Поборник миру і гуманізму
Василь Шевчук
Понад двадцять років тому в прогресивній французькій газеті «Се суар» від імені Міжнародної асоціації письменників на захист культури була опублікована пропозиція про присудження Нобелівської літературної премії великому чеському письменникові Карелу Чапеку. Під пропозицією підписалися Ромен Роллан, Луї Арагон, Жан-Рішар Блок, Пабло Пікассо та інші прогресивні митці Європи.
Але громи Другої світової війни, грюкіт кованих чобіт солдатів фашизму, проти якого Чапек боровся своїми кращими творами, заглушили ці голоси.
А два з половиною місяці згодом — 25 грудня 1938 року — Карела Чапека не стало. Він догорів у мужній і благородній боротьбі проти імперіалістичної реакції і фашистського мракобісся.
Чапек, за словами Луї Арагона, «помер не скорившись», «його втрату, — сказав тоді Бернард Шоу, — відчуваю не тільки я, його близький друг, його втрату відчуває не тільки Чехословаччина... але й увесь світ, якому він дав стільки радості своїми книгами і п’єсами».
Карел Чапек — один з найвидатніших чеських письменників XX століття — був багатогранним майстром художнього слова. В історії чеської літератури він відомий як романіст і драматург, новеліст і фейлетоніст, публіцист, перекладач і критик. Світову популярність Чапеку принесли сатиричні твори. Романи його перекладені на мови багатьох народів, п’єси з успіхом пройшли у великих театрах Європи, Азії, Америки, Австралії. Усе краще з класичної спадщини Карела Чапека користується заслуженою популярністю в Україні. Багато творів Чапека були видані у нас ще за життя письменника. Антифашистський сатиричний роман «Війна з саламандрами» і драма «Мати» видаються великими тиражами. «Мати» напередодні Другої світової війни обійшла сцени театрів Одеси, Харкова та інших міст України. Нашому читачеві добре відомі памфлети «Покарання Прометея», «Дипломати в судейських тогах», сатиричні оповідання з циклу «Як це робиться».
І це зрозуміло, бо глибина критики імперіалізму, майстерність сатиричного викриття політики капіталістів — всі ті риси, якими позначаються кращі твори Чапека, роблять його одним із найвидатніших митців критичного реалізму XX століття, ставлять його поряд з Роменом Ролланом та Анатолем Франсом, Бернардом Шоу та Генріхом Манном.
В роки Другої світової війни, коли Чехословаччина, як і інші країни Європи, була поневолена німецьким фашизмом, навіть мертвий Чапек, за виразом Ю. Фучіка, лишався в лавах живих борців проти темних сил фашизму і війни. «Можна сміливо сказати, — писала газета «Правда», — що це був один із найвидатніших борців проти фашизму в передовій літературі. Як ніхто інший, відчував Чапек занесений над головою Чехословацької Республіки меч німецьких агресорів. І сьогодні твори Чапека — гостра зброя в руках усіх борців за мир, демократію і гуманізм».
Карел Чапек пройшов складний і суперечливий творчий шлях.
У широко відомій драмі «РУР» («Россумовські універсальні роботи») в сценічно-фантастичній формі Чапек провіщає можливий логічний кінець капіталістичної цивілізації. Достоїнство п’єси, головним чином, полягає в силі критики капіталістичного способу виробництва. Зі сторінок саме цього твору вперше зійшов у світ горезвісний «робот» — втілення мрії фордів, рокфеллерів, батів та інших «королів викачування поту».
Драма «РУР» принесла Чапеку широку популярність не тільки в Чехословаччині, але й далеко за її межами. Висока сценічність п’єси, незвичайність тематики, гострота конфлікту, основу якого становила жива дійсність, зумовили її успіх. Протягом кількох років ця п’єса була перекладена на більшість мов Європи і поставлена в багатьох театрах світу.
[…]
Викриттю протиріч капіталістичного суспільства присвячений і роман Чапека «Кракатит» (в українському перекладі виданий 1930 р.). Але, піддаючи різкій критиці пороки буржуазного ладу, тавруючи його побудовану на експлуатації людини систему виробництва, письменник все-таки не приходить до висновку про необхідність корінних суспільних перетворень. Реалізм Чапека періоду 1918-1924 років має ще споглядальний характер.
Хитка політична позиція письменника ще виразніше позначилася на творах Чапека, що були написані між 1924 та 1934 роками.
