Хто небезпечніший за роботів і саламандр? (Фантастичні твори Карела Чапека)
В. М. Назарець
«У Карелі Чапекові дійсно було щось особливе, — пригадувала по смерті письменника його дружина Ольга Шайнпфлюгова. — Кожен, хто його знав, коротко формулюючи свою думку про нього, не міг не сказати: навіть якщо б ця людина й зовсім нічого не написала, все одно вона була б видатною постаттю».
Дитинство Чапека проминуло в Північній Чехії, в мальовничій місцевості біля підніжжя гір Краконош. Тут, у невеличкому шахтарському містечку Мале Сватоньовіце, в родині окружного лікаря та доньки мірошника, закоханої в народну поезію, 9 січня 1890 року й народився майбутній письменник. Третій остання дитина у сім'ї, на відміну від старших — Хелени та Йозефа, Карел був хворобливим малюком, і тому його намагалися оточити особливою опікою.
Еімназія була лише в сусідньому містечку — Ерадець Кралове, куди восени 1901 року Чапека зараховують учнем першого класу. Згодом цей шматочок біографії Карела брати описували так: «У школі він надто швидко закохався, крадькома писав вірші під партою, сперечався з учителями та законниками і, потрапивши одного разу до гуртка безвинних анархістів, змушений був зрештою залишити непривітну провінційну гімназію». А оскільки у розголошенні цього прикрого факту з біографії Чапека не були зацікавлені ані він сам, ані його керівництво, неслухняного гімназиста було тихо переведено до іншого навчального закладу, а саме — до Брненської гімназії. «У Градеці Кралове, — глузував пізніше з цього приводу Чапек, — я отримував похвальні листи і мав репутацію кращого учня в класі. Коли, перебравшись до Брно, я завітав до директора гімназії, то почув: «Отож у Ерадеці, юначе, ви вчилися на самі п'ятірки і були кращим учнем в класі? Еадаю, вам вистачить здорового глузду, аби не тішити себе ілюзіями на наш рахунок. Ерадець — провінційне захолустя, і не відзначитись у ньому може хіба що бовдур. Але ви не в Ерадеці, а в Брно...» Отакої... Я промовчав, але зібрався з силами, піднатужився, наліг — і знову отримував відзнаки і знову був кращим учнем у класі. Але потім ми переїхали до Праги, і коли я вступав до Академічної гімназії, директор сказав мені: «Отже, в Брно ви вчилися на самі п’ятірки і були кращим учнем у класі? Чудово, але тут вам прийдеться про це забути. Брно, юначе, це звичайнісіньке провінційне захолустя, де відзначитись не зможе хіба що бовдур. Але тут вам не Брно, тут вам Прага...» І знову я промовчав, і знову я зібрався з силами, піднатужився, наліг — і знову отримував відзнаки, і знову був кращим учнем у класі».
Писати Чапек почав рано, і зразком йому став старший брат Йозеф, який ще в третьому класі початкової школи почав писати роман про чеського юнака, котрого доля у пошуках золота закинула на Аляску. Перші свої спроби юнаки друкували в дитячому журналі «Малі чтенарж» («Маленький читач»). Досить скоро брати починають писати разом. Спільно вони напишуть цілий ряд статей із живопису, іронічних замальовок, а також оповідань, які пізніше увійдуть до збірок «Осяйні глибини» (1916) та «Краконошів сад» (1918). «Про кого б з них не згадували тодішні їхні сучасники, — пише чеський письменник Франтішек Лангер, — про Карела чи про Йозефа, спочатку в пам’яті обов’язково з’являються обидва брати Чапеки. Десь близько 1910 року вони прийшли в літературу як одна особа і в той же спосіб як одна особа in personic (власною персоною) вступили в товариство художників та письменників, що збиралися в кав’ярні «Уніон» на розі Перштина, а значить — і в культурне життя «Праги». У своїй літературній творчості брати дотримувались, що називається передових поглядів, орієнтуючись на новітні досягнення художньої думки Європи. Втім, чітко літературна позиція братів ще не була сформована. У художній манері ранніх оповідань виділялись риси, якими буде відзначатись уся подальша творчість Карела Чапека. А це — прагнення до злободенної суспільної тематики, що поєднувалась з інтересом Чапека до філософських питань життя. Це — афористична манера висловлювання, жива та яскрава, близька до народної мова письменника, підкреслено новаторська форма урізноманітнення жанрової та композиційної побудови його творів. Спільно брати напишуть ще кілька п’єс — у червні 1910 вони закінчать працювати над комедією «Кохання згубна гра», в 1921 — комедію «З життя комах», у 1925-1926 будуть разом писати комедію «Адам-творець». Згодом їхні творчі шляхи розійдуться. Йозеф стане одним з найбільш визначних чеських художників XX ст., Карел — обере заняття літературою і стане всесвітньо відомим письменником. Проте й далі брати активно спілкуються і намагаються тісно співпрацювати. Йозеф створює ілюстрації до книг брата, декорації до театральних вистав за творами Карела або й тих, де він виступав як режисер. У свою чергу Карел ставить п'єсу, яку написав його брат, часто пише про його творчість.
