28-08-2023 Сава Божко 28

Біографія Сави Божка

Біографія Сави Божка

Сава Захарович Божко – український письменник і журналіст; представник покоління Розстріляного відродження, в’язень сталінських концтаборів – народився 11 (24) квітня 1901 року на хуторі Крутоярівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині село Межівського району Дніпропетровської області) в багатодітній селянській родині.

Пас громадську худобу, допомагав на полі й удома батькам. Учився в сільській школі, потім у Павлоградській учительській семінарії. У 1923 Божко закінчив Комуністичний університет імені Артема в Харкові.

Навесні 1924 Божка з мандатом відділу преси ЦК КП(б)У направили з Харкова до Кам'янця-Подільського. Його завданням було організувати в місті нову газету — орган окружкому КП(б)У й окрвиконкому. Нову газету Сава Божко назвав «Червоний кордон». Як редактор він зайнявся комплектуванням редакційного штату. Тереня Масенка він загітував піти на секретаря газети. Керівником сількорівського відділу став Андрій Розенкранц, який згодом проявив себе як здібний фейлетоніст під псевдонімом Каштан Карий.

Одночасно з редагуванням газети Божко став читати лекції в інституті народної освіти з новітньої історії суспільних і революційних рухів. Проте як лектор Сава Божко довго не втримався. Зате як організатор літературного життя він розгорнув широку і цікаву працю. З натури товариський і безпосередній, він швидко увійшов у студентські середовища й з'єднав навколо себе всіх, що пишуть або люблять літературу. У місті виникає Кам'янецька філія «Плугу». Божко почав регулярно влаштовувати літературні вечори. Відбувалися вони суботами в одній з інститутських аудиторій. Вечори швидко набули популярності серед молоді. Літератори-початківці читали свої твори, сперечалися з приводу прочитаного.

Далі Божко працював у Харкові у редакціях газет «Студент революції», «Селянська правда». Там зійшовся із цвітом нової української літератури, узяв шлюб із дитячою письменницею Наталією Забілою.

У 1932 переїхав до Херсона. Там працював викладачем політичної економії в сільськогосподарському інституті та Всеукраїнському заочному інституті масової партійної освіти.

З 1934 Сава Захарович Божко – член Спілки письменників України.

14 листопада 1935 бюро Херсонського міськкому партії розглянуло персональну справу Божка та виявило, що, працюючи у вищому навчальному закладі, він «протягував націоналістичні ухили, боротьбу з Хвильовим розцінював як боротьбу за наркомівське місце». За прояв націоналістичного ухилу Божка виключили з партії.

Співробітник Миколаївського обласного управління НКВС лейтенант держбезпеки Федоровський 25 червня 1938, розглянувши справу Божка, зазначив, що він є «одним з активних учасників антирадянської націоналістичної організації, за завданням якої веде підривну контрреволюційну роботу». Через те, що перебування його на волі може вплинути на хід слідства, ухвалив «вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства — утримання під вартою у в'язниці міста Миколаєва».

Після трусу на квартирі 27 червня 1938 Божка заарештували. Під час обшуку забрали архів і рукопис роману «До моря». Спеціальною постановою 16 грудня 1938 рукопис вирішено передати дружині (подальша його доля невідома).

Слідство тривало понад 10 місяців. Слідчий Макаренко вісім разів просив продовжити строк утримання арештованого під вартою, хоч той із першого дня визнав себе винним. На судовому процесі 29-30 травня 1939 письменник заявив: «На попередньому слідстві я дав неправдиві показання, вважав, що радянській розвідці такі показання потрібні як перевірка підозрілих людей. Всі протоколи допитів під час слідства слідчий редагував сам, а я підписував. До мене слідчий застосовував методи фізичного впливу, і я змушений був давати вигадані показання. Тепер, на суді, від даних мною показань я відмовляюся».

Справу передали на додаткове розслідування, яке провів оперативний уповноважений Берестовий і направив матеріали на розгляд особливої наради при НКВС СРСР. Підслідний пред'явлених йому звинувачень не визнав. Особлива нарада засудила Божка на 5 років ув'язнення у виправно-трудовому таборі.

До 1942 карався у концтаборі Ухтпечлаг — поблизу міста Ухта (Комі АРСР). Завербований у сталінські війська, де як колишній в'язень отримав лише звання рядового. Працював у дивізійній, а потім у фронтовій газеті сталінської армії. Після Другої світової війни був безробітнім, голодував, підробляв у «Наддніпрянській правді» (Херсон). Навідував родину довоєнного товариша-письменника — Миколи Дукина, але навіть у приватних розмовах проявляв маніакальний страх перед режимом.

Сава Божко помер 27 квітня 1947 року в селі Слов'янка Межівського району Дніпропетровської області.

За протестом прокурора Херсонської області у справі Божка було проведено додаткову перевірку, в ході якої звинувачення не підтвердилися. Позитивні характеристики письменникові дали Терень Масенко та Іван Гончаренко. Президія Херсонського обласного суду 24 серпня 1960 скасувала вирок особливої наради при НКВС СРСР і справу припинила за відсутністю складу злочину.

Творчість Сави Божка

Писати Сава Божко почав після 1917. Значною мірою це сталося під впливом поширення національного руху в Україні. Як літератор спочатку випробовує себе у жанрі поезії, публікує у 1921 вірш «Плуг і молот». Надалі митець перебуває на хвилі творчого піднесення та розквіту. Саме у 1920-ті він сформувався і відбувся як письменник. Характерною творчою рисою молодого автора був його інтерес до історичної тематики, яку спочатку намагався реалізувати через малі форми – нариси.

Належав до літературної спілки «Плуг». Автор художніх і публіцистичних творів.

У неповні 22 роки стає автором чотирьох прозових нарисів: «Козаччина», «Гетьманщина», «Хмельниччина» та «Над колискою Запоріжжя».

У 1927 побачила світ книжка «Чабанський вік», а 1930 — «Українська Шампань». Усі ці твори об'єднані в серію «Як жили наші діди» й стали своєрідним прологом до головної книги його життя — роману «В степах», який вийшов друком 1930 року. Свого часу він був високо оцінений критикою «як найвизначніший твір у цілій українській літературі».

У романі «В степах» показав життя й революційну боротьбу робітників Донбасу кінця 19 – початку 20 століття. Відображено зародження крупних землевласницьких володінь, розвиток капіталістичних відносин і зародження вугільної промисловості. Задуманий як епопея, роман містить дві частини. Першу під назвою «Чабанський вік» опубліковано 1927 року, другу – «Сполохи» – протягом 1928–1929 у часописі «Плуг».

Твори:
Над колискою Запоріжжя, 1925.
Чабанський вік, 1927.
В степах, 1930.
Українська Шампань, 1930.

Біографія

Твори

Критика


Читати також