Це десятиріччя в творчій біографії Чапека було періодом глибокої ідейної кризи. За словами Ю. Фучіка, це були роки вимушеного оскудіння, коли одні з задоволенням, а інші з сумом називали Чапека «офіційним письменником».
Вантаж університетської ідеалістичної філософії, наївна віра у реформізм і парламентаризм буржуазної демократії довго тримали Чапека в таборі правлячої чехословацької буржуазії, заважали йому наблизитися до трудящих мас. Тому твори, написані Чапеком у той час, позначені намаганням згладити соціальні протиріччя капіталістичної дійсності (збірки новел «Рік садівника», «Оповідання з одної кишені», «Оповідання з другої кишені»).
Однак Чапек ніколи не був зовсім байдужим до навколишнього світу. Жорстока економічна криза 1929-1931 рр., зростання безробіття, тяжке становище трудящих так чи інакше знаходили своє відображення у його творчості. Про це свідчать романи «Гордубал», «Метеор» і «Звичайне життя» (1933-1934). Найпоказовішим із них є роман «Гордубал». На сторінках книги незримо присутня страшна потвора імперіалізму — криза, від якої віє холодом запустіння і омертвіння. Разом із героєм роману Гордубалом автор проклинає «тяжкі часи», коли фабрики і заводи закриваються і «ніде немає роботи».
Зовні в основу сюжету роману «Гордубал» покладено традиційний «трикутник»: обдурений чоловік, зрадлива жінка і коханець. Але зміст книги значно глибший і ширший. У творі змальовано трагічну долю підкарпатського селянина-українця, що змушений покинути сім’ю і поїхати на заробітки до країни «процвітання» — Америки. Після восьми років роботи на шахтах США Гордубал переконується, що тут ще в більшій мірі, ніж на його батьківщині, панує зневага до бідної людини та її праці. Повернувшися додому, він з ненавистю і страхом згадує про Америку, де лютувала криза і безробіття. Але й тут, у буржуазній Чехословаччині, Гордубал не знаходить щастя. Вся глибина відчаю героя розкривається в його словах, звернених до друга-собаки: «Тяжко, тяжко це, гірше, ніж твій ланцюг... І між людьми тісно. Двоє-троє зійдуться, а яка тіснота! Що, не чути, як бряжчать наші ланцюги?»
Але виходу з цього становища, на думку письменника, не існує...
Незважаючи на ідейну обмеженість, роман «Гордубал» свідчить про талант письменника. Твір пройнятий справжньою поезією, щирістю почуттів і переживань героїв. Соціальними мотивами і глибиною зображення психології характерів роман Чапека нагадує драму І. Франка «Украдене щастя».
Еволюцію Чапека прискорило саме життя світова економічна криза, безробіття, розстріли страйкуючих, міжнародний наступ фашизму підірвали віру письменника в можливість «класового миру» і «процвітання» буржуазної демократії.
Визначну роль у цьому процесі відіграли й представники чехословацької прогресивної критики: Зденек Неєдли, Бедржіх Вацлавек, Ян Мукаржовський, Юліус Фучік. Різко засуджуючи буржуазний лібералізм, ідейну обмеженість письменника, критики разом з тим ставилися з щирою повагою до таланту Чапека, вказували на все прогресивне і цінне в його творах, будили громадську совість митця, закликали йти разом з трудящим народом. […]
В умовах наростання фашистської воєнної загрози активізують свою діяльність демократичні міжнародні письменницькі організації, і Чапек стає активним членом Міжнародної асоціації захисту культури. В останні роки свого життя він, за свідченням Луї Арагона, перетворив чехословацьку секцію Асоціації на національну організацію.
За ініціативою чехословацької секції цієї асоціації, передові письменники Чехословаччини у жовтні 1938 року звернулися з відозвою «До совісті всього людства». Ті, що підписали відозву, затаврували мюнхенську змову, як зраду справи миру і демократії. Чеські письменники заявили про готовність продовжувати боротьбу за демократію і незалежність своєї батьківщини.
На заклик чеських літераторів відгукнулося багато передових письменників, що емігрували з фашистської Німеччини (Віллі Бредель, Анна Зегерс, Генріх Манн та інші).
Слова підбадьорення і дружнього співчуття зарубіжних друзів допомагали К. Чапеку мужньо зносити цькування і напади гітлерівської агентури. Незабаром після мюнхенської змови письменник виступає по радіо з закликом до рідного народу. Голос його прозвучав, як голос самої батьківщини, символічний образ якої з такою надзвичайною силою розкрито письменником в драмі «Мати».