Перша самостійна збірка оповідань К. Чапека мала назву «Розп’яття» і з’явилась у 1917 році. Цією збіркою Чапек відгукнувся на події першої світової війни. Наступна збірка оповідань, що побачила світ у 1921 році під назвою «Болючі оповідання», близька до попередньої як за своїми настроями, так і за колом тих проблем, на яких автор акцентує увагу читачів. Провідна тема збірки — руйнівний вплив соціального середовища на природність людських почуттів та стосунків.
Перший значний літературний успіх очікував Чапека вже після появи у 1920 році ліричної драми «Розбійник». Задум цієї драми належав Йозефові Чапеку, і писати брати починали її разом у 1911 році, перебуваючи у Парижі. Проте закінчував її К. Чапек у 1919 році вже самостійно. За своїм пафосом п’єса була прямо протилежною настрою «Болючих оповідань», які писались у той самий час. «Розбійник» — це гімн молодості. В центрі проблематики твору — боротьба нового, прийдешнього із старим, віджилим, втілена в основних образах п’єси —- молодого Розбійника та літнього Професора, в доньку якого — Мімі пристрасно закохується юнак. Головна ідея драми — пошук сенсу різних життєвих позицій, різних правд життя, представлених поміркованою, обережною старістю та свавільною, нерозсудливою молодістю і розкритих через їхнє ставлення до кохання. Проблематика твору значною мірою була навіяна філософськими уподобаннями тодішнього Чапека. По закінченні гімназії у Празі він поступив до університету на філософське відділення, де, крім філософських наук, вивчав естетику та теорію живопису. В центрі його інтересів перебувала художня творчість та загальні проблеми буття. В 1915 році йому навіть буде присвоєне звання доктора філософії, але ще раніше, в 1914 році, під впливом лекцій доцента Едуарда Бенеша Чапек захоплюється філософією прагматизму, яка вже 1918 року стане предметом його окремої наукової праці під назвою «Прагматизм, або Філософія практичного життя». Щоправда, ставлення Чапека до філософії практицизму, заснованої Вільямом Джемсом, було подвійне. Відкидаючи проповідуване Джемсом учення про істину як різновид блага, ототожнюваного ним з особистою вигодою та задоволенням, протиставляючи йому істину як прагнення до блага суспільного та загальнолюдського, Чапек водночас цілком погоджувався з припущенням щодо суб’єктивності характеру буття істини, а звідси — можливості, а головне — справедливості і рівності різних істин, різних точок зору на життя та суть його проблем. Прагматизм у чапеківському розумінні відіграє значну роль у творчості письменника, стає філософською підвалиною багатьох його творів, за винятком хіба що тих, які Чапек напише в останні роки свого життя, коли сама суспільна практика та політичний досвід європейських держав переконливо засвідчать хибність прагматичного розуміння життєвих засад.
