Джакомо Леопарді. Безконечне
Любив я завжди цей самотній горб
I чагарі, які від ока криють
Значну частину обріїв далеких.
Коли я тут сиджу, в моїй уяві
Встають: безмежний простір, що по той бік
Кущів, надлюдська тиша і найглибший
Спокiй — моєму серцю майже страшно.
Шум вітру чуючи в чагарнику,
Я просторів порівнюю мовчання
З цим голосом: я думаю про вічне,
Про час померлий і про час живий,
I в звук його вслухаюся. Так тоне
В цій безконечності вся мисль моя,
I любо гинути мені в цім морі.
Переклав Михайло Орест
Твори
Критика