«Дорогі співгромадяни! Розігрується найжорстокіша драма нашої новішої історії, йде боротьба не лише за нашу землю, а й за нашу душу, за душу кожного з нас. Будьте напоготові в ці страшні дні, не дозволяйте собі ніяких вагань».
Вірячи, що боротьба проти фашистського насильства закінчиться перемогою демократії, Чапек заповідав своєму народові стійкість, рішучість і мужність. «Ми знесемо всі випробування, якщо будемо твердо вірити в майбутнє нашого народу і твердо сподіватися на кращий світовий порядок. Для цього ми будемо працювати, навіть якщо доведеться тримати в одній руці меч, а в другій знаряддя праці».
Бурхлива громадська діяльність тих років не тільки не перешкоджала, а, навпаки, допомагала Чапеку писати твори великої ідейної та художньої сили. Саме в цей період письменник створив роман «Війна з саламандрами» (1935 р.). Ця книга Чапека по праву зайняла почесне місце поряд з кращими творами Марка Твена, Анатоля Франса, Генріха Манна та інших зарубіжних сатириків, що викривали імперіалізм. За романом «Війна з саламандрами» можна вивчити майже всі характерні особливості прози Карела Чапека: фантастику, привабливість сюжету, багатство відтінків іронії, яскравість і гіперболізм сатиричних образів і ситуацій, майстерність композиції, своєрідність стилю і поетичної мови.
Чапек-сатирик — продовжувач традицій світової літератури. Великі сатирики минулого, наслідуючи народну творчість і намагаючись рельєфніше показати вади сучасного їм суспільства, уподібнювали людей до тварин або ж наділяли останніх людськими рисами. Миші й жаби старогрецької пародії «Батрахоміомахії», осел Апулея, благородні коні й огидні йєху у Свіфта, звіринець Крилова, пінгвіни Анатоля Франса — це лише кілька прикладів.
Приблизно ту саму художню функцію, що й миші, ведмеді чи пінгвіни в перелічених творах світової літератури, виконують у Чапека саламандри. Але чеський письменник надав цим образам оригінального змісту, шо відповідав новим проблемам суспільного життя.
«Війна з саламандрами» — це в першу чергу роман антифашистський. Розповідаючи про те, як відкриті десь біля узбережжя Індонезії великі саламандри (спочатку капіталістичні монополії використовували їх як дешеву робочу силу на найважчій праці) починають швидко розмножуватися, створюють тоталітарну підводну державу, вибирають собі у «фюрери» якогось колишнього фельдфебеля і починають війну з людьми за «життєвий простір», Чапек гнівно викриває гітлеризм.
Але роман має й ширше соціальне значення.
Етапи «сходження» саламандр «по щаблях цивілізації» символізують історичний шлях виродження капіталістичної системи. Логічним результатом цього шляху є імперіалізм, а найпотворнішим проявом останнього — «саламандро-фашизм». Неминучість сутички народів з фашизмом — ось велика тема твору, що визначає основну ідею роману «Війна з саламандрами».
Сатиричний антибуржуазний характер твору підкреслює і його побудова, яка є цікавим прикладом пародіювання різних жанрів і видів літературної продукції буржуазного світу. Чапек пародіює пригодницький роман, кінорепортаж, повідомлення наукової експедиції, циркову рекламу, газетні статті, протокол ділової наради. Це створює можливості для різнобічного спостереження сучасного капіталістичного суспільства з усіма його пороками.
Описані в романі події, що відбуваються у різних країнах і частинах земної кулі, сприймаються читачем як єдиний ланцюг подій, як діяльність людства в буржуазному світі. І разом з тим сатира Чапека не позбавлена конкретності. Саме в ній полягає її головне достоїнство. Письменник осміює не лише пороки буржуазного ладу взагалі, але й конкретних, найтиповіших його представників — американську і англійську (а в наступних книгах і франко-німецьку, і «рідну» — чеську) імперіалістичну буржуазію.
Їдко висміявши моральне убозтво компанії містера Ейба, що подорожує на яхті «Глорія Пікфорд», Чапек начебто «мимохідь» звертає свій погляд і на американський континент. Іронічне зауваження «мимохідь» зустрічається в романі неодноразово і виступає як оригінальний стильовий засіб.
