16.01.2024

Як зрозуміти Рабле? (Методичні рекомендації до вивчення роману Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель»)

З. Кирилюк

Видатний французький письменник-гуманіст Рабле (1494-1553) був автором всесвітньо відомого роману «Гаргантюа і Пантагрюель», який приніс йому світову літературну славу. Син юриста й землевласника Рабле в юнацькі роки якийсь час був монахом францисканського монастиря і на власному досвіді переконався у безплідності схоластичної науки. Ще в монастирі він самотужки займався самоосвітою, вивчав латинську й давньогрецьку мови і зазнав гонінь за бажання оволодівати знаннями, що не передбачались монастирським уставом. У художніх образах роману Рабле блискуче відобразив і власний життєвий досвід, і гуманістичні ідеали ренесансної доби. Пізніше ідея виховання й освіти посідає важливе місце у його романі. Автор протиставляє середньовічній схоластичній науці гуманістичні принципи виховання й навчання.

Залишивши монастир, Рабле вивчав право, медицину, цікавився гуманітарними й природничими науками, одержав ступінь доктора медицини. У боротьбі з життєвими труднощами складається характер енергійної ренесансної людини, діяльної, всебічно освіченої. Про багатогранність особистості письменника свідчать його успіхи в різних галузях культури й знань. Він мав духовний сан і якийсь час у нього була парафія поблизу Парижа. Здобувши вчений ступінь доктора медицини, він був лікарем кількох владних осіб. Усе життя працював над книгою, яка вславила французьку літературу ренесансної доби.

З молодих років Рабле захоплювався ідеями гуманістів. Еразма Роттердамського він вважав поборником істини і стверджував, що всім зобов’язаний саме йому. Виходячи з характерної для гуманістів віри у великі можливості людини, Рабле, як і Еразм Роттердамський, із зацікавленістю ставився до утопічних ідей Томаса Мора. У нього запозичена і назва країни (Утопія), про яку йдеться в його романі. Під впливом ідей Т. Мора виник опис Телемського абатства, де все було прекрасним: забудови, парки і сади, мешканці, стосунки між ними і розпорядок. Утопічний також і створений автором образ ідеального монарха. Протягом життя віра в можливість побудови справедливого суспільства поступово слабшає, і це визначило характер тем, конфліктів, образів наступних частин книги.

Над романом Рабле працював до кінця життя. Твір виходив окремими частинами з 1532 року, остання, п’ята книга вийшла вже після його смерті у 1564 році. Спрямована проти застарілої моралі, схоластики й невігластва, книга викликала різко негативну реакцію, була заборонена, а її автор змушений був через переслідування виїжджати час від часу за межі Франції. Такою нелегкою була доля роману, що належить до найвидатніших творів світової літератури. Створивши його, Рабле ввійшов в історію літератури як засновник нової французької прози.

«Гаргантюа і Пантагрюель»

Роман Франсуа Рабле знаменує утвердження нового світогляду. З гуманістичних позицій у ньому розглянуто проблеми сучасної авторові Франції. Своє бачення суспільного буття країни він відтворив в образах, створених за законами народної сміхової культури, і це надає творові неповторну художню своєрідність.

[…]

Виступаючи проти догматизму Середньовіччя, Рабле не пориває із середньовічною системою художнього мислення. Він використовує здобутки народної культури минулих часів, зокрема, сказання про наближених до легендарного короля Артура веселих і доброзичливих велетнів, розвиває традиції міської літератури, засвоює принципи народної сміхової культури. Автор використовує поширені в ті часи народні гумористичні оповідання про пригоди велетнів, перекази популярних у минулому творів героїчного епосу, в яких пародіювались рицарські романи. Рабле розвиває тенденцію, характерну для творів нового типу, як епопея Луїджі Пульчі «Великий Моргайте» (1483), в якій мотиви та образи героїчного епосу трактувались в комічному плані. Рабле називає Моргайте серед предків Пантагрюеля у його родоводі.

