04-07-2023 Наталія Гуцул 7079

Педагогічні принципи Богдана Тихонюка у спогадах колег та учнів

Педагогічні принципи Богдана Тихонюка у спогадах колег та учнів

Наталія Мартинова

Богдан Тихонюк – видатний український піаніст, педагог та музикознавець. Народився 17 серпня 1944 року у м. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Першу музичну освіту отримав у музичній школі №1, де його викладачами були Мирослава Радловська та Юрій Новодворський. У 1959 році починає навчання у Станіславському музичному училищі імені  Д. Січинського у класі Юрія Новодворського, а протягом 1963-1968 років навчається у Львівській державній консерваторії у класі  професора Олега Криштальського.  Згодом він продовжує навчання у асистентурі – стажуванні в Московському музично-педагогічному інституті імені Гнєсіних (клас Олександра  Йохелеса). Богдан Тихонюк як виконавець вражав слухачів не лише професійною майстерністю і технічною досконалістю гри, але й надзвичайною харизматичністю і талантом. За спогадами сучасників, його трактовки вирізнялися сміливістю, нестандартністю, індивідуальністю і переконливістю. Як згадує професор кафедри спеціального фортепіано ЛНМА ім. М. Лисенка Лідія Юріївна Крих, його виступи завжди мали величезний успіх. Особливо її вразило блискуче виконнання Тихонюком «Варіацій на тему Паганіні» Й. Брамса -  «темпераментна, внутрішньо зібрана, сконцентрована гра, без позірства і зовнішніх ефектів». Він був надзвичайно прискіпливим і точним у будь-яких деталях. У його концертному репертуарі були Токата та Концерт Р. Шумана, Партіта до мінор та Італійський концерт Й. С. Баха, цілий ряд віртуозних етюдів Ф. Ліста та Ф. Шопена, фортепіанний концерт А. Кос-Анатольського та багато інших шедеврів фортепіанної музики. Окрім того, понад 10 років він провадив активну концертну діяльність у складі камерного ансамблю зі скрипалем, професором кафедри скрипки ЛНМА ім. М. Лисенка Володимиром Івановичем Заранським. На різноманітних концертних сценах  звучали сонати Й. С. Баха (№1.3), Л. Бетовена (№1.2), Е. Гріга, Б. Лятошинського, М. Скорика, А. Хачатуряна та ін.. Доцент кафедри музикознавства Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Дарія Лисик у книзі «Творчий портрет піаніста і педагога Богдана Тихонюка» зауважує, що «винесені на суд слухачів твори завжди були повністю викінчені, структурно завершені, але все частіше росло незадоволення собою» [4, с. 39]. Зрештою, прагнення до ідеального виконання та загострена відповідальність зароджували сумніви у досконалості своєї гри, і згодом це призвело до припинення сольних виступів. Проте, його відношення до музики як мистецького правдивого дійства і безкомпромісність щодо професійної якості гри спроєктувались у сферу педагогічну. Розпочавши свою кар'єру вчителем і концертмейстером вже у 17-річному віці, навчаючись ще в Івано-Франківську, він продовжує  свою педагогічну роботу і під час навчання в консерваторії. Одразу після успішного виступу на Республіканському конкурсі піаністів-виконавців (Київ, 1968), де він був удостоєний Першої премії,  Богдан Михайлович спершу викладає як асистент професора Олега Криштальського, а згодом отримує клас спеціальності, фортепіанного ансамблю і педагогічної практики. Педагогіка стала  важливою складовою діяльності Богдана Тихонюка і ґрунтувалась на логіці, дисципліні та професіоналізмі. Будучи  досвідченим та висококваліфікованим музикантом, він   присвячував багато часу науково-методичній роботі з проблем фортепіанного виконавства. Ним написано більше 20 науково-методичних доповідей, які торкались різноманітних тем щодо організації ігрового апарату, розвитку музичного мислення, виховання навиків художньо-виразового інтонування, педалізації, проблем інтерпретації та емоційного розвитку учнів тощо. Однак, у своїй педагогічній практиці Тихонюк не дотримувався жорстких правил чи систем. Часто уроки неможливо було спрогнозувати ані за настроєм, ані за часом, адже заняття зі студентом це також мистецький акт співтворчості у пошуку істини. Як згадує у своїй книзі Дарія Лисик, Богдан Михайлович і справді міг  працювати декілька годин над однією частиною твору, чи, навпаки, висловити лише загальні вказівки під час одного прослуховування... Все залежало  від реакції та сприйняття студента. Розпочинав завжди із загальних принципів організації гри на інструменті, пояснюючи важливість правильної посадки і домагаючись природності та невимушеності в грі. Він не приймав манірності, самозахоплення і позірства, щораз наголошуючи, що кожен рух виконавця має бути раціональним, точним і осмисленим.

Богдан Михайлович завжди мав заслужений авторитет серед колег-педагогів і студентів. Багато студентів з бажанням обирали його клас для навчання, оскільки він був відомий своїм професіоналізмом та здатністю ефективно передавати знання. За час роботи у Вищому Державному музичному інституті ім. М. Лисенка виховав понад 50 піаністів і педагогів, які сьогодні успішно працюють в мистецьких закладах не лише України, але й у різних куточках світу. Це і соліст Львівської філармонії Ю. Саєнко, солістка Чернівецької філармонії С. Бардаус, концермейстер Opernhaus Graz (Австрія) Тетяна Дранчук, вже нажаль покійні викладачі Івано – Франківського музичного училища ім. Д. Січинського І. Сербинський та Б. Сербинська, з якими він працював як асистент О. Криштальського,  доцент Прикарпатського університету ім. В Стефаника Є. Бездільна та інші.   

