П'єр де Ронсар. Тіаре, в перші дні усе мені казали

Тіаре, в перші дні усе мені казали,
Що темно я пишу, що неясні думки
В поезіях моїх; тепер же навпаки,
Говорять всі водно: простими вірші стали.
А ти, що пережив теж злигодні чималі,
Молю тебе, порадь, як написать рядки,
Щоб ними легко міг на всі вгодить смаки
Й потвори-критики щоб більше не терзали.
Високий стиль візьму – кричать , що я нудний,
А розпочну низьким – занадто їм простий.
Як не писав би я, все в руки не дається
Мінливий бог Протей; не ловиться – та й край!
Від тебе чую лиш: «На це ти не зважай
І смійся, друже, з тих, хто з нас завжди сміється».

Переклав Ф. Скляр

Біографія

Твори

• До того, як любов у світ прийшла
• Мій вірше, не ридай!
• Скоріше в небі згасне сяйво зір
• Тіаре, в перші дні усе мені казали

Критика

• Гімн вічності: філософська поетика Ронсара
• Образ ліричного героя в сонеті Пьєра де Ронсара «Quand vous serez bien vieille...»