Творча історія книги Рабле розгортається протягом усього життя письменника. Народна книга про велетня Гаргантюа наштовхнула його на думку використати образи, пригоди, імена для обґрунтування ідей, які хвилювали його, і у 1532 році з’явилась перша (за хронологією) книга роману. Органічне засвоєння народної культури письменником не обмежилось використанням казкових сюжетів, образів, ситуацій. На основі народної сміхової традиції карнавалу побудовані творчі принципи Рабле.

Твір «Гаргантюа і Пантагрюель» складний для сприйняття, тому необхідно підготувати школярів до розуміння образів, створених письменником, дати їм уявлення про специфіку народної сміхової культури, яка відіграє визначальну роль у формуванні художнього світу твору Рабле.

Що таке карнавал? Яка природа й функція карнавального сміху?

Щоб відповісти на ці питання, необхідно з’ясувати, в чому суть карнавальної традиції створення «світу навпаки», де все діється всупереч звичному, загальноприйнятому, узаконеному. В народній традиції карнавал був формою тимчасового звільнення від реальності, в якій далеко не все узаконене і звичне відповідало бажаному. Карнавал засобами сміху заперечував усе стабільне, звичне, а відтак і застаріле. Це була гра в утопічне царство, де всі рівні, вільні, веселі, де панує достаток і безтурботність. Сміхом стверджувалась необхідність знищення застарілого й народження нового. Йому надавалась магічна сила оновлення. Цим визначався і його характер.

Карнавальний сміх принципово відрізняється від сміху сатиричного, який заперечує, морально знищує зображуване. У святкових веселощах карнавалу поєднується заперечення (смерть) хибного, застарілого і ствердження (народження) нового, більш досконалого. Цим визначається амбівалентність (від лат. обидва і сила - суперечливість, двоїстість) природи карнавального сміху, який виражає прагнення перемогти похмуру серйозність небезпечного світу і дає ілюзію подолання страху. Поєднання теми смерті і народження характерне для фольклору різних народів. Посів зерна, що асоціюється із смертю, приводить до сходів — народження; слідом за вечором — умиранням, за умиранням іде ранок — пробудження, народження.

В карнавалі немає поділу на тих, хто сміється, і тих, хто стає його об’єктом, — усі рівні в карнавальному дійстві, і сміх тут всенародний і універсальний, бо спрямований на все і на самих творців карнавалу. Буфонада, гротеск були характерними формами карнавального сміху, своєрідною реакцією на звичний порядок речей. Для карнавального сміху характерне зниження високого, пародіювання, блюзнірство. У перевернутому «світі навпаки» знижується все високе, духовне, інтелектуальне – на перший план виходить низьке — тілесне, фізіологічне, приземлене. Цим пояснюються деякі риси опису зовнішності й поведінки персонажів.

На основі традицій народної сміхової культури формується індивідуальний стиль Рабле, для якого характерна гротескність — гіперболізація окремих рис, фантастичність, доведення до абсурду ситуацій, розмов, інтересів, дій, поєднання непоєднуваного, що стає основою комізму. Ці риси створених Рабле образів учні зможуть помітити самі, але треба допомогти їм з'ясувати їх змістовну функцію.

У розділі «Від автора» Рабле застерігає читача від сприйняття твору як комічної, фантастичної історії, закликає зрозуміти глибоке значення того, що здається просто смішним. Жартома він пропонує згадати, як собака заради маленького шматочка мозку старанно розгризає кістку, щоб дістатися головного, одержати бажане. Так він рекомендує читати і його твір, намагаючись дістатися глибинної думки, що визначає суть образів, ситуацій, конфліктів. Прозорим натяком завершує автор, обіцяючи, що після старанного читання й довгих роздумів читачеві відкриються страшні таємниці, «що стосуються нашої релігії, так само як політики й ведення домашніх справ».

