16-01-2024 Рабле Франсуа (François Rabelais) 34

Біографія Франсуа Рабле

Франсуа Рабле – французький письменник, католицький священик, лікар, ботанік – народився в Шиноні (у Турені, Франція), точна дата народження невідома – як версії називають 1493 і 1494 роки.

Імовірно, він був сином шинкаря (за іншими свідченнями – аптекаря, котрий займався ще й торгівлею спиртними напоями). Рабле втратив матір у ранньому віці, за іншими версіями, був дуже рано покинутий нею і відданий до монастиря.

Після шинкарського середовища, де пройшли перші десять років життя Рабле, він, за волею батька, став учнем у францисканському монастирі Сельї, потім у монастирі Де Ля Бометт, згодом потрапив (також як учень) у кордельєрське абатство у Фонтене-ле-Конт (Fontenay le Comte). Збереглися відомості, що під час цих переходів він зустрів серед своїх товаришів-учнів хлопця, котрий згодом послужив йому зразком для однієї з найвидатніших фігур в його романі, – ченця Жана де Ентомуара.

Недостатньо освічений, щоб присвятити себе одній із «ліберальних професій», Рабле пішов у ченці. Спонукала його до цього, між іншим, можливість при певному матеріальному забезпеченні займатися «гуманістичними» науками, що вважалося в ті часи престижним заняттям. Чернече життя, що ним Рабле жив понад 25 років, викликало в ньому різкий спротив, він ставився з відразою до будь-яких містичних крайнощів та аскетичного вбивання плоті. Неприхильність його до чернецтва посилювалася неуцтвом, фанатизмом і водночас неробством і розпустою тих ченців, серед яких йому довелося жити, і які вже тепер давали йому надзвичайно цінний матеріал для його майбутніх сатиричних образів.

Коли незадоволення ченців, викликане частими знущаннями з них Рабле, прийняло форму переслідування, Рабле втік із монастиря, проте скоро повернувся, але через рік остаточно вийшов із францисканського ордену й перейшов у бенедиктинський. Проте, до монастиря він більше не вступав, а жив як простий священик при дворі єпископа мальєзеського (Maillezais), Жофруа д'Естісака, що вирізнявся високим рівнем освіти й епікурейськими нахилами. Навколо нього гуртувалося багато французьких «гуманістів». Мабуть, саме в цей час зав'язалися товариські взаємини Рабле з Еразмом Ротердамським, до котрого він завжди виявляв щонайглибшу пошану, називаючи його своїм «батьком», навіть «матір'ю». Заступництво єпископа та впливових братів Дю-Белле дало Рабле можливість, не обтяжуючи себе виконання своїх церковних обов'язків, зайнятися ботанікою і медициною. Його лікарська практика була успішною. На противагу цвинтарного девізу схоластів «Пам'ятай про смерть», Рабле висунув тоді оптимістичне гасло «Пам'ятай про життя».

У 1530, зберігаючи звання священика, Рабле вступив до медичного факультету університету Монпельє. Тут він читав публічні лекції з медицини (пояснення «Афоризмів» Гіппократа і «Ars parva» Галена), друкував деякі наукові твори та модні тоді «альманахи», практикував як лікар попри те, що ступінь доктора медицини він офіційно отримав значно пізніше. Цю свою діяльність продовжував він і в Ліоні, куди переїхав з Монпельє, – та саме тут він вступав на той шлях, на якому йому призначено було здобути безсмертну славу: у 1532 або 1533 з'явилися в першій редакції дві перші книги його знаменитого роману «Ґарґантюа і Пантаґрюель», без підпису автора (через страх переслідувань), під псевдонімом «Алькофрібас Назьє» (анаграма його імені і прізвища) і під заголовком «Grandes et inestimables chroniques du grand et énorme géant Gargantua».

Важливою подією в житті Рабле (майже одночасно з випуском перших книг «Ґарґантюа») була його поїздка до Рима в ролі секретаря Дю-Белле. Рим збагатив його спостереженнями, цінними для сатирика, адже його критика була спрямована переважно на зіпсоване католицьке духівництво. Під час другої поїздки до Риму, при папі Павлові III, Рабле, запобігаючи перед кардиналами й іншими впливовими особами, домігся від папи прощення своїх багатьох провин (у тому числі й втечі з монастиря) та дещо поліпшив своє матеріальне становище. Проте, переслідування духівництва і парламенту, які виражалися навіть у спалюванні його книг, примушували його, незважаючи на заступництво короля Франциска I, переїздити з місця на місце, поневірятися та постійно потерпати за свою безпеку, особливо з огляду на часті прояви насильства щодо його найкращих друзів та однодумців.