Якщо драма «Розбійник» зробила ім’я Чапека відомим в усій Чехії, то драма «R.U.R», написана в тому ж 1920 році, принесла йому міжнародне визнання. Після прем’єри на сцені Празького Національного театру у січні 1921 року вона миттєво ввійшла до репертуару театральних колективів Німеччини, Югославії, Англії, США, Франції, Японії (на сьогодні вона перекладена більш ніж 30 мовами світу). Абревіатура «R.U.R» («Р.У.Р») розшифровується як Rossumm’s Universal Robots — Россумівські Універсальні Роботи. Значення слова «робот» не потребує роз’яснень, зараз воно відомо всім. Але на початку 20-х років, що таке робот, не знав ніхто. Це слово, вигадане Чапеком та його братом Йозефом, увійшло в мови світу після того, як було використане у п’єсі «R.U.R», де ним позначено фантастичних людиноподібних істот. В основі твору лежить фантастичне припущення про ймовірність штучного синтезу живої матерії, за допомогою якого з’являється можливість створювати в лабораторних умовах істот, що нагадують людей. Честь цього винаходу належить у творі вченому Россуму-старшому, в життя ж це відкриття запроваджує інженер Россум-молодший. Організацію заводів з масового виробництва роботів налагоджує промисловий магнат Домін. Кінцева мета Доміна немовби й благопристойна прискорити науково-технічний прогрес, здобутками якого змогло б утішатися все людство. Роботи, на його думку, замінять людей на виробництві, а люди, вивільнившись від тяжкої праці та необхідності заробляти собі на життя, займуться самовдосконаленням та мистецтвом. Але промисловець жорстоко прорахувався. Викинуті на вулицю люди, яких замінили роботами, залишаються без засобів для існування. Коли ж з’являється загроза, що обдурені люди спробують підняти повстання проти роботів, останніх перетворюють на солдатів і дають у руки зброю. Цією зброєю вони знищують людство. Як свого часу англійський письменник-фантаст Герберт Уеллс подарував світовому письменству невичерпне джерело сюжетних розробок темою війни світів («Війна світів», 1897) та мандрівок у часі («Машина часу», 1895), так драмою «Р.У.Р» Чапек започаткував не менш грандіозну і перспективну в плані подальших розробок тему «повстання машин». Але, звичайно, значення чапеківського твору цим не обмежується: «Р.У.Р» — це перший значний соціально-фантастичний твір письменника. Одним з найбільш визначних попередників Чапека був французький письменник Жуль Верн, котрий, власне, і створив у новій європейській літературі традицію подібних фантастичних творів. У своїх творах, побудованих на припущенні, що прогнозоване у близькому чи далекому майбутньому науково-технічне відкриття частково або повністю втілене у життя людства, Верн більше цікавився і відповідно зосереджував увагу читача на технічному боці справи. Для Чапека, навпаки, технічні аспекти прогнозованих наукових відкриттів, найменші подробиці яких так любив посмакувати Верн, не відігравали значної ролі й використовувались швидше з метою відшукати такі обставини людського життя, що з якомога більшою повнотою та драматизмом, а то й трагічністю виявляли б сутність суспільних конфліктів та проблем, які давно назріли і на які людство не звертає належної уваги. Тому автора насамперед цікавить не техніка, а можливі і ще не достатньо усвідомлювані аспекти небезпечного її впливу на душу, на світогляд, на стосунки та поведінку людей. Неабияке новаторство Чапека полягає і в тому, що досліджуючи людську психологію, головним героєм цього твору, як і багатьох подальших письменник обирає не окрему людину, а все людство, створюючи тим самим і принципово новий тип художнього твору, відмінний від тих, що писалися у ХІХ ст., і, за рідким винятком, простежували історію індивідуального, а не колективного героя, принаймні не всього людства. За характером проблематики п’єсу Чапека «Р.У.Р» можна визначити як твір-пересторогу. Пересторога людству, пов’язана з небезпечними наслідками технічного прогресу, що не урівноважується прогресом духовним, звучить і в прозі Чапека, в романах, написаних незадовго після появи п’єси «Р.У.Р».
