17.09.2023

Про деякі стилістичні особливості оповідання Ш. Андерсона «Яйце» (збірка «Тріумф яйця»)

Н. М. Семешко

Друга збірка оповідань Ш. Андерсона, видатного американського письменника, «Тріумф яйця» (1921) була сприйнята з ентузіазмом усіма критично налаштованими літераторами. В ній автор майстерно поєднує традицію усних оповідань з сучасною психологічною культурою. Як послідовники, так й опоненти Фрейда бачили у «Тріумфі яйця» майже художню реалізацію «нової психології». Як вважає М. Ландор, таке сприйняття не було випадковим, тому що існувала група фрейдистів, з якою Ш. Андерсон веде дискусію у цій збірці [6, 152].

Треба зазначити, що оповідання Ш. Андерсона, і «Яйце» зокрема, належать до так званих психологічних оповідань, головними рисами яких, на думку літературознавців є глибоке розкриття внутрішньої, драматичної сутності героїв та подій, які спричинені жорстокістю та брутальністю капіталістичної дійсності [Див. 7, 89]. Таким оповіданням притаманні концентрація дійсності навколо однієї напруженої психологічної ситуації, фрагментарність та статичний характер. Ш. Андерсон змінює динамічність дій на діалектику настрою, невидимі зміни у почуттях та духовні рухи героїв.

Г. Міллер аналізує діалогічну атмосферу оповідань Ш. Андерсона і відносить їх до усних оповідань, де основними є доступність та напруження [9, 39]. А.І. Іванік запевняє, що саме твори Ш. Андерсона підняли оповідання в Америці до художніх висот [4 ,143].

В оповіданні «Яйце» можна виділити декілька рис, які зближують його з жанром усного оповідання. Насамперед, це принцип безсюжетності, хоча в оповіданні «Яйце» історія має сюжет, але не завершений. Ш. Андерсон заперечує можливість існування реалістичного оповідання з завершеним сюжетом. Саме тому у більшості його творів відсутня дія, в них майже нічого не трапляється, немає кінця. Головне значення письменник надає зображенню емоційного досвіду й настроїв, але дуже часто він обмежує себе показом вузької сфери песимістичних почуттів своїх героїв.

Ш. Андерсон змінює динамічну сюжетну лінію на статичний опис емоційного стану, таким чином компоненти твору з сюжетом (сюжет, кульмінація, розв’язка) дуже змінюються його оповідання.

Сюжет оповідання «Яйце» починається з опису життя батька головного героя до одруження. Автор підкреслює той факт, що його батько мав досить довгий період спокійного, безамбіційного життя, використовуючи підсилювальну конструкцію «It was... that» («It was in the spring of his thirty - fifth year that father married my mother, then a country - teacher...») [10, 128]. Опис попереднього життя двох людей, матусі й батька оповідача, дуже короткий, і закінчується наступним реченням: «Something happened to the two people. They became ambitious. The American passion for getting up in the world took possession of them» [10, 128]. Після цього автор розповідає про перше підприємство, курячу ферму, потім - переїзд з ферми до міста та початок ресторанного бізнесу. Усі ці події, надані дуже стисло, змінюють одна одну довгими описами вражень оповідача від життя, його філософськими думками про «значення багатьох трагічних речей, що трапляються з куркою», спогадами про дитинство, зображення маленьких потворних створінь», картинами ландшафту в Піклвілі та враженнями оповідача від життя у місті.

Кульмінацією цього оповідання є слова оповідача: «Late at night I was awakened by a noar of anger coming from father’s throat» [10, 128]. З цього моменту не тільки події, але й відчуття героїв зображуються дуже яскраво. Оповідання надзвичайно напружене аж до фінальних слів головного героя: «І wondered why eggs had to be and from the egg came the hen who laid the egg. The question got into my blood. It has stayed there, I imagine, because I am the son of my father. At any rate, the problem remains unsolved in my mind. And that, I conclude, is but another evidence of the complete and final triumph of the egg - at least as far as my family is concerned» [10, 138]. Цей внутрішній монолог і є розв’язкою оповідання «Яйце».

Внутрішній світ головного героя в оповіданні представлено за допомогою такого типу організації тексту як непряма мова. Ш. Андерсон надає перевагу внутрішній непрямій мові, яка передає почуття та думки героя, що не були матеріалізовані в усній чи письмовій мові. Саме тому така мова рясніє окличними словами та фразами, еліптичними конструкціями, паузами та іншими засобами, що передають почуття та психологічний стан героя. Внутрішня непряма мова, яка є комбінацією мови автора та героя, з одного боку, повністю розкриває думки й почуття героя, його світогляд, а з іншого боку, через ефективні та підчас ледь помітні втручання самого автора, досягає бажаного впливу на читача.

