17-09-2023 Андерсон Шервуд (Sherwood Anderson) 36

Стилістична інтерпретація оповідання Ш. Андерсона «Вчителька»

Н. М. Семешко

Стаття є спробою стилістичної інтерпретації оповідання Ш. Андерсона «Вчителька».

Ключові слова: стилістична інтерпретація, імплікація, гротеск, символізм.

The article is devoted to stylistic interprétation of Sh. Anderson’s short story «Teacher».

Key words: stylistic interprétation, implication, grotesque, symbolism.

Для того щоб проникнути в глибинну сутність художнього твору, знайти в тексті об’єктивні причини його ідейно-естетичного, виховного, емоційного впливу, отримати з художнього твору всю ту різноманітну інформацію, що у ньому закладена, необхідно правильно його інтерпретувати.

Інтерпретація тексту знаходиться на стику теорії літератури й стилістики. Де галузь філологічної науки, що більш ніж інші відновлює вихідне значення терміна «філологія» в його первісному, ще не розчленованому на літературознавство і мовознавство вигляді. У більшій чи меншій мірі інтерпретування тексту обов’язково має місце і при літературознавчому, і при мовностилістичному аналізі твору, тому що художня творчість не є просто ще одним способом самовираження, вона становить важливу, природну й необхідну сторону комунікативної діяльності людини.

Адекватна інтерпретація має місце тільки в умовах цілого тексту, де повністю виявляються всі дистантні й значеннєві опори, де завершується розміщення і розвиток характерів, де ставиться і розв’язується конфлікт. Тому інтерпретація тексту включає в арсенал своїх методів, крім мовностилістичних, також і ті, які застосовуються в поетиці й літературознавстві. Аналіз образної системи твору, проведений методами лінгвостилістики, становить основу входження в текст, життєво важливу й необхідну для його інтерпретації, але недостатню для збагачення всієї його глибини. Оскільки завданням інтерпретації тексту є відтворення дійсності, що спостерігалася автором, максимальне наближення до світосприйняття автора, в аналіз твору варто залучити й інші фактори, що несуть інформацію про авторський задум і світосприймання.

У задачі інтерпретації тексту може не входити розгляд всіх художніх засобів, використаних у творі. Але інтерпретація зобов’язана розкрити змістовні глибини твору через аналіз образів, що їх втілюють.

Тлумачення оповідання Ш. Андерсона «Вчителька» з позицій стилістики вимагає поглибленого вивчення історичної й політичної обстановки в країні, де створювався твір, філософських та естетичних поглядів автора, особливостей творчості автора в період створення твору, фактів його біографії, що вплинули на творчість даного періоду, та ін.

Початок кризи капіталістичної системи дуже вплинули на свідомість американської інтелігенції, зокрема письменників. У ці роки з’являються значні твори, автори яких критикують вади американського буржуазного суспільства й намагаються знайти вихід з гострих протиріч сучасності.

У теоретичних статтях: «Замітка про реалізм» (1924), «Моє розуміння реалізму» (1939) Андерсон спробував викласти свої погляди на мистецтво. Суть їх зводиться до ідеалістичного положення про автономність мистецтва, його незалежність від життя, що представляється письменникові хаосом. До цього приєднуються думки про головну роль інтуїції й фантазії художника в його творчості, тому що світ, за уявою письменника, не є розумно організованим і кожен індивід у ньому - особлива величина, яка знаходиться у суперечності з іншими. Тому суспільство письменник малює як хаотичне скупчення індивідуальностей, не зв’язаних одна з одною.