У 1922 році побачив світ роман Чапека «Фабрика Абсолюта». Роман цей — яскрава і їдка сатира на основні суспільні інститути, а саме: політичні партії, державні установи, церкви та на фінансово-промислові кола з їх претензіями на абсолютну правоту та істину, керуючись якою, вони буцімто розв'язують питання задля всенародного блага, а насправді піклуються про задоволення власних потреб. Роман побудований на припущенні можливості створення вічного двигуна, який використовує атомну енергію. Проблема полягала в тому, що двигун виділяв побічний продукт у вигляді газу без кольору та запаху, що впливав на психіку людей і сприймався як «хімічно чистий бог», Абсолют. Бог, який пробуджує найліпші християнські почуття в людях, любов до ближніх, співчуття та милосердя, виявляється зайвим і навіть не сумісним із тим порядком речей, котрий існує в реальному світі. Суперечка різноманітних політичних сил навколо права виняткового представництва волі та прагнень Абсолюта закінчилася страхітливою війною, в яку було втягнуто 198 мільйонів, а вціліло лише тринадцять.
Наступний роман Чапека — «Кракатит» — це одна з перших у світовій літературі пересторог щодо ймовірності створення та можливі катастрофічні наслідки від застосування атомної зброї. Саме слово «кракатит» утворене від назви сумнозвісного вулкана Кракатау, під час виверження якого у 1883 році загинуло понад тридцять тисяч осіб. Цим словом у романі названа вибухова речовина страшної руйнівної сили, яка детонує під дією особливих радіосигналів. Головний герой твору, винахідник кракатиту інженер Прокоп вступає у жорстоку боротьбу не лише з різноманітними секретними організаціями та таємними службами, які полюють на його винахід, а й з власними спокусами на владу, славу, багатство. Врешті-решт, моральний обов’язок та почуття відповідальності перемагають, і Прокоп знищує свій винахід.
У творчості Чапека більш-менш чітко можна простежити два періоди, межа між якими пролягає десь на початку 30-х років. Перший період творчості Чапека проходить під знаком захоплення філософією прагматизму, інтересу до проблем загальнолюдського буття, до злободенних проблем людства, пов’язаних із загрозою руйнації глобальних моральних цінностей. Окрім названих, у цей період Чапек пише цілий ряд творів — художніх, документальних, публіцистичних («Антологія французької поезії», 1920; п’єси «Рецепт Макропулоса», 1922 та «Адам-творець», 1927; збірки «Оповідання з однієї кишені» та «Оповідання з другої кишені», 1929; книга «Розмови з Т.-Г. Масариком», яка писалася у 1926-1927 рр. та ін.. в яких так чи інакше він торкається всіх цих проблем. Відчутні зрушення у світоглядних переконаннях письменника, що спричинили проблемно-тематичну переорієнтацію у змісті його творів, припадають на початок 30-х років, коли Чапек працює над «Філософською трилогією», до якої увійшли романи «Гордубал» (1932), «Метеор» (1934) та «Звичайне життя» (1934). Друга половина 30-х років — це якісно новий етап у творчості Чапека. Які головні риси визначають його суть? По-перше, конкретна адресація перестороги, що була раніше дещо абстрагованою, а тепер прямо спрямовувалась на попередження фашистської загрози. По-друге, радикальні зміни у філософських поглядах: письменник рішуче відкидає філософію прагматизму, яка у кінцевій своїй суті (всі і кожен правий) здатна виправдати будь-що, в тому числі і фашизм. До зміни світоглядних переконань Чапека спонукало саме життя, його бурхливий розвиток, усі ті політичні потрясіння та драматичні події, які докорінно змінили становище у Європі напередодні другої світової війни, що наближалася просто-таки з фатальною невідворотністю.