В основі сюжету твору — історія двох велетнів, батька і сина. Сюжет побудовано за принципом поєднання різних історій, що трапляються з героями. В кожному розділі функцію заголовка виконує коротке повідомлення про його зміст. У першій книзі розповідається про народження Гаргантюа, про те, як його виховували, яким він став могутнім і які здійснював подвиги. У другій — про народження сина Гаргантюа Пантагрюеля, про його дружбу з Панургом та їхні пригоди. У решті книг ідеться про мандри героїв, пригоди, зустрічі. Дія переноситься з королівського палацу до монастирської келії, до університетської аудиторії, на поле битви, герої зустрічаються з різними людьми, спостерігають життєві сцени, конфлікти, стосунки між друзями й ворогами, знайомляться з людьми різних життєвих принципів, послідовниками різних теорій, звичаїв, вірувань. У творі Рабле піднімаються найактуальніші проблеми розвитку культури епохи Відродження. У центрі уваги — виховання нової людини.

В розповіді про дитинство Гаргантюа автор піддає критиці схоластичну систему виховання й освіти. З неприхованою іронією говориться про те, як здібний і обдарований Гаргантюа під керівництвом богослова-схоласта п’ять років і три місяці вивчав азбуку в прямій і зворотній послідовності. Вісімнадцять років й одинадцять місяців читав він трактат з абсурдною назвою «Про засоби зазначення» і коментарі до нього Пустомеліуса, Оболтуса. На іспиті він докладно розповів усе у зворотній послідовності й довів, що «Про засоби зазначення» — не є наука, (кн. 1, гл. XIV). Такому навчанню протиставлено новий принцип виховання. Його суть викладено в наступних главах. Усе різко змінилося, коли батько Гаргантюа король Грангузьє доручив виховання сина гуманісту Понократу, який поєднав завдання розумового й фізичного розвитку. Він у короткий час до- сяг визначних успіхів. У розповіді про те, як ішло навчання, наче ненароком окреслюється своєрідна програма гуманістичного виховання й гармонійного розвитку особистості. Гаргантюа більше не зазубрював безліч непотрібних і незрозумілих текстів, він вивчав різні науки, мистецтво, спостерігав природні явища, знайомився з ремеслами, відвідував диспути, лекції. Усе це поєднувалось з різними спортивними заняттями, (кн. 1, гл. ХХІ-ХХІУ). Темі виховання автор надає великого значення, і знову повертається до неї у другій книзі у листі Гаргантюа до Пантагрюеля з Утопії (кн. 2, гл. VIII).

Розглядаючи образи й ситуації роману, варто приділити увагу особливостям комізму, засобам, якими користується автор. Визначивши найбільш характерні особливості стилю Рабле, можна дати учням завдання віднайти в тексті прийоми, якими досягається комічний ефект. Навіть тільки у главах, де йдеться про виховання й навчання, учні знайдуть багато прикладів гіперболізації окремих рис, якостей, доведення ситуації до абсурду. Це сприятиме кращому розумінню суті та функції гротеску. Глави про виховання Гаргантюа дають уявлення про те, як карнавальне осміювання поширюється й на героїв, яких зображено з прихильністю. Сміх викликає не лише абсурдна назва трактату, прізвища коментаторів, завдання вивчити азбуку в прямому й зворотному порядку, навіть числа (кількість років, що пішли на їх виконання), але й безпорадність Гаргантюа при виконанні абсурдних завдань. В описі зовнішності, поведінки Гаргантюа відчувається доброзичливе, але й глузливе ставлення до могутнього велетня.