Творча своєрідність Ш. Андерсона найяскравіше виявилася у збірках новел 20-х років: «Вайнсбург, Огайо» (1919), «Тріумф яйця» (1921), «Коні й люди» (1923). Для інтерпретації цих новел важлива його вступна стаття «Книга про гротескних людей» зі збірки «Вайнсбург, Огайо», де гротески - це люди з деякими відхиленнями від норми. Причиною того, що вони стали гротесками, звичайно є будь-який випадок з їхнього життя, наприклад, образа їхнього людського достоїнства, нещаслива любов тощо. Гротески - це не тільки окремі жителі вигаданого містечка Вайнсбурга на Середньому Заході США й містечок, згаданих і в інших збірках, але взагалі люди, занурені в самих себе, що страждають від надмірного індивідуалізму й замкнутості, від невміння знайти спільну мову з іншими людьми. знайти своє місце в суспільстві. Ш. Андерсон показав, як силою обставин ні люди морально покалічені, для них не існує звичайних радощів життя, в них немає сімейного щастя, любові, в них не вистачає сил знайти справжнє місце в житті, боротися за своє щастя. Іноді їх протест нагадує якісь бурхливі спалахи, малозрозумілі для оточуючих (як, наприклад, раптова втеча Кет Свіфт від Джорджа Вілларда. «Two sharp little fists began to beat on his face»). Вони легко піддаються емоційним імпульсам, мають підвищену чутливість до справжніх, а іноді й надуманих переживань.

Сама ідея збірки, названої автором «книгою гротесків», навіяна твором Е. По «Гротески і арабески», але слово «гротеск» Андерсон тлумачить по-своєму. В його розумінні «гротески» - це люди, які розтрощені химерами, які з егоїстичною завзятістю намагаються жити у згоді зі своєю «правдою» і в остаточному підсумку переконуються в її хибності, тому що істина не може бути надбанням однієї людини.

Оповідання збірки «Вайнсбург, Огайо», в яку входить «Вчителька», пов’язані єдністю місця, настрою, образом головного героя - Джорджа Вілларда. Джордж - молодий репортер місцевої газети. Він ще занадто мало пережив, щоб стати «гротеском». Всі герої доброзичливі до Джорджа, розкривають йому свої таємниці, бажають при його допомозі й посередництві вирішити проблеми, що хвилюють їх. Лише в кінці книги він сам починає розбиратися у всій складності життя. Шервуд Андерсон у «Мемуарах» писав, що в цій збірці він прагне створити свою власну форму - збірку оповідань про різних людей, пов’язаних один з одним, тобто щось подібне до роману. Це та нова форма, яку американський письменник вніс у розвиток літератури в цілому.

Його «Вчителька» - це новий вид оповідання в літературі, тому що в ньому немає сюжету, але збережена лаконічність й ємність, властива оповіданню. Письменник заперечує можливість існування реалістичної сюжетної новели й принципово відмовляється від оповідання з закінченим сюжетом. Тому у «Вчительці» немає дії й майже нічого не відбувається. Проте слід зазначити, що це оповідання про один день (з 8 години ранку до майже початку наступного дня) з життя людей у маленькій провінції - Вайнсбург. Тут читач зустрічає різні соціальні портрети: спочатку продавця, потім аптекаря, журналіста, охоронця, пастора і, звісно, вчительки. Цей твір про те, як Кет Свіфт, вчителька 30-ти років, ще у шкільних творах побачила іскру таланту у Джорджа Вілларда, «she recognized the spark of genius and wanted to blow on the spark». Їй весь час хотілося побачити його і розповісти, що чекає на нього в майбутньому, якщо він бажає стати письменником, вона пояснює: «...you'll have to stop fooling with words», згодом додає: «Now it’s time to be living». Однак Кет не лише вчить Джорджа як жити і як творити, але відчуває щось більше, ніж прагнення навчити життю свого колишнього учня. Для вчительки він вже дорослий чоловік «а man ready to play the part of a man», вона сповнена пристрасної жаги відчути плотське кохання. В душі Кет бурі емоцій, але зовні вона була холодною, її не вважали вродливою, навіть говорили, що вона позбавлена людських відчуттів. У результаті Кет виривається з обіймів Джорджа й тікає. Вони так і не змогли віддатися своєму почуттю, до того ж, мабуть, взаємному. Причини невідомі. Оповідання «Вчителька» про те, наскільки важлива в житті кожна мить, кожне рішення, кожне слово, кожен вчинок і як важливо слухатися свого серця.