Особливо тонкою і нищівною іронія Чапека стає в результаті використання деяких стилістичних фігур. Найчастіше вживається контраст. Два або кілька підряд зроблених зауважень «злегка», як правило, різко протилежні одне одному. Зіставляючи несумісні факти, цілковито протилежні спостереження, письменник досягає найбільшого сатиричного ефекту.
Ось, наприклад, погляд «мимохідь» на «американський спосіб життя»: «...на каліфорнійських пляжах молодь купалася у костюмах тритонів і нереїд (три нитки перлів і більше нічого), а в Центральних Штатах і штатах Середнього Заходу надзвичайно розвинувся «Рух за викорінення аморальності (РВА)»; справа дійшла до публічних маніфестацій, причому кілька негрів було повішено і кілька спалено».
Американський спосіб життя не є самостійною темою в романі. Ці спостереження письменник фіксує начебто у зв’язку з розповіддю про наслідки зустрічі містера Ейба і його друзів із саламандрами. Але якого важливого значення набуває таке, зроблене «мимохідь», зауваження! Дошкульно висміюючи моральну спустошеність «вищих кіл», воно разом з тим викриває всю потворність і брехливість хваленої «американської демократії» з її свободою моральної і політичної проституції, расовою дискримінацією та судом Лінча.
Уміння надати найгострішій публіцистичній думці високої художньої форми — одна з ознак письменницької майстерності Чапека.
В основі чапеківської пародії лежать справжні історичні події. Звернемось, наприклад, до історії дипломатії. Радянська делегація на Міжнародній конференції по роззброєнню 6 лютого 1933 року внесла пропозицію про визначення агресора. «Але дискусія цих проблем, — говориться в «Истории дипломатии», — проходила марно. Ніяких конкретних рішень винесено не було. Не було прийнято й жодного з численних проектів конвенції по роззброєнню».
«Женевська комісія», яка фігурує в романі, засідаючи «протягом багатьох років», ніяк не може зупинитися на «Єдиній міжнародній назві для саламандр». Вона «старанно і з цілковитим знанням справи займалася цим до самого кінця Саламандрового Віку, але так і не прийшла до якогось одностайного остаточного рішення».
Майбутнє буржуазної цивілізації Чапек намагається провозвістити майже у всіх своїх фантастичних творах: у драмі «РУР», романах «Фабрика абсолюту», «Кракатит». Але в спробах передбачення письменник нерідко виходив із хибних передумов, що неминуче приводило його до помилок.
Так трапилося і в романі «Війна з саламандрами». Передрікши чимало подій політичної історії, що відбулися напередодні другої світової війни (наприклад, ганебну Мюнхенську угоду), передрікши і неминучість самої «війни з саламандрами», письменник проте помилився у передбаченні результату боротьби між фашизмом і силами демократії. […]
Художнім втіленням думки Чапека. що «у світі воєн сам Мир повинен бути твердим і незламним борцем». І була його п’єса «Біла хвороба». Якщо в романі «Війна з саламандрами» зображення і викриття фашизму і мілітаризму дано алегорично, то в драм: «Біла хвороба» палії війни сміливо виведені на сцену в їхній справжні ролі.
Але вершиною творчості Карела Чапека є його остання драма «Мати». За важливістю поставлених проблем, за ідейною глибиною і художньою майстерністю п’єса «Мати» стоїть незрівнянно вище його ранніх п’єс.
Драма «Мати» створювалася в той час, коли друга імперіалістична війна фактично вже почалася. Героїчна боротьба республіканської Іспанії проти фашистських змовників і інтервентів викликала глибоке співчуття демократичної громадськості всього світу.
Своєрідною відповіддю на питання, поставлені перед людством подіями громадянської війни в Іспанії, була п’єса Чапека.
П’єса «Мати» — твір активного І вторгнення в життя, велика драма потрясінь. Герої її — мужні, вольові життєздатні люди, одухотворені високими громадськими ідеалами. Центральна проблема драми — смисл призначення людського життя.
«Мати» — твір багатопроблемний. Але через усю п'єсу проходить головний конфлікт між найглибшим із людських почуттів — материнською любов’ю і обов’язком матері-громадянки (внутрішній конфлікт Долорес), який посилюється і доповнюється сутичками протилежних характерів і ворожих ідеалів.