Однією з найбільш жахливих реалій феодального буття гуманісти вважали міжусобні війни, які велись заради збагачення. В образі Пікрохоля засобами народного гумору осміюються ті, що, розбійними війнами прагнули пожи-витися чужим добром. За фольклорною традицією злі задуми негативних персонажів не здійснюються, їх ініціатори приречені на поразку і повний крах. Саме такий перебіг подій у комічній розповіді про те, як король сусідньої держави Пікрохоль напав на країну Гаргантюа, плекаючи мрію завоювати світ і збагатитися грабунком (кн 1, гл. ХХУ- ХХУІ). Натомість він втратив королівство і сам опинився наймитом у Леоні. Сподіваючись, що колись прийде час і він поверне втрачене королівство, Пікрохоль допитувався у всіх, кого зустрічав, чи не чули вони, що десь «свиснув рак». У цій оповіді учні побачать цілий комплекс карнавальних прийомів: мізерність причини війни, гротескні описи епізодів війни. Своєрідний гротескний прийом із використанням виразу «коли рак свисне», що означає — «ніколи». У самій формі запитання Пікрохоля, який чекає повернення королівства, міститься негативна відповідь.

Пікрохолю протиставлений король Грангузьє. Він негативно ставився до міжусобних війн і був переконаний, що давно змінилися етичні суспільні норми: те, що варвари вважали подвигами, у нові часи стало сприйматися як лиходійство і розбій. У цьому образі втілено утопічну ідею про мудрого й гуманного правителя. Він доклав всі зусилля, щоб уникнути військового зіткнення. Випробувавши всі засоби примирення, він викликав Гаргантюа з Парижа, щоб той допоміг врятувати країну від нападника. Військові подвиги Гаргантюа зображені у підкреслено буфонадній манері.

У гротескних образах показано, як змінився Гаргантюа внаслідок нової системи виховання й освіти. Приїхавши до Парижа, він виявив свою могутність абсурдними діями — зняв дзвони з паризького собору і забрав їх із собою. В картинах, де Гаргантюа виступає як захисник своєї країни, він теж показаний з гумором, але комізм підкреслено доброзичливий і спрямований на те, щоб показати його могутність, патріотизм. Гіперболічними рисами змальовано, як він на величезній кобилі вирушив на захист країни. З розкидистого дерева, що трапилось йому в дорозі, він зробив собі спис. Коли з ворожого замку в нього влучили з гармати, він спересердя так вдарив по замкових мурах та баштах, що дощенту зруйнував його. Засобами гіперболи створюється враження про надзвичайний зріст і могутність Гаргантюа. Гарматні ядра йому здавалися набридливими гедзями, і після сутички він вичісував із волосся ті, що заплуталися там. (кн. 1, гл. XXXVI-XXXVII).

Гротескність образів набуває викривального характеру, коли письменник звертається до теми релігійних війн, фанатизму й ворожнечі між служителями церкви. Боротьбу різних напрямів католицизму показано в гротескних образах Постника — видатного пожирателя гороху, що живе на острові Жалюгідному, і Ковбасами, які мешкають на острові Дикому. Між ними йде боротьба «не на життя, а на смерть», і примирити їх важче, ніж кішок із щурами, чи мисливських собак із зайцями (кн. 4, гл. XXIX, XXXV). На різних островах, які відвідує у своїх мандрах Пантагрюель, мешкають й представники інших ворогуючих релігійних напрямів. Католики представлені у образах «папоманів», а протестанти — «папефігів», тобто любителів і хулителів папської влади.

Рабле створює образи ченців, чиновників, людей різних соціальних прошарків. У главах про перебування мандрівників на острові у цариці Квінтесенції гротескним формулюванням «наукових» справ і проблем, які тут розроблялися, висловлювалось переконання у безплідності схоластичної науки. У палаці Квінтесенції «з нічого робили дещо надзвичайне, щоб перетворити його у ніщо», вогонь різали ножами, ловили тенетами вітер, а разом із ним і раків, воду черпали решетом, охороняли Місяць від вовків, вимірювали довжину стрибка блохи й твердили, посилаючись на Сократа, що це конче потрібно для управління державою (кн. 5, гл. ХІХ-ХХІІІ).

