Свінберн неодноразово висловлював ідеї синтезу музики й поезії, вважаючи музичність вищою якістю останньої.

Більш переконливою видається думка Д. Райда про те, що основним принципом побудови світу і розвитку людства у Свінберна є циклічність. Як справедливо вважає дослідник, у поезії автора «Поем і балад» у кожному із образів – «типових представників» (“representative individual”) – показано той чи інший закон (принцип), який лежить в основі душі. Він проходить різні втілення, але залишається незмінним [17, с. 37–38]. Таким чином поет доводить, що головним для історії людства є не прогрес (хоча він і може бути досягнутий на будь-якій стадії розвитку), а циклічна зміна. Підтвердження цієї ідеї знаходимо, наприклад, у вірші «Гімн Прозерпіні» (“Hymn to Proserpine”), де розповідається про зміну старих богів новими: «О Боги, скинуті з престолу й омертвлені нові Боги короновані у місті, їхні квіти поламали ваші палиці» (“O Gods dethroned and deceased New Gods are crowned in the city, their flowers have broken your rods”) [19, с. 68].

Найбільш яскравим утіленням циклічності й символом зміни без прогресу є один з часто повторюваних образів Свінберна – море, яке з приходом кожної нової хвилі змінює свою форму, але не сутність, що залишається незмінною. Подібно хвилі, яка ніколи не повертається, людина, що прожила життя, не може цього зробити знову. Не випадково, саме море обране Свінберном символом смерті, адже воно одночасно – «джерело всього живого і стихія, яка є ворогом людського життя» [8, с. 27]. Ідея циклічності пояснює не тільки тематичну різноманітність поетичної спадщини Свінберна, але й повторення тем і мотивів. На її основі побудовано багато існуючих класифікацій творів збірника «Поеми і балади». До того ж циклічність певною мірою допомагає пояснити відсутність детальних портретних характеристик у віршах творця «Аталанти в Калідоні» – в більшості творів виділено лише декілька характерних деталей, що підкреслюють основну рису характеру того чи іншого персонажа, – різку зміну естетичних і релігійних поглядів автора (інколи в межах одного й того ж збірника), а також бажання самого Свінберна дистанціюватись від своїх робіт – він, як і Р. Бравнінг, не був поетом, який «відкриває своє серце за допомогою ключа – сонета» [11, с. 76]. Це поясняється, на думку Д. Райда, особливим драматизмом Свінберна (сам поет наполягав на тому, що його твори мають драматичний характер). Для автора «Аталанти в Калідоні» головним було не показати психологію окремого індивідуума, а об’єктивно дослідити ту чи іншу пристрасть, розглянувши світ у різних ракурсах – «очима язичників і коханців, які збожеволіли від пристрасті» (“with the eyes of pagans and passion-crazed lovers”), – і вивчити не патологічний стан душі окремого індивідуума, а хворобливий стан духу всієї західної цивілізації [17, с. 44].

Таким чином, збірник «Поеми і балади», як і всю наступну поетичну спадщину Свінберна, можна позначити як «безперервний монолог, який промовляється знову й знову в численних масках» (“a continuous monologue which resounds through a number of masks”) [10, с. 20]. До того ж важливим ставав вибір правильної форми, яка б найбільш точно відповідала змістовій стороні твору (на думку автора «Аталанти в Калідоні», це повинно бути пріоритетом для кожного істинного поета). Не дивно, що Свінберн часто експериментував з жанрами різних епох і напрямків. Розширенню жанрового діапазону сприяло й уміле використання поетом рими і ритму (вживання двоскладових і трискладових розмірів), що дозволило вже у дебютний збірник включити твори, які належать до більшості існуючих літературних жанрів.