Окрім різних конструкцій непрямої мови Ш. Андерсон використовує інший тип внутрішньої мови - внутрішній монолог. Його головною метою є показати героя в момент найбільшого сплеску емоцій, позитивних чи негативних, відобразити його суперечливі почуття, боротьбу, мрії. За допомогою внутрішнього монологу автор заглиблюється у найпотаємніші куточки внутрішнього світу героїв, пробуджує усю складність їх психологічного розвитку у зовнішньому світі. Внутрішній монолог часто є базовим засобом розкриття сутності героїв. Ш. Андерсон використовує цей засіб, характеризуючи як головних, так і другорядних героїв. Деякі внутрішні монологи доволі розтягнуті. Вони включають опис ландшафту та створюють ліричний настрій будь-якої історії. Розтягнутим монологом є, на кшталт зізнання героя, його розповідь про минуле життя. Такий монолог може тривати довго і домінувати над розповіддю автора.

Крім того в оповіданнях письменника ми знаходимо так званий «ду-монолог», монолог, адресований до теперішнього, але він мовчазний. А.І. Іванік виділяє цей тип у той час, коли інші дослідники називають його розтягнутим монологом [Див. 3]. У цьому типі монологу мовець висловлює свою думку стосовно цього чи іншого питання, ділиться своїми таємницями, думками, просить чи надає поради. Цей монолог поглиблює особистість героя, розкриває його особливі риси. Головною рисою «ду-монологу» є те, що мовець не потребує відповіді читача, цей монолог не трансформується у діалог.

Специфікою усних оповідань Ш. Андерсона є те, що він не повністю відтворює діалоги своїх героїв. Це дозволяє нам дійти висновку, що оповідання Ш. Андерсона монологічні, не зважаючи на те, чи розповідь ведеться від першої або від третьої особи. Академік В.В. Виноградов зазначає, що у сфері прозаїчного оповідання є тенденція монологізації діалогів, появи гібридних форм «діалогічного монологу» [2, 79].

Важливу роль у створенні психологічно складних образів належить діалогам. В оповіданнях Ш. Андерсона кожен діалог природний та чіткий, він є одним зі шляхів відтворення внутрішнього світу героїв, він відображає їх повсякденний досвід, почуття, ілюзію їх щастя та потворність існуючої соціальної дійсності. Діалоги Ш. Андерсона, які тісно пов’язані з жанром усних оповідань, здобувають деякий додатковий зміст. Письменник, який постійно підкреслює нездатність своїх героїв говорити, висловлювати думки та почуття своїми словами, їх мовчання, за котрими прихована необхідність висловлюватися, представляє усі свої діалоги як засоби зображення внутрішнього світу героїв.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що Ш. Андерсон надає перевагу використанню непрямої мови, яка ніколи не відволікає нашу увагу від конкретної форми висловлювання чиїхось думок. Авторський стиль застосування непрямої мови є не тільки нейтральним, що об’єктивно відображає зміст сказаного героєм, але й може бути емоційно забарвленим. Використовуючи різноманітні стилістичні засоби, автор може відобразити настрій героя шляхом введення певних слів у нетиповій для певного героя послідовності [Див. 8, 117].

В оповіданні «Яйце» Ш. Андерсон використовує широкий ряд різних конструкцій для введення непрямої мови: 1) слова, що описують стан мислення оповідача (думати, вважати, питати, відчувати, розуміти, цікавитись, бути впевненим, тощо); 2) розмовний аспект мови, у якому думки та почуття героїв висловлені дуже доступно, бо автор використовує різні розмовні словосполучення; 3) стислі форми віднесені до минулого; 4) особові займенники першої особи однини чи множини (я, ми); 5) незакінчені речення, (паузи, переривання висловлювання), вигуки, одночленні речення, що показують природний процес мислення.

Особливою рисою оповідань Ш. Андерсона є простий вокабуляр. Під простотою ми розуміємо їх малий обсяг, відсутність книжних та рідко вживаних слів, що робить їх близькими до жанру усних оповідань. Автор надає перевагу нейтральним та розмовним лексичним одиницям, хоча він вводить нові семантичні відносини між словами, що не притаманні повсякденному спілкуванню. Центром таких відносин є слово гротеск, в завдяки частим повторам навіть нейтральні слова стають символічними.

В оповіданні «Яйце» роль слова-символа відіграє слово яйце. Згідно зі словником символів, знак яйця має потенційні можливості, є джерелом, таємницею життя, а яйце є вмістищем матеріалу та думок. Нести яйця є еквівалентом народжувати дитину, а вилуплення з яйця символізує друге народження людини, чи її посвячення [5, 597].

Вимова оповідача імітує розмову підлітка з типовими абревіатурами. І (ей засіб робить оповідання більш правдивими, реалістичними.

Ш. Андерсон використовує дуже простий синтаксис: складені речення з’являються рідко, а перевага надається простим та складним. Типовим для його оповідання стає об’єднання декількох простих та складних речень в єдину лінію, де кожна ланка зв’язана з попередньою. Такий засіб здійснюється за допомогою сполучника (найчастіше «and») та прийменників, що робить оповідання динамічним.