Дія в оповіданні починається о восьмій годині ранку, коли пройшов ранковий поїзд, але цьому передує опис вулиць Вайнсбурга. В оповіданні зображення явищ природи й суспільства має естетичний характер й обов’язково забарвлене авторським, соціально зумовленим відношенням. Описи стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь. Взяти хоча б багаття, яке Джордж залишив серед гаю, так само й «буря» у внутрішньому світі Кет Свіфт. Письменник дуже коротко, але в той же час з дивною точністю й об’ємністю змальовує картину природи, з її мінливістю, і, здається, вже в цей момент він намагається показати, як людина залежить від її законів. Саме звідси починається розвиток ідеї про мінливість і непередбачуваність людини, що простежується протягом усього твору. В самому початку, сніг, як якась могутня сила, ввірвався в цю маленьку провінцію Середнього Заходу, й тільки ця сила вже править містом. Далі автор вводить двох персонажів, яких читач зустрічає тільки тут на вулиці, що заметена товстим снігом. Це Віл Хендерсон - торговець, що працює в салуні Еда Гриффітса, і аптекар Сильвестр Вест. Часто люди в оповіданнях приходять й ідуть, як сказано в заголовку однієї з новел, «из ниоткуда в ничто». Але, можливо, для «Вчительки» це не випадкові герої, а важливі засоби зображення того настрою, що контрастує з головним в оповіданні. Вони радіють снігу і розмовляють про вигоду для кожного з них, бо це єдине, що їх хвилює. Епітети «good (sleighing)», «light (overcoat)», очевидно, вказують на помітно піднесений настрій, радість, навіть молодий Джордж Віллард радий, що в той день у нього не було роботи. Але Джордж в останньому епізоді страждає, його охоплюють дивні думки, досада, й він нічого не може зрозуміти: «Не could not make it out. Over and over he turned the matter in his mind». A епітети «cold (bed)», «dry (snow)», дієслова «protruded himself, had gone mad, b!ew out, roiled about in the bed, (his eyes) stared about, closed his eyes, tried to sieep, raised a hand and with it grobbed about in the darkness, muttered sleepily, missed» разом створюють різкий контраст із початком, тому що стан безвиході й почуття досади й нерозуміння від того, що трапилося з ним, повністю змінюють настрій оповідання - від досить позитивного на початку до дуже трагічного в кінці. Але в оповіданні немає кінця. Ця незрозуміла та раптова пристрасть між Кет та Джорджем закінчилась нічим: Кет тікає, а Джордж йде додому і залишається на самоті із своїми думками і врешті-решт засинає, так і не збагнувши, що вчителька хотіла йому сказати. Андерсон переносить центр ваги на опис переживань і настроїв, і нерідко обмежується описом вузької сфери песимістичних відчуттів своїх героїв.

Центральний герой у «Вчительці» — «я», від імені якого ведеться оповідання. Дана специфічна манера полегшує інтерпретацію тексту, адже в такий спосіб легше проникнути у внутрішній світ переживань творця. Оповідання найбільш близьке до стилю М. Твена, одного з улюблених письменників Андерсона. Стиль змінюється у зв’язку з еволюцією світогляду, художнього методу, літературно- естетичних поглядів письменника. В 1919 році, саме під час створення «Вчительки», у період перебування в Чикаго Андерсон був тісно пов’язаний з колом молодих письменників і критиків. Серед них були Уолдо Френк, Бен Хект, Флойд Делл. Ван Вік Брукс й інші. Всіх об’єднувало критичне ставлення до американської дійсності, яким була пройнята їх творчість. Звичайно, у підтексті розглянутого оповідання відчувається й критика, і навіть розчарування в укладі життя, в якому творив Андерсон.

Літературна епоха має велике значення, особливо для адекватної стилістичної інтерпретації. Протягом усього XX ст. мистецтво перебуває у пошуку різноманітних художніх «формул». На розвиток культури великий вплив мали філософські концепції. Мистецтво стало приділяти більше уваги питанням світоглядного характеру, намагаючись визначити місце особистості у всесвіті, загальні закони духовної еволюції людства, моральні чинники розвитку цивілізації. Важливо зауважити, що Андерсон захоплювався різноманітними модерністськими течіями в Америці і тому його твори мали успіх. Щодо інтерпретованого оповідання, то це - своєрідна комбінація різних літературних течій. Перш слід зауважити про модернізм у «Вчительці». Найяскравіша риса модернізму - це особлива увага до внутрішнього світу особистості: Андерсон з неперевершеною майстерністю і співчуттям змальовує поривання душі Кет Свіфт, її жагу та пристрасть до чоловіка, її різкі зміни настрою, то вона була мовчазною, то холодною й суворою, то напрочуд щасливою, пристрасною. «As she looked at George Willard, the passionate desire to be loved by a man, that had a thousand times before swept iike a storm over her body, took possession of'her». Здатність автора проникнути y найінтимніші глибини людської особистості, в її неповторний світ вражає і захоплює кожного.

