Карел Чапек: Людино, не опускайся до рівня саламандр!
В. З. Зварич
До перлин соціальної фантастики поряд з творами А. Франса, Дж. Орвелла, О. Хакслі належить роман-памфлет К. Чапека «Війна з саламандрами». У цьому творі письменник виявив себе пророком, який уміє не тільки передбачити катастрофу, що може чекати на людство за певних обставин, а й розкрити її справжні причини.
Роман-антиутопія пройнятий тривогою з приводу дедалі зростаючої дегуманізації життя, знеособлення і знецінення людини. Філософськи узагальнюючи життєвий досвід свого часу, відштовхуючись від реалій фашистської Німеччини і тоталітаризму більшовицького Союзу, письменник створив модель звироднілого суспільства саламандр, де панують жорстокість, бездушність, егоїзм — риси, притаманні будь-якому тоталітаризмові.
Якось Чапек сказав про роман: «Це не утопія, а сьогоднішній день. Це не роздуми про якесь далеке майбутнє, а віддзеркалення того, що існує тепер і серед чого ми живемо».
Починається розповідь в пригодницькому дусі і пов’язується з цілком правдоподібними подіями. Голландський морський капітан Й. Ван Тох, розшукуючи для своїх господарів нові багатства, відкриває таємницю затоки Деві-Бей на вигаданому острові Танамаса. Тут зберігся вид людиноподібних саламандр — хвостатих істот, не вищих на зріст від маленьких дітей. Капітан приручає цих наділених розумом тварин з меркантильною метою. Спершу він налагоджує товарний обмін з ними, за ножі і гарпуни дістаючи від саламандр черепашки з перлинами. Згодом цей бізнес набирає більших масштабів. Створюється «Саламандровий синдикат», який займається вирощуванням і продажею саламандр як дешевої робочої сили. В процесі спілкування з людьми саламандри олюднюються, але гармонії між ними і людьми немає. Світ саламандр полярно протилежний людському — надзвичайно жорстокий і бездуховний. Ці тварини, наслідуючи «мистецтво життя» людини, стають лише розумнішими, але не здатні збагатитися духовно, осягнути гуманістичні ідеї. Засвоївши лише зовнішні атрибути цивілізації, вони можуть створити хіба що дегуманізоване суспільство тоталітарного типу. Тут виразно проглядає і образ фашистського тоталітаризму, де ідеологія «надлюдини» стала пануючою у 20-30-х рр., і образ більшовицької тоталітарної держави, де народом керували бездушні і бездуховні сатрапи.
Розповідаючи про історію відкриття саламандр і їх «олюднення», автор подає низку епізодів, які засвідчують, що саме меркантильне суспільство непомітно для себе готує собі майбутню грізну і ворожу силу. Саламандри — талановиті учні, вони будуть гідними своїх учителів із зіпсованого суспільства. Та спочатку ніхто й гадки не має про небезпеку у стосунках між людьми і саламандрами, які працюють на них, а ті їх жорстоко експлуатують, не рахуючись ні з чим. Здібні до науки і вдосконалення, саламандри згодом нагадуватимуть автомати. Торкаючись цієї теми, Чапек застерігає людство від облудних теорій «наукової» експлуатації, показує, що бездумний технічний прогрес може породити страшне зло.
Яскравим доказом цього є образ Г. X. Бонді. Монополіст «широкого масштабу», він не має жодної уяви навіть про вигляд саламандр, не кажучи уже про щось інше. Для нього існують лише прибутки, які вони дають. Меркантилізм, черствість і бездушність вбили в ньому людину, перетворили його в торгівця, якого цікавлять лише гроші.
Проводячи паралель між інтелектом саламандр та людини, Чапек демонструє мізерність і нікчемність духовних надбань «усередненої людини». Ось комісія фахівців поспілкувалася із саламандрою на ймення Андреас Шейхцер і зробила висновок: «...Вищеназвана саламандра вміє читати, але тільки вечірні випуски газет. Цікавиться тими самими питаннями, що й пересічний англієць, і реагує на них таким самим способом, тобто у відповідності з усталеними, загальнопоширеними поглядами. Її духовне життя — наскільки можна про нього говорити — складається майже з уявлень і думок, розповсюджених у наш час.
Інтелекту її аж ніяк не слід переоцінювати, бо він ні в якому відношенні не вищий за інтелект пересічної людини» (тут і далі переклад Ю. Лісняка // Чапек К. Війна з саламандрами. Мати. Оповідання. — К., 1978).
Дешева робоча сила відкриває великі можливості перед людством. Розробляючи у творі цю проблему, автор у другій частині роману будує щось на зразок соціальної утопії. Інтенсивна експлуатація саламандр приховує в собі дедалі відчутнішу небезпеку. Наростає протистояння між ними та суспільством. Вибухають різні форми протесту проти «саламандризму». Але самі люди мало чим відрізняються від саламандр, які фактично є дзеркальною копією своїх творців. На це чітко спрямовує думку читача організована газетою «Дейлі стар» анкета на тему «Чи є у саламандр душа?» І немає нічого дивного в тому, що в бездуховному суспільстві душа людина — це «Честь, Віра або спортивний дух» і не більше.
Гасло «Хай саламандри, аби тільки не марксисти!», надіслане до газети якимось Куртом Губером,— свідчення політичної кризи суспільства. Це водночас і гнівний протест Чапека проти будь-яких форм тоталітаризму. Письменник доводить, що — чи це фашизм, чи комунізм — дві диктатури не могли мирно співіснувати у 30-40-х роках XX століття, оскільки були полярно протилежними за своєю ідеологією і конкурентами у прагненнях поневолити людство.