Критика негативних сторін дійсності не була головною метою письменника, його сміх обраний і як засіб ствердження нового. Думки про ідеальне влаштування суспільного буття розвинені автором у розповіді про Телемське абатство у першій книзі. Ця ідея навіяна картинами утопічної держави, створеними у знаменитій книзі Томаса Мора «Утопія». Гуманістичний ідеал людини Ренесансу відображений в образі брата Жана. Брат Жан не схожий на інших монахів: він працює на землі, допомагає скривдженим, сміливий і бешкетний, життєрадісний і допитливий. Коли на абатство напали вороги, і монахи не знали, якому святому молитися, щоб врятуватись, брат Жан скинув рясу, схопив перекладину від хреста і відбив ворожу навалу (кн. 1, гл. XXVII). Йому належить ідея побудови Телемського абатства, в якому не дотримувались аскетичних монастирських норм, дбали про корисну для всього товариства працю та інтелектуальний розвиток особистості (кн. 1, гл. LI-LVIII).

У наступних книгах, написаних в умовах, коли з’ясувалась нездійсненність утопічних сподівань, автор більше не повертається до сповнених оптимістичних настроїв картин, характерних для перших двох книг, створених у роки піднесення французького Ренесансу. У третій книзі, твореній через чотирнадцять років після першої, торкаючись питання про те, яким має бути королівське правління, Рабле вже не малює ідеальних картин, а висловлює переконання, що правитель повинен дбати про добробут народу, а не грабувати його. Це образило власті. Характер нової книги спричинився до заборони роману.

Починаючи з третьої книги, одним із центральних персонажів стає Панург, в образі якого розвинено традицію, закладену в середньовічній міській літературі, де вперше в європейській літературі з’явився меткий, винахідливий городянин, що вештався по містах у пошуках засобів існування. Розумний і допитливий, Панург позбавлений моральних принципів — таким його зробили обставини. В умовах злиднів і блукань по світу він використовував всі свої здібності для задоволення своїх потреб. Він знав десятки засобів здобувати гроші, з яких найчеснішим і найзвичайнішим була крадіжка, знав і сотні засобів, щоб позбутись їх, і був надзвичайно вигадливим марнотратом (кн. З, гл. II). Як і у творах міської літератури, у Рабле хиби вихідця з демократичних верств суспільства не викликають сатиричного ставлення і подаються у комплексі з позитивними рисами. Марнотратство виявляється наслідком презирства до багатства, виявом гостинності, життєрадісності. Тип характеру, представлений у цьому персонажі, розвинений у світовій літературі у крутійській новелі та романі.

У процесі самостійної роботи з текстом роману учні осмислять суть гротескних описів, різноманітні способи побудови гротеску, визначать змістовну функцію гіперболи й гротеску. Після виконання такої роботи й обміну думками, підсумовуючи спостереження, можна визначити, що таке гіпербола і гротеск.

Гіпербола (гр. hyperbole — перебільшення) — надмірне перебільшення характерних особливостей зображуваного образу, предмета, явища з метою підсилення ефекту уславлення чи висміювання.

Гіпербола є дієвим засобом створення гротескного образу, ситуації, вислову. Якщо гіпербола — перебільшення того, що існує насправді, то гротеск (фр. Grotesque — химерний, незвичайний: від італ. grotta — грот, печера) — прийом перебільшення, що порушує правдоподібність, надає образу фантастичного, парадоксального характеру. Назва походить від римських підземних гротів, де було знайдено химерні малюнки, в яких поєднувались рослинні і тваринні форми. Гротеск і гіпербола в художній системі Рабле стають засобом узагальнення, розкриття суті зображуваних суспільних явищ, звичаїв та порядків.

Роман Рабле мав визначний вплив на розвиток літератури, закладену ним традицію розвивали Ж. Мольєр, Д. Свіфт, О. Бальзак, А. Франс, Р. Роллан та багато інших письменників.

Л-ра: Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2001. – № 10. – С. 5-8.

Біографія

Твори