Як правило, декілька досить розтягнутих речень зазвичай закінчуються дуже коротким або навіть кількома з них. Цей факт ілюструє те, що герой доходить певного висновку, або приймає рішення. Також це може означати прагнення автора підкреслити певні факти.

Окрім значно змінених компонентів сюжету, ми можемо бачити, що складна синтаксична організація тексту протиставлена простому синтаксису речень.

Ш. Андерсон зменшує експозицію - цей засіб є типовим для непрямого оповідання [Див. 1, 6]. Таким чином оповідання починаються з середини, автор веде читача у гущавини подій. Історія, розказана головним героєм, підіймає вуаль минулого, де сховані деякі невирішені для нього питання, які він намагається збагнути за допомогою читача. Центр тяжіння перенесений від зображення події на її аналіз. Кінець оповідань Ш. Андерсона характеризується незавершеністю, його оповідання досить часто закінчуються питанням, збентежена інтонація якого вказує на емоційний стан героя.

Сюжетні компоненти оповідання «Яйце» також значно змінені. Початок оповідання доволі традиційний, автор зображує попереднє життя батька оповідача, малює портрет його матері, їх подружнє життя, появу на світ оповідача, їх підприємства. Але в середині оповідання головний герой закінчує розповідати про розвиток подій і описує своє емоційне вражання та враження своєї матері від подій, що сталися.

Згідно з правилами побудови усного оповідання Ш. Андерсон звертається до середньої частини оповідання в самому кінці.

Автор, відмовившись від закінченого сюжету використовує такий метод написання оповідань, який не передбачає кінця: так у «Яйці» головний герой, який чекав збагачення, наприкінці програє.

Якщо у збірці «Вайнсбург, Огайо» погляд автора та головного героя спрямовано на теперішнє, то у збірці «Тріумф яйця» їх спроби знайти щось, що може бути протиставлене злій, несправедливій сучасності, змушує Ш. Андерсона повернутися до минулого, до світу дитинства.

У цій збірці з’являється новий тип оповідача, який водночас є і компонентом, і учасником подій. Ш. Андерсон використовує стилістичний засіб, який є основою так званого принципу «точки зору» [1, 5], такого типу оповідання, коли всезнаючий автор дозволяє оповідачеві грати його роль. Як результат, у збірці перетинаються декілька мовних ярусів: образ автора, образ оповідача, образи героїв. Вони взаємодіють складно та різноманітно, створюючи стилістично багатий та багатозвучний нарис. Як зазначає Г.І. Солганік, образ оповідача надає можливість характеризувати протагоніста — оповідача з середини, перевести його прямий погляд на речі, що оточують його, його емоції та його оцінку [8, 96]. Така форма оповідання може зробити будь-який твір щирим та відвертим. У цій збірці ми можемо побачити цікавий розвиток нової теми — ворожість буржуазної дійсності до незалежної, життєрадісної людини.

В оповіданнях Ш. Андерсона душа протагоніста відкривається не з зовнішньої сторони, а з внутрішньої, що є можливим лише у випадку певної близькості у диспозиції письменника та героя, що забарвлює його твори у ліричні тона.

Бібліографічні посилання:

Анализ стилей зарубежной художественной и научной литературы // Под ред. Яворской Н.С. - Вып. 2. - Л., 1980. - С. 4-10.
Виноградов В.В. О языке художественной литературы — М.: Художественная литература, 1959. - С. 1-80.
Иваник А.И. Внутренняя речь как средство психологической характеристики персонажей в «Уайнсбурге, Огайо» Ш. Андерсона // Проблемы метода, жанра и стиля. Зарубежная литература ХVІІ-ХХ веков. - Днепропетровск, 1970. - С. 124-139.
Иваник А.И. К специфике новеллистического мастерства Ш. Андерсона в «Уайнсбурге, Огайо» // Вопросы романтизма и реализма в зарубежной литературе. - Днепропетровск, 1969.-С. 120-136.
Керлот Х.Э. Словарь символов. - М., 1994 — С. 597.
Ландор М.М. Школа Шервуда Андерсона // Вопросы литературы. - 1969. - № 12. - С. 141-172.
Реализм в зарубежных литературах XIX-XX веков. - Вып. 4. - Саратов, 1975. -С. 89.
Солганик Г.Я. Стилистика текста: Учебное пособие. - Вып. 4. - М., Наука, 2001. - 256 с.
Традиции и новаторство в современной зарубежной литературе. - Иркутск, 1980. - С. 10-40.
Anderson Sh. Selected Short Stories. М., Moscow Progress Publisher, 1981. - 350 c.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2013. – Ч. ІІІ. – С. 402-408.

Біографія

Твори

Критика