Нарешті, в 1551 він отримав парафію в Медоні (містечко біля Парижа), де видав четверту книгу «Пантаґрюеля». Хоча анафеми Сорбонни не вщухали, та могутня протекція (серед інших – Діани де Пуатьє) дозволила авторові вести відносно спокійне життя до самої смерті.

Франсуа Рабле помер 9 квітня 1553 року у Парижі.

Творчість Франсуа Рабле

Сатирично-філософський роман «Ґарґантюа і Пантаґрюель» складається з п'яти частин. Це головний твір Рабле, над яким він працював понад 20 років.

Фольклорний персонаж Ґарґантюа та його пригоди були відомі з французьких народних переказів починаючи з XV століття. У 1532 в Ліоні було видано збірку народних оповідок про пригоди Ґарґантюа. Того ж року вийшла друком і перша частина роману Рабле. Це видання, як і наступні, було одразу заборонене Сорбонною.

У першій книзі «Пантаґрюель» (1532) Рабле описує історію велетня Пантаґрюеля, сина Ґарґантюа: його народження, виховання та героїчні подвиги. Використовуючи фантастичну, казкову основу сюжету та стилістику лицарських романів, Рабле створив всеохопну сатиру тогочасного французького суспільства. Гумор і дотеп поєднуються в цьому творі з гуманістичними ідеями раннього Ренесансу.

Друга книга «Ґарґантюа» (1534 рік) присвячена батькові Пантаґрюеля, Ґарґантюа, його гуманістичному вихованню велетнем Ґранґозьє. Тут висміюються монастирські принципи виховання і сама Сорбонна зі своїм заскорублим, ортодоксальним духом. Описується заснування утопічного монастиря Телема (Thélème), де спільно живуть чоловіки й жінки під девізом: «Роби що хочеш» («Fais ce que voudras»). Образ монастиря Телем – пародія на середньовічні монастирі, що були осідками гуманістичної еліти.

Третя (1546) й четверта книги (1552) присвячені мандрам Пантаґрюеля та його супутника Панурга в пошуках дивовижного оракула «Dive bouteille». Калейдоскопічна зміна строкатих епізодів надає оповіді динамізму й легкості. У творі змальовують тогочасні уявлення в таких сферах знання, як астрологія, медицина та філософія. У гостросатиричній формі Рабле висміює суперечності цих уявлень та вчень.

П'ята частина (1564), за останніми дослідженнями, також належить перу Рабле. Один спритний видавець, знаючи про популярність попередніх книжок Рабле, вирішив опублікувати чернетки другої та третьої книги, які випадково потрапили йому до рук, представивши їх як заключну частину роману.

Багато епізодів роману залишаються темними й уможливлюють різноманітні тлумачення. Проте цілком промовистим є загальне гуманістичне спрямування роману, негативне ставлення Рабле до середньовічної схоластики, догматизму, заклик до духовної свободи, радості життя, віри в людське добро та гідність. Безліч анекдотів, дотепів, жартів надзвичайно пожвавлюють оповідь. Рабле демонструє невичерпну фантазію не лише сюжетів, а й словотвору, створюючи нові, часто кумедні поняття, комбінуючи просторіччя з високим стилем, вдаючись до арготизмів та латинізмів. Своєрідність стилю Рабле зміг відтворити хіба що Бальзак в своїх «Грайливих історіях» (Les Cent Contes drolatiques), написаних під впливом «Ґарґантюа і Пантаґрюеля».

Твори:
Les horribles et épouvantables faits et prouesses du très renommé Pantagruel, Roi des Dipsodes, fils du grand géant Gargantua. Composés nouvellement par maître Alcofrybas Nasier (Жахливі й жахаючі події й геройства вельми знаного Пантагрюеля, короля дисподів, сина великого гіганта Гаргантюа нещодавно описані магістром Алькофрибасом Назьє), 1532.
La vie très horrifique du grand Gargantua, père de Pantagruel (Дуже жахаюче життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля), 1534 або 1535.
Le Tiers Livre (Третя книга), 1546
Le Quart Livre (Четверта книга), 1552
Le Cinquième Livre (П'ята книга), посмертно 1564.

Біографія

Твори