Тут слід згадати про суперечливе ставлення Чапека до комуністичної ідеології. Як багато хто з гуманістів, він спочатку щиро вірив комуністам, але жорстока дійсність незабаром розвіяла його ілюзії. Він зрозумів, що історія ще не знала більш жорстоких і людиноненависницьких режимів, ніж фашистський і комуністичний, і вдарив на сполох, попереджаючи людство про грізну небезпеку. На колоритному історичному матеріалі Чапек створив твір великої узагальнюючої сили, життєвої повноти і достовірності.
Саламандри, прогресуючи, як і люди, мілітаризуються. У їхні руки потрапляє величезна кількість зброї та вибухівки. Цьому інтенсивно сприяють ті, хто наживається на зброї, хто хоче розпалити війни. Автор, використовуючи художню форму памфлета, висміює духовну вбогість окремих осіб, їхню ницість, таврує відчуження людей, їхній егоїзм, все те, що їх роз'єднує.
Саламандри — містка метафора. Це не тільки уособлення мілітаризму чи тоталітаризму, а й символ духовного убозтва. У них втілені типові риси «усередненої людини». Саламандри позбавлені почуттів, духовності, тому добре наслідують меркантилізм людей. Саламандри і їхня цивілізація, як зауважує літературознавець С. Нікольський, — це «місткий параболічний образ, який здатен вступати в асоціативний зв’язок з будь-якими фактами знелюднення соціальної практики і автоматизації людини, бездуховної обмеженості, поглинання духовних запитів матеріальними, нівелювання і знецінення особистості...»
У перших двох частинах роману пародія і сатира Чапека не мали такого гротескного характеру, якого набувають у третій («Війна з саламандрами»).
Створивши свої міста, ці істоти вимагають у людей життєвого простору. Конфлікт між людьми і саламандрами загострюється («Бойня на Кокосових островах», «Сутичка в Нормандії»). Розпочинається війна. Саркастично змальовує Чапек сцену зустрічі послів від саламандр, які прибули для підписання мирної угоди. В ній він висміює відчуженість людей, їхній егоїзм, коли йдеться про долю світу. «Все людство повинно бути готове відстоювати своє існування із зброєю в руках» — ці слова-заклик до єдності людства, виголошені Чапеком у переддень війни, сповнені тривоги за майбутнє поколінь.
Сатира в останній частині книги переростає в трагедію. Це зумовлено не тільки передчуттям автора близької небезпеки фашистської агресії, а й здатністю бачити і відчувати ті невидимі злі сили, які штовхають світ до катастроф, воєн, загибелі. Саламандри перемогли. Тільки солідарність могла врятувати людство, але її якраз і не було. Так Чапек попереджав людство, що може статися, якщо люди не будуть єдині у своїх прагненнях і цілях.
У романі немає центральних образів: і Ван Тох, і Бонді, і Повондра — епізодичні персонажі. Адже головний герой роману — усе людство.
З образом Повондри у творі пов'язана проблема «маленької людини». Це міщанин, сіра посередність. Він читає газети, немов саламандра, цілком вірячи офіційній пропаганді і примітивно відгукуючись на її брехні. Повондра — егоїст, політичний сліпець, який врешті-решт усвідомлює свою відповідальність за злочинне бездіяння. Мотив відповідальності «маленької людини» у Чапека сповнений глибинного підтексту: ніхто не має права стояти осторонь, коли вирішується доля людства.
Гротескно-символічним є образ Шефа Саламандр. Це втілення демонічної бездуховності тоталітаризму, його руйнівної сили, уособлення будь-якого диктатора, сатрапа різних часів і епох. Шеф саламандр — образ сучасного Іуди, який зраджує свою людську сутність, світ людей. Він є символом зла, духовного цинізму, жорстокості. Окрім символічного узагальнення, цей образ має цілком конкретне спрямування. Шеф саламандр — це безпосередня алюзія на Адольфа Гітлера. Головний фашист свого часу також був єфрейтором, як і Верховний Саламандр. Його хрипкий, екзальтований голос нагадує голос Гітлера.
Увиразненню і збагаченню ідейного змісту роману допомагає його художня форма — роман є синкретичним переплетінням найрізноманітніших художніх жанрів. Перша частина твору написана за традиціями пригодницького роману, друга є соціальною утопією, третя — гострополітичним памфлетом з трагічним відтінком. Крім того, Чапек використав у романі й інші жанри: газетну статтю, репортаж, нарис, наукове повідомлення, пародію тощо. Цей синкретизм називали «художнім», або «жанровим синтезом». Переплітаючи фантастичне з реальністю, Чапек прагнув зруйнувати байдужість людей, викрити причини регресу духовності людства, застерегти землян він духовного зубожіння, деградації і загибелі,
Список літератури:
- Беренштейн И. А. Чешский роман XX века и пути реализма в европейских литературах. — М., 1979.
- Зарицький О. М. Карел Чапек. — К., 1990.
- Малевич О. М. Карел Чапек. — М., 1989.
- Никольский С. Карел Чапек — фантаст и сатирик. — М., 1973.
- Шевчук В. І. Карел Чапек. Антифашистські твори. — К., 1958.
Л-ра: Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – № 11. – С. 40-41.
Твори
Критика