Бібліографічні посилання:

1. Гон О. М. Поетична спадщина Свінберна у контексті творчих пошуків англійських митців кінця XIX – початку XX сторіччя : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.04 «Література зарубіжних країн» / О. М. Гон. – К., 1995. – 19 с.
2. Гон О. М. Свінберн у поетичному контексті «кінця століття» / О. М. Гон ; [відпов. ред. Т.Н. Денисова]. – К. : НАН України : Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 1996. – 180 с.
3. Ламзина А. В. Рама произведения / А. В. Ламзина // Литературная энциклопедия терминов и понятий / Под ред. А. Н. Николюкина. Институт научн. информации по общественным наукам РАН. – М. : НПК «Интелвак», 2003. – Стб. 848-853.
4. Магомедова Д. М. Баллада / Д. М. Магомедова // Поэтика: словарь актуальных терминов и понятий / [гл. науч. ред. Н. Д. Тамарченко]. – М. : Изд-во Кулагиной : Intrada, 2008. – C. 26.
5. Машкова Д. В. Творчество О. Ч. Суинберна в контексте англо-французских эстетических взаимодействий : дис. … канд. филол. наук : 10.01.03 / Машкова Диана Владимировна. – Казань, 2001. – 211 с.
6. Можейко М. А. Красота / М. А. Можейко // Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. – М. : АСТ, Мн. : Харвест, Современный литератор, 2001. – С. 515-517.
7. Стріха М. Руйнуючи мертві канони / М. Стріха // Всесвіт. – 1987. – № 10. – С. 124-126.
8. Charlesworth Barbara Dark Passages: The Decadent Consciousness in Victorian Literature / Barbara Charlesworth. – Wisconsin : The University of Wisconsin Press, 1965. – 155 p.
9. Chew Samuel C. Swinburne / Samuel C. Chew. – Boston : Little, Brown and Co., 1929. – 335 p.
10. Fletcher Ian Swinburne / Ian Fletcher. – London : F. Mildner & Sons, 1973. – 66 p.
11. Going William T. Scanty Plot of Ground / William T. Going. – The Hague : Mouton & Co. B. V., Publishers, 1976. – 173 p.
12. Grierson H. J. C. Swinburne / H. J. C. Grierson. – London : Longmans : Green & Co., 1953. – 31 p.
13. Harrison Antony H. Swinburne’s Medievalism: A Study in Victorian Love Poetry / Antony H. Harrison. – Baton Rouge and London : Louisiana State University Press, 1988. – 205 p.
14. Lafourcade Georges Swinburne. A Literary Biography / Georges Lafourcade. – New York : Russel & Russel, 1967. – 314 p.
15. Murfin Ross C. Swinburne, Hardy, Lawrence and the Burdens of Belief / Ross C. Murfin. – Chicago : The University of Chicago Press, 1978. – 238 p.
16. Nicolson Harold Swinburne / Harold Nicolson. – London : Macmillan and Co, 1926. – 207 p.
17. Riede D. G. Swinburne. A Study of Romantic Mythmaking / D. G. Riede. – Charlottesville : University Press of Virginia, 1978. – 227 p.
18. Swinburne A. Ch. The critical heritage / Ed. by Clyde K. Hyder. – London : Routledge & Kegan Paul, 1970. – 255 p.
19. Swinburne A. Ch. The Poems : in six vols / A. Ch. Swinburne. – London : Chatto & Windus, 1912. – Vol. I. – 296 p.
20. Swinburne as Critic / Ed. by Clyde K. Hyder. – London & Boston : Routledge & Kegan Paul, 1972. – 324 p.
21. Walder Anne Swinburne’s Flowers of Evil: Baudelaire’s Influence on Poems and Ballads, First series / Anne Walder. – Acta Universitatis Upsaliensis Studia Anglistica Upsaliensia, 1976. – No. 25. – 157 p.

Л-ра: Література в контексті культури. – Київ, 2015. – Вип. 26. – С. 10-18.

Біографія

Твори

• Прихід і відхід глоду
• Розставання
• Сад Прозерпіни

Критика

• «Аталанта в Калідоні» А.Ч. Свінберна
• Жанрово-тематична своєрідність поетичного збірника О.Ч. Свінберна «Поеми і балади»
• Літературно-критична рецепція творчості О. Ч. Свінберна
• Особливості жанрового варіанту сонета А. Ч. Свінберна «Cor Cordium»
• Своєрідність втілення теми природи у сонетах А. Ч. Свінберна