На зміну модернізмові в останній третині XX ст. приходить постмодернізм, який має інші естетичні засади і створює іншу загальну парадигму літератури, У «Вчительці» більш за все, на думку дослідників, виділяється саме постмодернізм, якому притаманне відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Вчителька не просто так розповідала учням про англійського письменника та італійського видатного скульптора і ювеліра, а зробила це у дуже дивній манері, наче вона сама була знайома з творцями.

В оповіданні Ш. Андерсона, наприклад, відчутні такі виразні риси постмодернізму: по-перше, ремінісценції минулого, а саме - постійні думки Кет про те, що було з нею колись давно. Пригоди минулого повністю охоплюють Кет, саме вони змінюють її настрій. Навіть через п’ять років після того, як вона повернулася зі своїх мандрівок, душевні бурі не залишають Кет, примушуючи хворобливу вчительку по декілька годин гуляти під дощем, щоб хоч якось «справиться с бурей». Хоча в її характері було щось «резкое и непривлекательное», а місцеві жителі вважали її «безнадежной старой девой», Кет має багато позитивних якостей і читач, навіть того не помічаючи, захоплюється цією суперечливою натурою і маже закохується в неї. Особливо відчутне співчуття до неї виникає, коли вчителька говорить про життя з Джорджем і прагне відкрити двері життя перед юнаком, який, певне, «обладал даром понимать жизнь». По-друге, наявність глибокої філософії, мета якої довести те, що кожна людина повинна розуміти життя, говорити про життя і створювати своє власне життя. Дуже легко знайти багато інших філософських моментів: коли Кет побачила світло у вікні редакції, вона майже мимоволі ввійшла туди, де сидів Джордж; разом з філософським підтекстом це світло схоже на символ - натяк на владу підсвідомості на людиною. Отже, варто сказати про філософічність, поєднану з символізмом. Коли вчителька каже йому: «The thing to learn is to know what people are thinking about, not what they say», - звісно ж це стосується кожної людини: натяк на обов’язок людини робити свої власні висновки, відповідати за вчинки і намагатися розуміти та враховувати думки інших. Риси постмодернізму «Вчительки» проявляються також у тому, що Андерсон прийняв буття таким, яким воно є, і створив оповідання досить відкритим: у ньому панують постійний розвиток думки, постійна участь читача в житті ге-роїв, постійні екскурсії в минуле («her life had been very adventurous») та роздуми про майбутнє «Snow will bring the people into town on Saturday».

Усвідомлюючи розрив духовних, суспільних і культурних зв’язків, Андерсон, як і постмодерністи загалом, намагається відбити це у своєму творі «Вчи-телька», використовуючи різноманітні порівняння, наприклад, «...and her features were as the features of tiny goddess on a pedestal in a garden in the dim light of a summer evening». Це порівняння вказує на одну з найулюбленіших рис постмодернізму Андерсона - поєднання та взаємодія різних реальностей, точніше, вільна взаємодія з усіма минулими та новими традиціями.

Важливо усвідомити, як саме реалізується в оповіданні «Вчителька» загальна схема. Через окремі розмови Кет з Джорджем, жести (то вони обіймаються, то майже цілуються), вчинки (соромляться один одного, то Кет б’є Джорджа і біжить від нього) та через окремі описи й епізоди треба побачити загальну лінію дійства, соціально-психологічну характерність героїв, морально-філософські й соціальні проблеми, закономірності, які керують подіями. На шляху до інтерпретації, на думку науковців, найважливішим є оцінити аспекти фабули як акти авторського вибору. Очевидно, що Андерсон описує всі ті проблеми свого часу, водночас проектуючи на майбутнє, адже справжній письменник, яким є Шервуд Андерсон, володіє незрівнянним талантом зазирнути в майбутнє і тим самим завжди бути актуальним, бо теми, яких він торкнувся, - вічні.

Л-ра: Англістика та американістика. – Дніпропетровськ, 2012. – Вип. 9. – С. 205-209.

Біографія

Твори

Критика