Політична криза охопила Чехію в 1933 році, коли стали набирати силу праві та партії, які відверто підтримували Гітлера. Свого піку ця криза досягла у другій половині 1938 року. 29 вересня 1938 року англійський прем'єр Чемберлен та Гітлер підписали Мюнхенську угоду, за якою від Чехії до Німеччини відходили прикордонні землі з населенням близько 3,5 млн. Фактично уряди європейських держав підступно зрадили маленьку Чехію, відмовивши їй у військовій підтримці і віддавши її тим самим на поталу зловісному ворогу. Чапек важко переживав мюнхенські події. Водночас чим далі, тим більше Чапек відчував особисту моральну відповідальність за все, що відбувається навколо нього, усвідомлював необхідність громадянського служіння літератури. Чапек. як згадувала його дружина, цілком підпорядкував своє життя трьом завданням: бути письменником, людиною, чехом. «Потрібно робити якомога більше, часто повторював він, зломлений втомою та хворобою.
Свобода не впаде з неба, її необхідно здобувати все життя, захищати щодня, стерегти щогодини».
У жовтні 1938 року група французьких письменників (Р. Роллан, Ж.-Р. Блок, Л. Арагон та ін.) виступили з вимогою присудити Чапеку Нобелівську премію, однак письменник так і не отримав її. Можна припустити, що налякана гітлерівською загрозою висока літературна комісія не ризикнула відзначити премією того, хто був одним з найактивніших літературних супротивників фашизму. Проте це не зупинило Чапека у його боротьбі проти фашизму, як і звістка про те, що його ім'я знаходиться на третьому місці в нацистському списку тих, хто має бути заарештований, коли гітлерівські війська увійдуть до Праги. Чапек продовжував боротись. Боротись тією зброєю, якою володів найдосконаліше. А те, що слово може бути смертельною зброєю, відомо здавна. Це ще раз засвідчив і роман «Війна з саламандрами», який побачив світ 1935 року. Він став вершинним твором Чапека, енциклопедією його творчості, за влучним зауваженням одного з чеських критиків. Сам Чапек напівжартома говорив, що цим твором він за-зирнув своїй добі і всьому сучасному світові в самісіньку печінку. Задум роману з’явився, як про це свідчить сам письменник, з того, що якось він сів і записав таку фразу: «Не слід думати, що та еволюція, завдяки якій виникло наше життя, була єдино можливою формою еволюції на цій планеті». І з цього все зародилось. Ця фраза винна в тому, що я написав «Війну з саламандрами». Адже й справді: ми не можемо виключити того, що за сприятливих обставин рушієм культурного розвитку міг стати замість людини інший тип життя, інший зоологічний вид... Не виключено, що в певних життєвих умовах бджоли або мурашки могли б розвинутись до високоінтелектуальних істот, здатність яких до створення цивілізації була б не менша, ніж наша. Не можна цього виключати й щодо інших тварин... Така була моя перша думка, а за нею з’явилася друга: якби не людина, а інший зоологічний вид досяг того ступеня, що його ми називаємо цивілізацією, то як ви гадаєте — чи робив би й він такі дурниці, як людство? Чи так само воював би? Чи зазнавав би таких самих історичних катастроф? І як би дивились ми на імперіалізм ящерів, націоналізм термітів, економічну експансію чайок або оселедців? Що б ми сказали, якби не людина, а інший зоологічний вид заявив, що завдяки своєму інтелектові й численності лише він має право заселити весь світ і панувати над усім живим? Таким чином, це зіставлення з людською історією, і то з історією найактуальнішою, змусило мене сісти за письмовий стіл і написати «Війну з саламандрами». Критика визначила її як утопічний роман. Я відкидаю таке визначення. Це не утопія, а сьогоднішній день. Це не роздуми про якесь далеке майбутнє, а віддзеркалення того, що існує тепер і серед чого ми живемо. Це не фантазія; фантазій я вам навигадую задарма скільки завгодно, аби ви тільки захотіли. Мені йшлося про дійсність».
