Аліна Шкреботько. Конкурс драбблів
Крик тиші
Тиша. І вітрів не чути, навіть спів пташок потонув, як камінь, кинутий по воді. Ніяких звуків. Окрім тиші темрява, нічого не видно, подивись на руки – і їх наче нема. І не вдихнеш навіть, спробуй зробити ковток і легені загорять, немов лавою залиті, а горло боліти, немов кішки дряпають, може то будуть руки, які пальцями обвили шию, ніби перевіряючи чому кисень не потрапляє.
Глухі стуки будуть відбиватися від дерев'яної поверхні, а кулаки все слабше та слабше бити по ній, хриплі звуки ще деякий час будуть виходити з рота, а кінцівки холоднішати, ніби довго були на холодному повітрі. І знову настане тиша.
