Фамільний архів Кочубеїв: втрачена скарбниця української історії
Протягом існування гетьманської козацької України у XVII-XVIII ст. її провідна верства, а саме козацька старшина, накопичила значні джерельні скарби, які визначили основу їхніх родинних архівів. Їх мали найвпливовіші у Гетьманщині родини Забіл, Кочубеїв, Маркевичів, Новицьких, Полуботків, Староженків, Судим та інші. Намагаючись закріпити за собою привілеї, права власності на грунти та маєтки, представники старшинської верхівки сприяли їх формуванню та подальшому збереженню для нащадків.
Актуальність вивчення цих архівів полягає в тому, що вони мають великий інформативний потенціал для розкриття політичних, соціальних, економічних, культурних та ідеологічних аспектів життя українського суспільства протягом XVII - початку ХХ століття.
У цьому контексті особливе місце займає рід Кочубеїв. У Диканці, що на Полтавщині знаходився один із найрозкішніших палаців України кінця XIX століття. Він був власністю відомого козацького роду Кочубеїв, члени якого мали найвищий в російській імперії князівський титул, наданий самим імператором. Крім розкішного палацу, на обширній території розташовувалися сади та навіть тенісні корти. Однак, окрім палацу з розкішними краєвидами, важливим скарбом родини був архів, який містив безцінні документи.
Фамільний архів Кочубеїв: скарб, що зник у вихорі історії
Фамільний архів є сукупністю документальних свідчень, відображаючих державну, політичну, культурну, громадську та, обов'язково, господарську діяльність роду, а також його інтелектуальне життя та побут протягом століть. До складу фамільних архівів входили різні види документів, такі як царські укази, гетьманські універсали, приватні листи, церковні та літературні твори, а також інші матеріали. Це було пов’язано з утилітарною метою старшини, яку вона ставила перед собою, адже основна маса з них стосувалася підтверджень прав володіння рухомим та нерухомим майном.
З огляду на те, що право володіння землею вважалося основним джерелом прибутку, його старалися передавати спадковим шляхом дітям, які часто виконували військову, канцелярську та інші види служби, як і їхні батьки. У таких умовах було необхідно зберігати документацію, щоб унеможливити зазіхання від інших осіб на володіння дітей.
Родинні документи Кочубеїв відіграють ключову роль у збереженні історії. Вони не лише розкривали таємниці гетьмана Мазепи, але також містили інформацію про те, як російська імперія знищувала залишки козацької автономії на лівому березі Дніпра. Цей архів став свідком не тільки життя роду Кочубеїв, але й історичних подій, що відбувалися в Україні.
Походження роду Кочубеїв оточене таємницею. Існує легенда про предка-татарина, Кучук-бея, який, за переказами, потрапив на Запорізьку Січ і охрестився під ім’ям Андрій. Пізніше ця легенда була використана дослідниками історії роду Кочубеїв, зокрема Аркадієм Кочубеєм, графом Г.Милорадовичем, О.Лазаревським.
Цей рід дав історії України та росії визначних представників козацької старшини та дворянства Вивчаючи їхній фамільний архів, можна здійснити аналіз політичного та соціально-економічного життя в епоху Гетьманщини та російської імперії.
Головний сімейний архів знаходився в родовому маєтку Кочубеїв, розташованому в селі Диканьці, що перебувало у володінні генерального писаря Василя Леонтійовича Кочубея від 20 листопада 1687 року, згідно з гетьманським універсалом. Цей населений пункт, включаючи його підлеглі території, передавався нащадкам по чоловічій лінії та залишався у власності роду Кочубеїв до подій 1917 року.
Одним з центральних аспектів фамільного архіву були документи, які стосувалися прав володіння майном. Це вказує на те, що родина Кочубеїв активно долучалася до економічного та господарського розвитку регіону. З ім’ям засновника роду, що заклав основу архіва, пов’язані два оригінали та дві копії універсалів, одна царська грамота та 14 купчих записів, з яких 11 копій, і дві обмінні записки.
Поміж паперів Кочубеїв (друга половина XVII – кінець XVIII століття) також зберігалися універсали полковника Апостола та Полуботка, рескрипти К. Розумовського, листи Р. Л. Воронцова, укази Петра І та Катерини ІІ. Оглядаючи Диканський архів, встановлюється, що на період з другої половини XVII століття до 1785 року кількісно переважають юридичні акти, пов'язані з власністю та військово-службовою діяльністю
Доля родинного архіву Кочубеїв склалася драматично. Диканський архів було виявлено в родовому палаці навесні 1919 року, коли вивозили цінності. Випадково його відшукали поруч із портретом В.Л. Кочубея в кабінеті власника маєтку. Документи були врятовані і перевезені до Диканського Вотчинного Управління, а звідти, враховуючи загрози, перевезені до Центрального історичного архіву Полтавщини. Кочубеївський архів став окремим фондом у Полтавському крайовому історичному архіві (з 1980 року - ДАПО). Але під час Другої світової війни 676 фондів, включаючи такі цінні колекції як Диканський архів князів Кочубеїв, Яготинський архів Рєпніних та інші, було втрачено з ДАПО. Тому на сьогодні цей архів вважається втраченим, і аналізувати його склад можливо лише на підставі обмеженої кількості відомостей.
Частина родинного архіва князів Кочубеїв міститься в москві в російському державному архіві давніх актів (РДАДА) і складається із 725 одиниць зберігання та охоплює період 1661–1916 рр. Він був віднайдений завдяки М. Я. Рудинському та В. М. Щербаківському в 1919 р. й, на думку
спеціалістів, це – найбільший скарб Диканьки, що є значною історичною цінністю.
Дослідник П.Клепацький, що працював з комплексом диканських документів, припускав, що кількість документів архіву могла складати 11 тисяч, але на момент роботи з ним, до його рук потрапило лише 3 тисячі. Він використав ці матеріали в підготовці дисертації у 1928 р., подавши повні тексти універсалів, царських і купчих грамот наданих Кочубеями. Також він опрацював та опублікував документи фінансового й господарського характеру.
Архів Кочубеїв в контексті сучасності
Фамільний архів роду Кочубеїв - це не лише сукупність документів. Це вікно в минуле, яке показує нам важливі події та розвиток роду, а також віддзеркалює трагічні моменти і втрати в ході війни та політичних змін. Родинні документи Кочубеїв стають важливою ланкою в ланцюгу подій, що визначили подальшу історію України та російської імперії.
Доля архіву Кочубеїв - це біла пляма у нашій історії. Століттями росіяни полювали на наші архіви, вилучали їх, обмежували до них доступ, а потім переписували історію на свій розсуд, не переймаючись тим, що колись хтось дізнається правду.
Збереження та вивчення того, що залишилося, стає завданням не лише для науковців, але й для всіх, хто прагне збагнути історію України та її непересічний спадок. Цей фамільний архів став символом боротьби за правдиве відтворення минулого та захисту культурної спадщини нації.