Чапеківський роман починається з того, що на одному з острівців Тихого океану були знайдені людиноподібні ящури — саламандри, яких люди беруть під свою опіку. В романі послідовно простежуються всі етапи розвитку цивілізації саламандр, починаючи від перших її кроків і до часу, коли саламандри оголошують війну людству і починають його безжальне винищення. У відповідності до цієї тематики роман ділиться на три книги «Andrias Scheuchzeri», «Щаблями цивілізації», «Війна з саламандрами», в кожній з яких об’єктом авторської сатири обираються ті чи інші явища людської життєдіяльності, подані у їх реакції на появу і розвиток саламандр, а в більш глибокій своїй суті пов’язувані з критикою автором сучасних йому суспільних установ та процесів. Головним об’єктом памфлетного спрямування чапеківського твору є фашизм, символом якого у романі виступають саламандри. Верховний Шеф Саламандр проте зовсім не ящур, а людина, і звуть цю людину Андреас Шульце, чиї ініціали співпадають з ініціалами Адольфа Шикльгрубера, як часто називали тоді Гітлера. Не випадково також, згадуючи про минуле Верховного Саламандри, автор пише, що під час першої світової війни він служив фельдфебелем. Як відомо, Гітлер у ті ж роки служив єфрейтором. Реалії та політика нацистів яскраво дається взнаки і в інших аналогіях, до яких спонукає поступ саламандрової цивілізації, як-то вимога «життєвого простору», якою Гітлер мотивував свої загарбницькі наміри, расова теорія нацистів, що має свій відповідник у романі у спробах німецьких (нацистських) вчених виділити з числа інших саламандр расово вищий тип балтійської благородної саламандри, яку в фашистській пресі називають надсаламандрою і т. д.
Твір Чапека не просто застереження світові про загрозу фашизму, це ще й заклик до практичних дій. У розділі 6 третьої книги «Ікс попереджує» автор прямо закликає людство об’єднатися для того, щоб дати відсіч саламандризму (читай: фашизму).
Антифашистськими настроями проникнутий і наступний твір Чапека — п’єса «Біла хвороба», головний герой якої — лікар Гален взамін на винайдені ним ліки від страшної хвороби, що вразила людство, вимагає від владарів світу припинити війну.
року Чапек закінчує п’єсу «Мати», яка стала «найвагомішим словом у творчості письменника» (О. Малевич). Задум цієї п’єси належить дружині письменника Ользі Шайнпфлюговій: «...мені спало на думку написати для театру трагедію матері. В п’єсі мають бути людина і водночас епоха, в яку ми живемо. Мати є втіленням доброчесностей, любові до життя та всіх тих величних Божих дарів, що стали недосяжними для простого смертного. У неї загинув чоловік і один за одним гинуть сини. Всі вони переслідують найблагороднішу мету і відстоюють її у боротьбі. Залишається один, останній хлопчик, на якого мати переносить усю свою відчайдушну, сповнену страждання любов. Оберігає його, застерігає від небезпеки і від його власних спроб діяти всупереч їй. А наприкінці, коли бачить, як далеко зайшов наш зловісний світ, що вбиває навіть немовлят, вона відчуває себе матір’ю чужих убитих дітей і сама дає в руки останньому синові рушницю, благословляючи його на смертний бій за ідеали людяності... Це мала бути невеличка за обсягом сімейна комедія, яка переростала б в античну трагедію... Чапек захопився». Працюючи над п’єсою, Чапек казав дружині, що ніколи ще не працював над матеріалом такої сили, що він не дає йому думати ні про що інше, перекреслює всі його плани і вимагає постійної уваги до себе. «Проте, — зауважував при цьому Чапек, — я підійшов до задуму дещо з іншого, мабуть, незвичного для тебе боку: ті, хто в тебе помирає, в мене і мертвими залишаються на сцені; зараз думаю про те, як використати силу тих, хто відійшов у небуття. Мені здається, той, хто загинув за щось порядне, не вмирає і не зникає назавжди, а залишається серед нас, він потрібен нам своєю моральною цінністю або ж користю, котру він приніс суспільству. Не знаю чому, але відчуваю — це буде твердий горішок, я ще ніколи не писав про мертвих; вони не відпускають мене, весь час збираються навколо мене і тихо та скромно вимагають, щоб я про них думав. І при цьому вони живі, страшно живі, вони сповнені інтересу до долі своєї батьківщини та клопотів про її безпеку, сповнені цікавості та занепокоєння з приводу того, хто і як продовжує їхню справу... Сам не знаю, чого це мене так потягнуло до мертвих! — Він зупинився біля вікна і став дивитись кудись далеко вперед, як завжди і всюди, коли відчував і писав.