Як згадував професор Олег Романович Криштальський, педагогіка стала справжньою пристрастю для Богдана Тихонюка. Він зберігав особливо теплі стосунки зі своїми студентами, співпрацюючи з ними, а не лише викладаючи матеріал. «Для мене є зразком педагогічна робота Богдана Михайловича Тихонюка, надзвичайно доскіплива праця зі студентами і її результати, а також вимогливість і високі педагогічні критерії щодо всіх студентів», - так відгукувався про роботу Тихонюка викладач кафедри спеціального фортепіано Маркіян Михайлович Попіль. Незважаючи на дещо нестримний та імпульсивний характер, Богдан Тихонюк приятелював з багатьма відомими музикантами, котрі були щиро захоплені його надзвичайною ерудицією, порядністю, принциповістю та відвертістю, вмінням говорити деколи незручну правду у вічі, вмінням співчувати та підтримувати у найскрутніші моменти. Він був у дружніх і теплих взаєминах з Павлом Тимофійовичем Юрженко, доцентом кафедри спеціального фортепіано. Як згадує його дружина, професор кафедри камерного ансамблю Вікторія Андрієвська, Павлу Тимофійовичу особливо імпонувало прискіпливе ставлення Тихонюка до найдрібніших деталей, з яких згодом визрівало розуміння форми твору в цілому. Власне, переконливість трактування була прерогативою у процесі вивчення і виконання творів. Досягнувши певної професійної майстерності, подолавши ті чи інші труднощі під час вивчення тексту, розпочинався найцікавіший момент творення «чуда». Пошук власного образу, глибоке занурення у внутрішні рефлексії і їх гармонійне поєднання з авторським текстом – це були чи не найцінніші етапи роботи над твором. Він давав корисні поради стосовно філософського осмислення того чи іншого твору. Часто наголошував, що справжня творчість – це неподільна гармонія розуму і почуття [4, с. 90]. Як згадує Є. М. Бездільна, «щодо інтерпретації у Богдана Михайловича була повна відстороненість і ненав’язливість, а щодо стилю - дотошна прискіпливість. Це заставляло бігати по бібліотеках, читати, слухати записи. Одним словом, було сказано: “Ідіть шукайте”... [4, с. 90]. Особисто я пригадую, яке сильне враження на мене справили книги Томаса Манна, особливо «Доктор Фаустус», чи «Гра у бісер» Германа Гессе, які він настійливо рекомендував прочитати. Особливо вражали його захоплення філософією Фрідріха Ніцше, Зигмунда  Фройда та духовними практиками індійських йогів, в основі яких лежить самопізнання та заглиблення у своє внутрішнє «Я». Тихонюк вважав, що виконання музики – це певна форма трансу чи медитації, коли свідомість виконавця повністю фокусується на внутрішньому світі переживань – образах, спогадах, відчуттях, фантазії тощо… Педагог  дуже чуйно і делікатно корегував творчі пошуки власного трактування музики, проте був надзвичайно вимогливим у професійній досконалості. Вивіреність штрихів, безапеляційно точна артикуляція, метроритмічна організованість, добре продумана й осмислена драматургія – ці речі відшліфовувалися до останнього уроку. Але особливу увагу Тихонюк приділяв саме «звуку»... Пригадую, як  протягом одного уроку ми могли зупинитися на одній фразі, яка ніяк не вдавалася мені чи то інтонаційно, чи у звуковому плані. Він ніколи не здавався, поки не досягав потрібного результату. Ми слухали багато записів, обговорювали, порівнювали, шукали разом спосіб досягти такого звучання як на платівці... А це було нелегко, адже його улюбленими виконавцями були  Володимир Софроницький та Глен Гульд. Особливим було і його ставлення до пальцевої чіткості. Він докладно аргументував доцільність будь-яких рухів – кисті, ліктя, зап'ястя, тулуба тощо. У показах не було нічого зайвого, все показував і ілюстрував. Щоправда, деколи  надмірна гарячковість та імпульсивність під час уроків були нелегким випробуванням для нас як студентів. Пригадую, як під час однієї з таких дискусій я просто вийшла з класу, голосно грюкнувши дверима. Викладач тієї ж хвилі вибіг і по-батьківськи ще довго заспокоював мене зарюмсану у коридорі. Зрештою, наші взаємини після таких епізодів ставали ще більш відвертими і теплими. Цікаво, що вже перед самим виступом він намагався залишити нас на самоті, щоб досягнути внутрішньої  концентрації і спокою. Далі  лише осяйна усмішка і «ну…, з Богом...». Похвала була великою рідкістю, але тим і цінніша - «коли Тихонюк похвалив, то це вже гарантовано добре», - згадує Євгенія  Бездільна. Думаю, багато з його студентів як і я з ностальгією згадують ті безцінні миті пізнання світу музики, ті ніколи неспрогнозовані за настроєм і часом уроки, коли Богдан Михайлович сідає в глибокий кут аудиторіі з цигаркою у роті і, похмуро занурившись у ноти, промовляє: «Прошу грати...».

                                                  Література

  1. Булка Ю. На творчому злеті // Музика. – 1987. – № 2. – С. 23.
  2. Кашкадамова Н. До питання про риси школи у фортепіанній культурі Львова // Матеріали конференції асоціації піаністів-педагогів України. 13-16 грудня 1992. – Харків – Київ, 1993. – С. 60-69.
  3. Криштальський О. Спогади про видатних львівських піаністів // Бібліографія українознавства : Бюлетень комісії української бібліографії Міжнародної асоціації піаністів. – Львів, 1994. – Вип. 2. – С. 55-65.
  4. Лисик Д. Творчий портрет піаніста і педагога Богдана Тихонюка. Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. Кафедра музикознавства. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – с.112.

Читати також