Гострі політичні проблеми, великі людські почуття і глибокі потрясіння, що наповнюють драму «Мати», майстерно поєднуються у творі завдяки його оригінальній драматургічній композиції: образи померлих синів і чоловіка героїні діють у ньому ніби живі.
Для чого потрібні письменникові образи померлих?
В їхній символіці — глибокий смисл Образи загиблих виконують не тільки своєрідну композиційну роль, але й несуть важливе ідейне навантаження. Вони сприяють розкриттю складного характеру головної героїні і зближують, зв’язують різні за часом і місцем драматичні події, вони, нарешті, самі є учасниками драматичного конфлікту. Як носії певних суспільних поглядів і уявлень, загиблі вступають у конфлікт з відповідними поглядами і уявленнями матері.
В ідейному відношенні образи померлих є втіленням традицій, кращі риси яких належить використати і продовжити живим. Чапек одухотворяє не примари мерців, а ті діла, що лишилися після смерті героїв, їхні подвиги і добре ім’я,— все те, що збереглося в пам’яті живих.
П’єса «Мати» агітує в кращому розумінні цього слова, агітує за мужність, боротьбу, за незламний опір реакції, фашизму, мракобіссю. Проте зміст п’єси не може бути зведений лише до суми політичних ідей. Цінність драми полягає саме в єдності її ідейної і художньої значимості, в багатстві засобів художньої виразності, і. Мати відмовляється відпускати на війну останнього сина.
Настає кульмінаційний момент драматичної дії. До голосу матері-громадянки приєднуються голоси чоловіка, синів, дідуся. І все-таки жінка-мати продовжує трагічну боротьбу за життя останнього сина. Читач і глядач разом з героями п’єси схиляються перед величчю і святістю материнських почуттів, материнського страждання. Але з найнапруженіший момент драматичної боротьби до серця матері з ефіру долинає страшна правда сучасності: «маленьких пустунів — дітей», заради яких мати живе й бореться, з безглуздою, звірячою жорстокістю вбивають фашистські солдати. Це вирішує внутрішню психологічну боротьбу. Вагання матері триває секунду — рівно стільки, скільки потрібно, щоб почуття стало усвідомленим.
Розв’язка настає раптово. Мати, байдужа до суспільної боротьби, мати, яка доклала всіх зусиль, щоб врятувати життя останнього сина, власноручно дає йому бойову зброю з єдиним, але потрясаючим напутнім словом: «Іди!»
Так Чапек відповідає на питання про смисл людського життя: воно ґрунтується на громадсько-історичному діянні. Для жінки-матері цей смисл полягає не тільки в тому, щоб давати й оберігати життя, але також і в тому, щоб жертвувати життям в ім’я торжества самого життя.
Від дрібнобуржуазної боязні революції і наївної віри у можливість «примирення» класових протиріч в умовах буржуазно-демократичного ладу письменник приходить до визнання справедливості класових боїв пролетаріату. Боротьба за революційне перетворення світу є смислом і метою життя одного з головних героїв драми «Мати» — Петра. Від зображення борця-одиночки і показу робітничого класу як політично-пасивної маси (в романі «Перша зміна») Чапек переходить до створення позитивного героя, безпосередньо зв’язаного з революційною боротьбою трудового народу.
Незважаючи на деякі істотні недоліки ідейного характеру, драма «Мати» — велике творче досягнення Чапека. Їй по праву належить почесне місце в скарбниці чеської і світової драматургії.
Цей твір сприяв вирішенню найгостріших політичних питань, що назріли напередодні другої світової війни. […] Чапек ставить свою творчість на службу не тільки рідному народові, але й загальній справі миру, гуманізму і справжньої демократії.
Творчість Чапека останніх років життя письменника зриває маску з обличчя сучасного імперіалізму. І в наші дні його книги продовжують бути дійовою ідеологічною зброєю в руках мільйонів борців за мир у всіх країнах світу.
[…]
Ми свідки того, що об’єкт чапеківської сатири — войовничий мілітаризм — знову відроджується. Фанатики «холодної війни» продовжують підтримувати гонку озброєнь, відмовляються припинити випробування термоядерної зброї, підігрівають воєнну істерію. Недобиті і новоявлені «саламандро-фашисти» знову готують чорну змову проти миру і демократії. Тому нині звучання антифашистських творів Карела Чапека стає особливо актуальним.
Л-ра: Всесвіт. – 1959. – № 1. – С. 128-131.
Твори
Критика