Ми, чехи, знаєм або передчуваєм, що на нас чекає, хоча і не бажаємо цього знати. І ми твердо та чітко усвідомлюємо, що підемо захищати не лише двадцять років чеської незалежності, а й сотні трагічних та бурхливих років, що їм передували. І всі ті, хто протягом століть брав участь у нашій справі, підуть разом із нами... З ім’ям великих на устах звичайно йдуть у найвирішальніші битви».
П’єса Чапека мала чітку антифашистську спрямованість. Він писав її в той час, коли в Іспанії вже палала війна. Не випадково центральний персонаж його твору Мати — має іспанське ім’я Долорес, а чоловіки — європейські та чеські імена. Цим самим автор попереджує: війна вже стоїть на порозі, ось-ось, і вона постукає в двері. Сьогодні нацисти розправляються з іспанськими патріотами. Завтра вони прийдуть за чехами, післязавтра за всією Європою.
Методична порада. Обговорення змісту твору можна зосередити на тому питанні, яке автор висуває як проблемну тезу: чи існує у світі таке моральне положення, заради якого людина може і повинна пожертвувати своїм життям. Якщо так, то в чому полягає суть цього положення? Дану проблему можна розкрити, запропонувавши учням проаналізувати:
Як кожен з героїв (чоловіків) відповідає на це запитання.
Яким є ставлення до нього Матері.
В чому слід бачити трагічність та величність її образу.
Як ставиться автор до тих жертв, на які йдуть персонажі-чоловіки, чи вважає він, що всі вони рівноцінні, чи ж тільки останню жертву, що ініціює сама Мати, вважає гідною тій справі, в ім’я якої можна без роздумів та жалю віддати своє життя.
Ольга Шайнафлюгова пригадувала, що «Мати» з’явилась на сцені у всій своїй трагічній силі, і глядачі, схвильовані і сповнені рішучості, зрозуміли її наказ. Наказ епохи, яка вкладає в руки самого дорогого, самого останнього гвинтівку і наказує: «Йди! Йди помирати за те, щоб у світі знову встановились людські закони!»
Через три тижні після прем’єри Гітлер спрямував війська до кордонів республіки, відразу після цього відбулася перша чеська мобілізація. Бійці йшли з природною простотою, без зайвої галасливості. Чапека захопило відчайдушне прагнення йти разом з усіма або хоч якось допомогти, якщо це буде потрібно. Можливо, в ролі військового кореспондента, але при цьому нікого не просити про допомогу, а навпаки, надавати її іншим... В «Матері» Чапек передбачив і свою власну долю, адже через рік і він потрапив у число тих, про кого в п’єсі говориться: «Коли починається війна, ми, мертві, підіймаємось».
Гестапівці подзвонили у двері будинку Чапеків увечері 15 березня 1939 року. Вони прийшли з ордером на арешт письменника, але вони запізнились. Чапек якось сказав, що найкращі свої твори він напише, коли йому буде за п’ятдесят. Він помер 25 грудня 1938 року — за два тижні до свого сорокадев’ятиліття. Незадовго до смерті, коли доля Чехії була вже вирішена, письменнику запропонували перебратися, а простіше кажучи — втекти до Англії. Він відмовився. Залишити батьківщину відмовився без вагань і його старший брат Йозеф. Його забрали 9 вересня. Серед останніх віршів, які йому вдалося передати із гітлерівського концтабору на волю, було декілька, присвячених пам’яті брата.
Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. – № 11. – С. 37-40.
Твори
Критика
