Гордійчук Сніжана. Вчитель, який змінив моє життя
Мій чоловік – мій учитель
Усім привіт! Друзі мене зовуть Сніжинка) Я зі звичайної сільської глибинки Миколаївської області. Моя мама- вчителька початкових класів, батько- афганець, був у АТО. Ну, в принципі, ви зрозуміли, що дисципліна і порядок в нашій сім'ї на першому місці!
Щодня, прийшовши зі школи, я з сестрою( у мене є менша сестра ) мали показати папі зошити і щоденник . І не дай, Боженько, там буде оцінка , нижча 10. І на кукурудзі стояли , і банку з водою в руках тримали... Сміх і гріх...
Після закінчення дев'ятирічної школи продовжила навчання у сусідній школі. Весело було... Але тут розмова піде про хлопчика Андрійка, який був меншим за мене на 4 роки.
Наше знайомство розпочалось із запитання: "Сніжано, допоможеш виконати домашку з математики?" А де я дінусь? Не змогла відмовити , швидко розв'язала задачки і приклади , віддала зошит. На слідуючий день мій новий товариш визвав мене з уроку і вручив пакет, повнісінький морозива. Я не знала, що робити... Зайшла до класу. Однокласники відразу почали перешіптуватися, сміятися. З ними я теж поділилася . Всі ласували і дивувалися.
І , повірте, такі пригощення були частенько.
Товаришувала я з Андрійком до тих пір, поки навчалась у школі . Після випускного вечора ми більше не бачились. Я навчалась в інституті, потім прийшла працювати в своє рідне село учителькою. І всі мої дні були одноманітними: дім- робота, робота -дім.
Одного дня, прийшовши додому зі школи, я впала на ліжко трішки відпочити. Заснути не могла. Раптом задзвонив телефон, засвітився незнайомий номер. Я вагалась, чи відповідати ...
-Ало . Це Сніжана?- почула я.
- Так. Вона. Хто питає?
- Андрій.
Серце забилося так, неначе мало вилетіти. Лице чомусь палало. Говорили довго ( приблизно 2 години). З поспіхом розповіла своїм батькам про дзвінок. І тепер кожного дня заглядала на телефон, чекала дзвінка.
Вперше за 6 років зустрілися. Переді мною стояв дорослий , гарний хлопець. Повірте, моїм радощам не було меж!!! Знову довгі , приємні розмови...
Андрій - перший хлопець, який мене
пригорнув, який сказав, що я йому подобаюсь. Так, для всіх це дивина, але я вперше поцілувалась у 24 роки. Це відчуття ніколи не забуду.
Про свої почуття розповіла батькам, але...почула у відповідь, що хлопчина мені не підходить, менший за мене. Почалися заборони спілкуватися. Було дуже боляче. Не могла нормально спати, їсти. Швидко схудла.
Знову дзвінок від Андрія. Я добре пам'ятаю всі слова, сказані в той вечір. Наголошено було на тому, що ми повинні бути разом, я повинна довіритися йому. Мені було страшно. Докоряло питання: "Як я можу покинути батьків, всупереч їхнім словам? Покинути рідну домівку?"
І я повірила. Повірила людині, яку я не досконало знала, але з якою я хотіла прожити життя.
Не сказавши нікому ні слова, подали заяву у РАКС. Нас розписали. Потім повідомили батьків. Ой, не солодко нам було))))
Ось уже 9 років ми разом пліч-о-пліч ідемо життєвою дорогою. Маємо дві донечки - красунечки.
Мій чоловік - мій учитель! Учитель, який навчив довіряти ! Учитель, який завжди дасть мудру пораду, підтримає . Учитель, який правильно підібрав слова до мого серденька...
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
