Гортаючи історію: Гадяцька угода 1658 року та її довгострокові наслідки для України

Восени 1658 року, в місті Гадяч, за ініціативи гетьмана Івана Виговського було підписано договір, що передбачав фундаментальні зміни в політичній архітектурі Речі Посполитої. Цей договір встановлював створення в її складі нової частини – Великого Князівства Руського в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств та покладав кінець кривавому конфлікту, що тривав з 1648 року. 

Гадяцька угода – це не лише сторінка в історії, але й проект, що породжує неабияку зацікавленість та дискусії. Дивно, але незважаючи на його віддаленість у часі, певні його аспекти залишаються досі актуальними для нас, особливо щодо формування відносин між українцями та поляками.

Цей проект став найгеніальнішим в історії складних відносин між Україною та Польщею, що був розроблений українською та польською політичними елітами. Важливо відзначити, що це не було простою ідеєю "возз'єднання" - угода пропонувала, щоб Україна приєдналася до Речі Посполитої, кардинального оновлення мала зазнати сама Річ Посполита. Саме в цьому полягала проривність цієї визначальної ідеї. Розгляньмо деталі цього історичного епізоду, який сформував нові реалії для обох націй.

Історичні передумови підписання Гадяцького договору

Вже з осені 1656 року гетьман Богдан Хмельницький зрозумів, що його первісно задумана модель управління, що була підписана в Переяславі, не приносить очікуваних результатів. Таким чином, він почав активно розглядати інші альтернативні шляхи. Спочатку він намагався встановити союз із Швецією та Трансільванією, проте, під впливом обставин вже за гетьманування Івана Виговського відносини з Москвою різко погіршилися. Це призвело до того, що раніше затверджена модель виявилася принципово невдалим варіантом, кидаючи тінь сумніву на існування самої козацької держави як незалежного політичного суб'єкта. Сам Виговський тоді казав: «москва хоче мати гетьмана, якого можна, взявши за хохол, за собою водити».

Це і стало причиною, яка підштовхнула гетьмана Івана Виговського до пошуку якоїсь іншої моделі, щоб забезпечити територіальну цілісність України та захистити її від подальшої експансії московського царства.

З початку 1658 року король Польщі Ян II Казимир вів пошук шляхів "повернення до вітчизни" гетьмана та Війська Запорізького, які були відірвані від Речі Посполитої в результаті війни. Його представником у таємних конфіденційних переговорах з урядом Виговського став волинський каштелян Станіслав Казимир Беньовський. У Межиріччі, що на Львівщині, він кілька разів зустрічався з переяславським полковником Павлом Тетерею, а на останніх етапах — і з Юрієм Немиричем, найближчим радником гетьмана.

У підписаній в Межиріччі попередній угоді вони втілили своє прагнення створити Велике Князівство Руське на теренах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств, як третій рівноправний суб'єкт у складі Речі Посполитої.

Проект нової союзної угоди

Основу угоди між Україною та Польщею становив федеративний принцип управління Речі Посполитої, який був реалізований на Люблінському сеймі 1569 року. Велике Князівство Руське встановлювало свій державний лад відповідно до моделі Великого Князівства Литовського.

Ось його деякі положення:

• Велике Князівство Руське охоплювало територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і входило на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої.
• Виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство.
• Вища законодавча влада належала Національним зборам, запроваджувалися посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою.
• Створювався монетний двір для карбування власної монети.
• Збройні сили мали скласти 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства і у разі воєнних дій, перебуваючи на її територіях, вони переходили під командування гетьмана.
• Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану.
• Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами князівства. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам.
• В галузі культури передбачалося заснування двох університетів (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також право відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні ”скільки буде потрібно”.
• Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони.

Проте, з різних причин основні концепції та норми даної угоди не влалося реалізувати, в основному через неготовність до цього обидвох сторін. 22 травня 1659 року на сеймі у Варшаві Гадяцький договір було ратифіковано, проте із значними змінами. Однією з найбільших з них стало помітне скорочення реєстрового козацького війська з 60 до 30 тисяч. Це спричинило значний негативний відгук більшості козаків, які вбачали у цьому проєкті підступне повернення до старих порядків, проти яких вони виступали ще з 1648 року. Також була відсутня жодна згадка про ліквідацію Берестейської церковної унії. Особливо велике невдоволення викликала норма угоди, яка передбачала повернення шляхті їхніх володінь.

Коли королівський посланець Криштоф Перетяткович привіз Виговському відредагований і ратифікований сеймом Речі Посполитої Гадяцький договір, гетьман сказав йому: «…ти зі смертю приїхав і смерть мені привіз!» Ці слова точно відображали ставлення гетьмана до внесених змін. 

Ще під час обговорень з польською стороною, Іван Виговський оприлюднив маніфест, у якому обгрунтував розрив України з Московією та розіслав його до європейських урядів.

Гадяцька угода стала фактичною денонсацією Березневих статей 1654 року Богдана Хмельницького, московія звинуватила Виговського у зраді, і розпочала військові операції проти нього. Паралельно антигетьманська опозиція розпалила громадянську війну в Україні, що в 1659 році призвело до руйнування усіх політичних та військових досягнень Івана Виговського. Це змусило його відмовитися від посади гетьмана та передати булаву Юрію Хмельницькому.

Тривалі наслідки та вплив на політику козацької еліти

Політичні наслідки визначались вкрай тривалим впливом, оскільки ідея, що була закладена в Гадяцькому договорі, виявилася надзвичайно актуальною для наступних поколінь козацького політикуму. За принципами цього документа намагалися прописати умови протекції дипломати гетьманів Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка і Михайла Ханенка.

Відомо, що через півстоліття гетьман Мазепа уважно вивчав «Пакти гадяцькі». За словами тодішнього генерального писаря Пилипа Орлика, в 1707 році старшина зібралася в Києві, і полковник миргородський Данило Апостол брав у бібліотеці «Пакти гадяцькі» для спільного вивчення, шукаючи шлях, як позбутися московської опіки.

Навіть століттям пізніше гетьман Розумовський, у ході проведення своїх реформ, намагався дотримуватися положень, закладених в Гадяцькій угоді. Цікаво, що під час Коліївщини в 1768 році, польська сторона видає у Варшаві документ, посилаючись на "Пакти гадяцькі", як на доказ їхньої спроби толерувати православну Русь. Тобто, наслідки Гадяцької угоди насправді були довготривалими.

Гадяцька угода і сучасні відносини між Україною та Польщею

У червні 2022 року заступник голови МЗС Польщі Марцін Пшидач в коментарі агентству Polska Agencija Pracova заявив, що нову угоду про добросусідство між Україною і Польщею пропонують підписати у Гадячі. Чинний договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво підписали ще у травні 1992-го, за кілька місяців після офіційного визнання України незалежною державою.

Раніше про необхідність укладання нової угоди про добросусідство між двома країнами говорив президент Польщі Анджей Дуда під час свого виступу у Верховній Раді України 22 травня 2022 року. Його заява стала чітким сигналом на високому рівні про готовність обох країн до поглиблення своїх взаємовідносин та вирішення спільних питань.

Гадяцька угода 1658 року визначила ключовий момент в історії України та Речі Посполитої. Її наслідки і вплив відчутні до сьогоднішнього дня, надаючи можливість глибше зрозуміти та оцінити розвиток подій у той час. Ця угода залишається не лише важливим історичним фактом, але й об'єднуючим символом для розуміння взаємин двох народів.